Бяка проти Буки в лондонському суді
Два російські олігархи старого гарту зустрілися в суді. Ціна питання — 3,5 млрд. фунтів. Це один із найгучніших і найдорожчих процесів у історії британського суду. У Лондоні йде процес століття: Борис Березовський проти Романа Абрамовича. Перший звинувачує другого в тому, що він, користуючись підтримкою Володимира Путіна, змусив свого колишнього партнера і наставника продати свою долю в російських ресурсодобывающих активах («Сибнефть» і «РусАл») за образливо малу частину її реальної вартості. Абрамович відповідає, що знати не знає жодного партнера, а гроші, виплачені Березовському, — це гонорар за політичну підтримку.
Для захисника відповідача Джонатана Сампшена це не лише вінець його адвокатської кар’єри, але й її «зоряне» завершення. «Березовський проти Абрамовича» — останній процес Сампшена як адвоката; для нього вже приготоване місце у Верховному суді, на додаток до якого він отримає титул лорда (у нього вже є Орден Британської імперії). Королівський указ про це було підписано ще в травні, але Сампшен попрохав відстрочити офіційний вступ на посаду спеціально заради цієї справи. Він і так зараз один із найбагатших і найбільш високооплачуваних британських юристів, член «Клубу мільйонерів» (адвокатів, які заробляють понад мільйон фунтів на рік), а після завершення процесу Джонатан Сампшен, мабуть, стане найбіль забезпеченим верховним суддею в королівстві.
Свій гонорар Сампшен відпрацьовує блискуче. Перший день перехресного допиту минув для його противника катастрофічно: Березовський, який вирішив виступати англійською (хай і за підтримки перекладача), явно програвав у красномовстві, і спочатку важко було повірити, що його команда витратила на підготовку справи чотири роки. Березовський мимрив, безнадійно плутався у власних свідченнях (аж до того, що його декілька разів звинуватили в прямому обмані суду), багато разів перепитував і взагалі виглядав доволі жалюгідно. Втім, за тиждень він освоївся, вирахував слабкі сторони в тактиці Сампшена і вчора доволі впевнено лавірував між каверзними запитаннями останнього. Допит позивача і його свідків триватиме ще, як мінімум, два-три тижні, після чого має свідчити відповідач. На виступ Романа Абрамовича чекають із особливим нетерпінням: власник «Челсі» та один із найбагатших людей у Британії практично не з’являється на публіці. Останній раз він давав інтерв’ю в місцевій пресі п’ять років тому. Мабуть, у адвоката позивача (ще один «зоряний» юрист, головний конкурент Сампшена та сусіда у вищій адвокатській лізі Лоуренс Рабіновіц) накопичилося до нього чимало запитань.
Сидячи в залі суду, важко позбутися почуття незручності та відрази. Місцева преса свої почуття не дуже й приховує. Наприклад, колумністка Evening Standard (газети, що належить знову ж таки російському олігархові) називає те, що відбувається «потворною виставою», порівнює процес з ірано-іракською війною і зичить зазнати поразки обом сторонам. Британські журналісти, які спеціалізуються на Росії, демонструють знання кримінального жаргону та розшифровують читачам таємничі терміни, які звучать у суді: blat, krysha, kinut’ і подібні. Історії п’ятнадцятирічної давнини, які, правду кажучи, хочеться скоріше забути — всі ці заставні аукціони, вибухи, «замовлення», «Сім’я» та інші, — займають перші шпальти британських газет. І взагалі, все те, що відбувається, здається витонченою промокампанією Люка Гардінга — складно придумати вдалішу ілюстрацію до його книги «Мафіозна держава», яка щойно вийшла.
І позивач, і відповідач — просто хрестоматійні приклади того, як підприємницький геній поєднується з повною відсутністю моралі. Березовський не просто не намагається приховати, але й постійно бравує своїм умінням плести політичні інтриги, яке він вважає інтелектуальною доблестю та головною перевагою. Він не може збагнути, про яку брехню говорить адвокат відповідача — просто в нього декілька різних правд на кожен випадок життя. 2003 року на процесі проти Forbes у нього була одна правда, а зараз — абсолютно інша, і Березовський тут нічого суперечливого не вбачає. Він сердиться, що Сампшен не може збагнути таку просту й очевидну річ — що можна бути власником великого підприємства, не будучи акціонером і взагалі ніяк не фігуруючи в документах. Він картинно сплескує руками, намагається викликати жалість і постійно повторює, що він, мовляв, такий довірливий, але уявити собі його в ролі ошуканої жертви може лише найнаївніший спостерігач. Співчувати Березовському — все одно, що жаліти Харибду, бо в неї лише одна пащека, а в Сцилли аж шість. Абрамович посміхається в своєму кутку із задоволеним виглядом. Він ясно дає зрозуміти, що те, що відбувається, його розважає, але ніскілечки не турбує: навіть якщо суддя вирішить питання на користь Березовського, останній навряд що-небудь отримає, адже важко припустити, що десь лежить великий мішок із грошима з написом «Роман Абрамович».
Втім, яка різниця, хто виграє? До справедливості цей процес все одно не має жодного стосунку!
