Віталій МАЛАХОВ: Нам є чим здивувати глядача

З яким настроєм колектив відзначить ювілей і які новинки підготує для театралів, розповів «Дню» художній керівник Театру на Подолі Віталій МАЛАХОВ:

— Сьогодні ми перебуваємо на піку хорошої творчої форми. У нас у колективі є могутні «старі», і вже з’явилася сильна молодь. Молодь — це нове мислення, нові технології, нові знання, і це стосується всіх ланок театру. Я радий, що в нас з’явилися цікаві режисери. Це Володимир Кудлинський, який зараз працює асистентом режисера, Ігор Волков уже почав творити самостійно, Ігор Славінський, який виріс із робіт усередині Театру на Подолі, а зараз уже став маститим режисером, що одержує «Київські пекторалі», а також різні престижні нагороди на міжнародних форумах за свої вистави. Незабаром маємо отримати нове театральне приміщення.

— Якщо визначити характер вашого театру, то який він?

— Живий, з усіма проблемами, з усіма хворобами, але це живий організм. Це не безхребетна істота. Якщо образно уявити, як він виглядає, наш театр, то, на мій погляд, це інтелігентний хлопець із хорошим відчуттям смаку, шанобливий до минулого, який водночас стежить за модою і останніми тенденціями у світі технологій, примхливий і досить амбітний, у хорошому сенсі...

— Віталію Юхимовичу, якщо все складеться і до ювілею Театр на Подолі отримає довгождане нове приміщення, чи зміниться «обличчя» театру?

— Безумовно. Я ставив у Севастополі і там зрозумів, що дуже скучив за великою сценою, за технологіями, за «колом», за розмахом. Колись наш театр таким був. Він був дуже візуальним, але потім, через наявність тільки малої сцени, ми більше пішли в певну технологічну психологічність. Якщо нова сцена буде, то постараємося зберегти те, що напрацювали в сенсі внутрішніх умінь, але я хотів би, щоби Театр на Подолі став більш видовищним, музичним, карнавальним. Нам є чим здивувати глядача.

— Яким спектаклем хочете відкрити нову сцену?

— Хочу представити публіці «Сон літньої ночі» Шекспіра. Це був перший спектакль колишнього Театру естради, який дуже успішно грали багато разів. І взагалі, я хочу відновити всі рубіжні спектаклі нашого театру: окрім Шекспіра, це й «Вертеп», і «В степах України», і «Дядя Ваня», можливо, «Нас тепер двоє» за Гарсіа Лоркою, також хочу, щоб Славінський відновив спектакль «Та я прийду по ваші душі» за В. Висоцьким, коротше кажучи, щоб кращі спектаклі театру знову ожили. Днями до нас у театр приїжджав голова Київської міськадміністрації Олександр Попов, який запевнив, що до кінця весни 2012 р. будівництво нового приміщення Театру на Подолі буде завершено. І вже першу виставу ми зможемо зіграти до Дня Києва. Звичайно ж, це найважливіше питання, тому що від цього залежить репертуар, настрій колективу, і тоді цей ювілейний для нас сезон стане етапним.

— Нині сезон відкриваєте останньою прем’єрою — «На дні» за Максимом Горьким. Що актуального ви знайшли в цьому творі класика соцреалізму?

— Одне з моїх правил — намагатися знімати патину з творів, які ми в школі колись «проходили»... Максим Горький — прекрасний драматург, і після певних подій я вирішив, що ставитиму твори лише хороших письменників, щоб не дописувати й не переписувати авторів. Знаєте, дуже спокусливим було б ставити спектаклі про сучасних волоцюг і так далі, але матеріал виявився набагато глибшим у самій літературі, щоб його обумовлювати якимись соціальними рамками. Там немає указівних перстів, і глядач намагається сам розібратися: хто хороший, хто поганий, а найголовніше в театрі — це співтворчість акторів і глядачів.

— Одним із символів вистави «На дні» є сходи в небо. Це відображено і в сценографії, і в афіші, і в музичному вирішенні: лейтмотивом спектаклю є легендарна мелодія Led Zeppelin «Stairway to Heaven». Чому ви обрали саме цей образ?

— Мені здається, що п’єса написана великою мірою про проблему здійснення вчинків. Ця проблема була актуальною і в XIX столітті, і на початку XX, актуальна вона і в наші дні. А «Сходи в небо» — це так збіглося... Пісня Led Zeppelin — це моя молодість, це символ цілого покоління, це час, як кажуть, «коли дерева були великими», коли ще вірили в якісь перемоги, досягнення і можливості...

— Зараз ви репетируєте ще один твір радянської класики — п’єсу Олександра Вампілова «Минулого літа в Чулимську». Чим вас зацікавила історія сибірського села?

— Географія не має значення. Вона важлива лише для характеристики персонажів. Ось, наприклад, коли я читаю Вуді Аллена, до кінця не розумію його гумору, оскільки там багато замішано на чисто американських асоціаціях. Те саме в Теннессі Вільямса. А ось у Вампілова ця історія могла статися, скажімо, в Ніжині. У цій п’єсі, є декілька тем, які співзвучні нашим дням. По-перше, злободенна тема співчуття, співпереживання, віра в людей, у краще в людині. По-друге, є дуже цікаві характери, які є кому втілювати в нашому театрі, я маю на увазі Віку Булитко, яка вже відома киянам як комічна актриса, але, по-моєму, вона набагато глибша і може здивувати іншим. Звичайно ж, це і вже «маститі», популярні актори — Сергій Бойко, Ігор Волков, Марія Рудковська, Алла Сергійко, Олександр Данильченко, Володимир Кузнєцов, Мирослав Павличенко. Що ж до художнього вирішення, ми демонстративно не покидаємо тієї епохи. Якщо це буде не 1971-й, а 1980-й — для мене це неістотно. Будуть, мабуть, якісь речі в стилі «ретро» для симпатичності, скажімо, джинси-кльош, якісь фішки тієї епохи.