Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Оздоровлення?

Організація дитячого відпочинку в державі деградує
13 серпня, 10:00
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Понад 30 років у літній період працюю в дитячих оздоровчих закладах, розташованих на узбережжі Чорного та Азовського морів. Вважаю, що не можу не поділитися оцінкою ситуації, яка склалася з відпочинком дітей у літній період. Тим більше, що доводилося обіймати посаду не лише вихователя, а й начальника зміни і старшого вихователя. На жаль, мушу констатувати, що організація (якщо взагалі це слово в цьому разі доречно вживати) роботи літніх оздоровчих закладів (тут ітиметься про дитячі табори та оздоровчі комплекси, а не про спеціалізовані санаторії) в державі деградує.

Проблеми однакові в усіх областях, які виходять до морів. Як зріз варто розглянути насамперед Арабатську Стрілку, тобто стрічку землі, яка розташована між лиманом та Азовським морем і тягнеться від Генічеська до Криму. Ох, скільки ж тут дитячих закладів! Один на одному, тобто вони настільки щільно розташовані, що коли музика грає в одному таборі, то її чують принаймні ще в двох. Частина таборів належить профспілкам, але з кожним роком дедалі більше таких закладів стають приватними. Разом з тим існує і тенденція серед бізнесменів — брати в оренду давно існуючі оздоровчі комплекси. Тоді в них можна не вкладати забагато коштів, адже з часом можна орендувати якийсь інший, ще не остаточно занедбаний дитячий заклад.

ПРО СКЛО І БАЛКОНИ

Ось і існують собі такі табори ще з радянськими трубами та радянським склом у вікнах і балконах, але з сучасними цінами на путівки. Скло це старе та крихке, б’ється куди легше, ніж скло в євровікнах, а це часто спричиняє не лише дрібні порізи на руках дітей, котрі, наприклад, під час своїх ігор зачиняють одне одного на балконі (класична ситуація), а й інколи розрізи артерій. Балкони... О, якби ви бачили ці балкони, які в багатьох закладах обмежені радянськими металевими огорожами, що гниють, і дерев’яними накладками (ось тут би впровадити «декомунізацію» і зробити скло і балкони сучасними та безпечними). Пошукайте статистику в інтернеті, яка знає, скільки дітей в Україні повертаються після літнього «відпочинку» інвалідами додому чи не повертаються зовсім... Знайдете таку статистику? Не знаю. Не шукав, бо, на жаль, із практики знаю про випадки дитячої смертності в приморських оздоровчих закладах. Жахливо? Так. Але правда. Жахливіше, це не коли читаєш, а коли бачиш, як фізрук, якого попросили віднести з пляжу труп восьмирічного хлопчика, котрий за кілька хвилин до того потонув під час плавання, до табору. А він, фізрук (так легше), закинув тіло дитини на плече і несе його головою донизу, наче ганчірку. Таке було в Щасливцево, що між Генгоркою та Стрілковим, кілька років тому.

До речі, чомусь Кримінальний кодекс не передбачає кримінальної відповідальності за халатність вихователя та вожатого, навіть якщо внаслідок такої халатності загинула дитина. Стаття за халатність діє лише стосовно посадових осіб: директор, заступник директора, старший вихователь. Чому?

ПРАВИЛЬНІ ПЛЯЖІ — СКІЛЬКИ ЇХ?

Свідомо не називатиму тут табори, в яких ситуація з безпекою дітей найстрашніша, бо цей «вірус безвідповідальності» поширюється дедалі активніше. Що ж до плавання дітей в морі, то ще з радянських часів діяла така система. П’ятеро-десятеро дівчаток та хлопчиків, залежно від погоди на морі, шикуються в одну лінію. Спочатку самі роблять перекличку вголос, а потім за командою вожатого чи вихователя голосно кричать, наприклад: «Нас десять, ми готові в море», а після виходу із води кричать, перерахувавшись: «Нас десять, ми всі», — і лише після цього йдуть обтиратися рушниками і обсихати. Пам’ятаю, як одна маленька дівчинка в моїй групі (це було у Стрілковому), котра заїхала до дитячого комплексу пізніше від інших на пару днів, не зрозуміла до кінця систему купання (моя вина — значить, погано пояснив) й після того, як вийшла із води, хутко сховалася під навісом і накрилася від холоду величезним рушником, під яким її важко було помітити. Інші діти, котрі купалися, зробили перекличку, і я теж їх перелічив. Однієї дівчинки нема. Перехрестився й кинувся в море шукати її, аж доки діти не почали голосно кричати з берега і махати руками: «Та он вона, загорнулася в рушник».

