Уже вдев’яте у Центральному будинку художника в Києві проходить Всеукраїнське бієнале історичної картини «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників».  Її ідейний натхненник та куратор — художник Олександр Мельник. Що два роки він разом із колегами-художниками обирає тему і формує експозицію. Тема цьогорічної виставки — утвердження духовної незалежності України.

«Отримання Томосу, здобуття своєї незалежної помісної Православної церкви — історична подія, яку можна порівняти із проголошенням незалежності України. Бо це, по суті, проголошення духовної незалежності, без якої не може бути повної державної незалежності, — розповідає куратор виставки, художник-монументаліст Олександр Мельник. — Ми з колегами вирішили, що цю виставку присвятимо саме незалежності Української православної церкви, утвердженню духовної незалежності України».

На виставці представлені 244 роботи. Це і живопис, і плакати, і скульптура. Серед авторів — класики, сучасні художники і студенти. Тематично виставка охоплює різні історичні періоди та представляє сюжетне різноманіття: від портретів історичних постатей до пасторальних картин за мотивами творів Тараса Шевченка, від портретів українських військових до картин із різдвяним настроєм, від драматичних та трагічних моментів історії України до світлих та радісних сюжетів.

«На виставці є роботи, присвячені темам Аскольдового хрещення, княгині Ользі та князям Володимиру і Ярославу, які утверджували християнство, козацькій добі й відродженню Української автокефальної церкви митрополитом Василем Липківським, — розповідає Олександр Мельник. — Варто звернути увагу і на картину Володимира Кабаченка. Це скромна і невелика робота, але напружена і колоритна. На ній вселенський патріарх Варфоломій підписує Томос».

Серед представлених на виставці робіт — ціла галерея портретів. Це портрет митрополита Епіфанія (Думенка), написаний Олексієм Григоровим, портрети митрополита Василя Липківського та патріарха Володимира, написані Леонідом Гопанчуком, портрет Блаженнішого Любомира Гузара пензля Богдана Ткачика. Є тут і портрети гетьманів, і культурних діячів, і роботи, написані за мотивами літературних творів, як-то серія робіт Віри Баринової-Кулеби за мотивами поезії Тараса Шевченка. Серед скульптур — роботи Анатолія Куща «Христос і антихрист», «Княгиня Ольга», «Володимир Хреститель», «Ярослав Мудрий» та «Петро Могила».

З робіт, що фіксують сучасну історію України, — триптих Валерія Франчука «Київ, вставай!», присвячений Майдану, портрети загиблих військових, написаних Мариною Соченко та  ікона «Покрова Богородиці», написана нею для військової каплиці на Аскольдовій могилі.

«На цю виставку я написав картину «По образу і подобію», а ще подав ескізи моїх вітражів для історичного музею, які були реалізовані ще у 1977 році, — розповідає Олександр Мельник. —  Написав також роботу за мотивами «Мені тринадцятий минало». Ніколи не сприймав цей вірш так, як його ілюстрували: маленький обідраний хлопчик сидить у бур’янах. Це ж, по суті, слова підлітка, і це вірш про перше кохання, тому я зробив таку пастораль. Написав і портрет двоюрідної сестрички, їй буде 80 цього року, а я її молоденькою написав, такий спогад».

ЗАПОВНИТИ ЛАКУНИ І НАДИХНУТИ МОЛОДЬ

Для тих художників, які пишуть картини на історичні теми, ця виставка —  чи не єдина можливість показати свої роботи. Після неї полотна відправляються не в музейні зали чи приватні колекції, а назад до майстерень. Як пояснюють учасники та організатори виставки, вона щораз відбувається не завдяки, а всупереч обставинам. І все ж ось уже вдев’яте можна прийти і насолодитися майже трьома сотнями мистецьких творів, які охоплюють історію України від Трипілля до сьогодення.

Вирушаючи на виставку, варто врахувати, що ви раз за разом шукатимете в інтернеті історичні відомості, цікавість до яких розпалять ті чи інші картини. Окрім естетичного задоволення ця виставка дає чималу порцію поживи для роздумів та систематизує знання з історії України. Зрештою, це справді цікаво: відкривати для себе історію України через візуальні образи, бачити незвично інтерпретовані сюжети, зчитувати метафори та алегорії.

«Я би сказав, що ідея проєкту — заповнити нішу, яка за радянського часу і за часу, коли Україна була під Росією, не відбулася. Української історичної картини як такої ми не маємо, ми можемо назвати буквально кілька робіт на історичну тематику, і це дуже прикро. У ХІХ столітті інші народи творили для себе історичну картину — ті ж поляки, росіяни, прибалти та інші. Цілі галереї історичних полотен. В українському живописі це не відбулося. І от Олександр Мельник надумав, а ми його в цьому підтримали, якось підтягнутися і заповнити цю нішу, — розповідає художник Василь КОРЧИНСЬКИЙ. — Є багато сучасних авторів, які працюють у сучасних пластичних формах, у сучасному вираженні та в сучасних матеріалах, але дуже гарно розкривають цю історичну тему. І це одне з високих досягнень, що ми почали заповнювати цю нішу».

Спеціально для виставки Василь Корчинський написав епічне полотно «Будівничий українського православ’я». Над картиною митець працював вісім місяців.

«Тут люди будують храм, священик приймає дари від людей земних, а з іншої сторони — святі несуть ікону Богородиці майбутньому храму, й ангел подає чашу, яка буде брати участь у богослужіннях.  Я намагався витримати роботу в світлих тонах», — пояснює художник.

Важливо, наголошують учасники виставки, не просто заповнити нішу, а й надихнути молоде покоління не оминати увагою історичну тематику.

«Олександр Мельник ставив за мету відродити жанр історичного живопису, по суті, інспірувати його, залучати молодь, — розповідає художник Олесь СОЛОВЕЙ, в. о. завідувача кафедри живопису і композиції, викладач у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. — На цій виставці також представлені роботи, створені студентами. Важливо, що тут поруч із сучасниками, поруч із тими роботами, які писалися вже у 2020 році, є роботи наших класиків, які органічно вписуються в цей простір. Тут є роботи Веніаміна Кушніра, Івана-Валентина Задорожного, Миколи Стороженка, Олександра Івахненка та інших. Роботи вчителів та учнів — в одному просторі». 

КОМУ ПОТРІБЕН ІСТОРИЧНИЙ ЖИВОПИС?

Олесь Соловей, чиї роботи також представлені на виставці, говорить, що зараз, напевно, найнесприятливіші часи для культури. «Мені можуть дорікнути, згадати 1960-ті, 70-ті, 80-ті роки. Але сучасний світ, коли йдеться про образотворче мистецтво, сильно трансформувався в силу об’єктивних обставин. У час цифрових технологій ми розуміємо, що свідомістю більшості глядачів володіє медійне мистецтво, те, що вражає, те, що видовищне. Утворилося дуже сильне конкурентне поле, — пояснює художник. — Умовно кажучи, з XIV століття і по кінець ХХ століття пальму першості тримав саме живопис. Сьогодні, в силу об’єктивних процесів, ми спостерігаємо, що мистецтвом може бути будь-що. І тому історичний живопис є сьогодні нішевим, не масовим. Він украй важливий для цього соціокультурного простору і для державотворення. Але сьогодні це мистецтво реалізовується переважно зусиллями подвижників».

Олесь Соловей додає, що у більшості випадків такі картини не повісиш у себе вдома, бо вони часто торкаються трагічних аспектів нашої історії. Ними не цікавляться меценати та колекціонери живопису, їх не виставиш на західні аукціони. Так само сьогодні музеї не закуповують для своїх колекцій ці роботи, бо немає відповідних програм держзакупівель. Тож, наголошує художник, щоб займатися історичним живописом сьогодні, потрібно мати сильну мотивацію.

«Такі картини не потрібні державі як інституції, але вони потрібні людям. Це державницький проєкт за своїм мисленням, за ідеєю», — говорить художник.

Олександр Мельник уже багато років мріє про окремий музей історичного живопису. Мрія набула реальних обрисів за часів президентства Віктора Ющенка, який цікавився цією темою. Зараз же, вважає художник, шанси, що такий музей з’явиться, — практично дорівнюють нулю.

«Я бачу, що це вже неможливо. Зараз немає зацікавленості ні меценатів, ні колекціонерів, які б збирали історичний живопис. А на це потрібні справді великі гроші. Немає людей, готових вкласти у це гроші, як вкладали у це колись Терещенки. Печальна історія, — говорить Олександр Мельник. — Такий музей — це і виховання, і усвідомлення себе як народу. Люди бачили би глибину своєї історії, не читали б лише сухі рядки у підручниках, а бачили б і візуальні образи. Важливо, щоб росло покоління, яке знало б історію, яке б увібрало її в себе».

Тож ця виставка — рідкісна можливість побачити майже три сотні робіт, присвячених історії України, в одному місці, відчути цю спадкоємність, прослідкувати зв’язок між подіями давніми і теперішніми.

Виставка триватиме до 2 лютого у Центральному будинку художника НСХУ (Київ, вул. Січових стрільців, 1-5) щодня, крім вівторка, з 12 до 19 години. Вхід — вільний.