Якщо від Генічеська йти навпрошки мокрим піском, тобто безпосередньо берегом моря, проходячи повз Генгорку, Щасливцеве й аж до Стрілкового (а це легко зробити, позаяк дитячі пляжі не розмежовані парканами й ніщо не заважає стороннім людям, скажімо, торговцям солодкою ватою сумнівного виробництва, рибою, креветками та пахлавою, продавати свої товари дітям там, де педперсонал не на своєму місці й не дивиться за своїми підопічними належним чином), то вже з цієї подорожі можна до певної міри оцінити дитячі заклади. На деяких (таких одиниці, але вони є) дитячих пляжах стоїть вишка для спостереження за процесом купання, і не просто вишка без нікого, а з черговим плавруком. Сухий пісок на таких пляжах відмежований від мокрого піску довгим рядом червоних прапорців, увіткнених у пісок, щоб хлопчики та дівчатка не могли підійти до води без команди вихователя. У воді на такому правильному пляжі є човен з матросом-рятівником і рятівними кругами в ньому. У багатьох, якщо не в усіх дитячих таборах, матрос-рятівник є, але лише на папері, для галочки.

Пляж (правильний), звісно, обладнаний достатньою кількістю тентів від сонця, туалетом, на пляжі чергує медпрацівник, біля якого прилаштований великий прапорець з червоним хрестом. Коли будете йти від Генічеська до Стрілкового, не забудьте порахувати кількість дитячих таборів. А їх там... Не зіб’єтеся? А скільки таких правильних пляжів ви побачите?

ОДИН ВИХОВАТЕЛЬ — НЕ ВОЇН

А тепер — про вожатих та вихователів. Знову ж таки, спочатку про позитив, який можна було б, а точніше треба було б, запозичити з радянських дитячих таборів. Приблизно на 20 дітей один вихователь та один вожатий, у яких чітко розділені функції. Молодий вожатий переймає досвід у досвідченого вихователя. В одиничних таборах така практика існує і зараз. Ба більше, і в цьому позитив: у деяких закладах цей вожатий або вихователь працює з дітьми лише вдень, а увечері передає своїх підопічних нічному вихователю, який вночі мусить не спати і не дозволяти самовільного виходу їх за територію, скажімо, на нічне море. Нічний вожатий може відвести дитину до медпункту, якщо їй стане погано; вчасно зреагувати на пожежну небезпеку; заспокоїти дитину, котра вночі плаче; розповісти «казочку» тим, хто довго не засинає і заважає іншим, тощо. А ще молоді вожаті хочуть вночі погуляти, незрідка замкнувши двері на поверсі, де сплять діти, на ключ. А якщо пожежа?

Цього року зіткнувся з новою тенденцією, яка мене вразила. У деяких таборах з групою 20 — 25 дітей працює один вихователь-вожатий і вдень, і вночі. Зрозуміло, що економія на зарплатні педагогічним працівникам приносить прибутки власникам чи орендарям оздоровчих установ. А безпека? А якість роботи? Потрібно ж хлопчиків та дівчаток і вкласти, і підняти, і розважати вдень, і купатися в морі, і пильнувати за їхнім здоров’ям, і залагоджувати конфлікти між ними, і зашивати інколи їм одяг та взуття, і багато всякої іншої роботи. І це 24 години на добу, без вихідних, бо підмінного вихователя в таких закладах також нема. Економія?

Але й у тих дитячих установах, де з кожною групою дітей працює і вожатий, і вихователь, також існують проблеми з підбором педагогічних кадрів. Є чудові студенти і студентки педагогічних вишів, котрі намагаються опанувати нелегку й малооплачувану тепер професію педагога і котрі стають вожатими влітку. Вони, з одного боку, налаштовують себе на встановлення дружніх взаємин зі своїми підопічними, а з другого, намагаються уникнути вседозволеності, яка на морі може призвести до трагедії. Але, якщо по правді, таких вожатих обмаль. Здебільшого це молоді люди, більшість із яких взагалі не мають жодного стосунку до здобуття педагогічної освіти, а на море їдуть відпочити, формально рахуючись вожатими...

Читачі можуть запитати: а де ж взяти стільки висококваліфікованих професіоналів для роботи в дитячих закладах, якщо оздоровчих установ багато, а охочих працювати за мізерну зарплатню педагогів мало. Отож!

Відповіді я не знаю, але замислююсь, чи не краще в сенсі фізичної та моральної безпеки підростаючого покоління просто не відкривати в літній період ті установи, які реально не готові приймати дітей? Але ж хто це перевірить?

Хотілось би на сторінках газети зустрітися з думками людей, які за своєю професією причетні до оздоровлення дітей. Я ж роблю висновок, що одна із головних проблем — це анархія в роботі оздоровниць, тобто відсутність єдиних встановлених норм, які діють по всій Україні, і стосовно підбору педперсоналу, і архітектурної відповідності закладів (балкони, скло, туалети на дворі й інші вигоди), і обов’язкової наявності медика на території закладу цілодобово (а це не скрізь є) тощо.

Принаймні, коли знайомі, друзі, батьки моїх учнів очікують від мене професійної відповіді на запитання, до якого табору краще віддати свою дитину в літній період, то я раджу: «Лише у той заклад, з яким ви дуже близько знайомі або чули про нього добрі відгуки від людей, котрим довіряєте».

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати