Тільки коли існує об'єднуюча спільна ідея української національної незалежності, можемо говорити про існування української нації
В'ячеслав Липинський, політичний діяч, теоретик українського консерватизму

«Для більшості своїх героїв я — друг»

Фотожурналіст Олексій Фурман розповів літньошколярам «Дня» про власні проекти і чотири базові речі в роботі з людьми, котрих знімаєш
28 липня, 2017 - 12:00
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Володар Гран-прі XVIII Міжнародної фотовиставки «Дня»-2016, продюсер компанії New Cave Media, фотодокументаліст Олексій Фурман починав свою кар’єру як новинний фотограф. Між іншим, він поділися зі «школярами», що досі пам’ятає перший надісланий на наш конкурс знімок у 2009 році. А свій перший приз на міжнародному фотоконкурсі «Дня» Олексій виборов ще 2010 року, будучи 18-річним юнаком.

Почавши у новинній фотожурналістиці, Олексій Фурман згодом продовжив працювати фоторедактором одного з київських видань та фрілансером у міжнародних новинних фотографічних агентствах. Однак практика у закордонних воркшопах допомогла зрозуміти: новини — не унікальний контент, цінними є власні проекти.

Бабуся, у селі якої залишилося лише п’ятеро жителів, хрестини у чорнобильській церкві, символічний кордон із зоною відчуження... Із цих фото складається перший проект Олексія, присвячений Чорнобилю. Цікаво те, що він і досі не опублікований повністю.

Вразили літньошколярів і світлини з Майдану, «референдуму» в Криму, Одеси 2 травня 2014-го, Донецька, Маріуполя, Харцизька того ж року...

«Життя після поранення» — ще один, дуже важливий проект фотографа. Під час навчання у США Олексій замислився над тим, яка історія може глибоко і сильно продовжити розповідь про війну. Ось чому героями світлин фотографа стали ветерани АТО.

Це й Іван Кушнерьов, який живе зі штучним кришталиком замість ока, без лівої руки та без пальців на правій... Олександр Сарабун, який фотографує кота Лапчика та стрибає на одній нозі по квартирі... Женя Гринчук, який  наступив на міну через два дні після свого 21-річчя... Олександр Сеньовський в улюбленій футболці з написом Don’t push your leg, але з протезом замість ноги... Анатолій Горбенко, який втратив обидві ноги... Усі вони для Олексія Фурмана — не просто герої фото. Це люди, які стали близькими друзями, частиною життя автора. Тож не дивно, що пан Олексій так детально описує історії своїх героїв: розповідає про хобі, буденні речі, називає імена родичів...

Історії фотосерій Олексія Фурмана викликали низку запитань від слухачів Літньої школи.

ПРО ВЕЛИКУ ЖАГУ, ЩО ЛІКУЄ Й ТЕБЕ

Олександра КЛЬОСОВА, Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка: — Ви робите фотографії воїнів, які отримали поранення в АТО. Це складна, у тому числі в емоційному плані, робота, бо навіть ті, хто повернувся з АТО вцілілими і здоровими, потребують психологічної реабілітації. А тут воїни, які мають ще й певні проблеми зі здоров’ям. Як ви самі психологічно справляєтеся з таким завданням?

О.Ф.: — Так собі. Деякі колеги мені казали, що вони не змогли б таке зняти. Я робив одно- чи двотижневі перерви, коли підтримував зв’язок із хлопцями, але не відвідував їх у шпиталі.

Можна сидіти і сумувати, але багато з цих ветеранів мають настільки велику жагу до життя, що інколи лікують тебе. Особливо Іван Кушнерьов мене дуже сильно підтримував. Коли починаєш такий проект, перші герої — найскладніші. Приходиш — а в людини немає руки. Дуже важко про таке не думати. Але не треба акцентувати на цьому увагу.

А ще вони постійно жартують. Ваня каже, що йому тепер руки треба не так часто мити, бо у нього вона тільки одна. Ті, у кого немає ноги, жартують про шкарпетки... До цього теж треба звикнути.

«ПОДОЛАННЯ. ЄВГЕН ГРИНЧУК» / ФОТО ОЛЕКСІЯ ФУРМАНА

Богдана КАПІЦА, Національний університет «Острозька академія»: — Як ви знаходите комунікацію із цими людьми?

О.Ф.: — Переважно для бійців світ поділяється на «біле» і «чорне», а люди — на тих, хто був на війні, і тих, хто на ній не був. Я був. Хоч не стовідсотковим інсайдером, але розумію 80% із того, про що вони говорять: стосунки між батальйонами, їхніми підрозділами, зброя, ключові дати українсько-російської війни...

Мені здається, дуже важко людині, яка не має жодного уявлення про війну, дійти до такого рівня довіри. Хоча я не кажу, що це неможливо. Є два підходи у світових фотожурналістів, як треба себе позиціонувати з героями. Вони радикальні. Перший підхід — це коли ти «нічого не знаєш» і просиш розповісти все. А другий підхід — «я в курсі всього». Я був десь посередині.

«Я ВТРАТИВ СВОЮ ОБ’ЄКТИВНІСТЬ НА МАЙДАНІ»

Антон СЕСТРІЦИН, університет Карлтон, м. Оттава, Канада: — Ми нещодавно мали круглий стіл із журналістами і говорили про мову ворожнечі. Деякі журналісти кажуть, що треба бути патріотами у висвітленні війни, деякі — що треба бути абсолютно нейтральними, тобто забути про українське громадянство і війну проти нас. Як ви себе відокремлюєте від цього всього? Ви знімали захоплення Криму, Донецька. Як вам вдається працювати, розуміючи, що біля вас стоїть ворог України? Чи це впливає на вашу роботу?

О.Ф.: — Протягом тижня перебування в «ДНР» я зробив вибір не повертатися туди, бо не зміг би творити об’єктивну журналістику. Я втратив свою об’єктивність на Майдані, коли побачив, як «Беркут» обливають із брандспойта КМДА і... дуже зрадів.

З 2013 року я не розповідаю історії з «того боку». Проте я не вважаю, що вони не мають бути розказані. Я вважаю геройською журналістику, яку творять українські журналісти на окупованих територіях.

«День» РОБИТЬ НАДЗВИЧАЙНО ВЕЛИКУ РОБОТУ, ЯК НІХТО ІНШИЙ У НАШІЙ КРАЇНІ»

Оксана СКІЛЬСЬКА, Львівський національний університет ім. І. Франка: — Кожного року газета «День» організовує фотовиставки, що користуються великою популярністю. На вашу думку, чим фотоконкурс вирізняється з-поміж інших? Що він означає для вас? Який внесок робить газета «День» у розвиток фотографії?

О.Ф.: — Газета «День» робить надзвичайно велику роботу, як ніхто інший у нашій країні. Завдяки цьому фотоконкурсу ми маємо візуальну історію нашої країни.

Фотовиставка — це продукт, а хвиля контенту не є продуктом. Ми губимося серед сотень цих хвиль. А газета «День» щороку вибирає найважливіше. Це надважлива робота.

Коли я дивлюся на світлини, які подавав на фотоконкурс газети «День», то бачу своє професійне зростання. Дуже багато моїх колег зростали разом із фотовиставкою. Мені здається, так само удосконалюється українська фотографія.

Новинна фотографія в Україні — це часто ілюстрація до події. На мою думку, такий формат буде відходити. Особливо Spot News — це моменти, коли фотографи опинялися у місцях, де щось траплялося. «Гарячі фото» будуть зникати тому, що найкращі фотографії з місця події — ті, які зняті на телефон.

«ПОДОЛАННЯ. ОЛЕКСАНДР СЕНЬОВСЬКИЙ» / ФОТО ОЛЕКСІЯ ФУРМАНА

«ДОКУМЕНТАЛЬНА ФОТОГРАФІЯ — ЦЕ ПОДОЛАННЯ ПЕРЕШКОД, ЯКІ Є В ТОБІ»

Б. К.: — В одному інтерв’ю ви згадали, що для того, щоб фотографії розповідали справді про реальне життя, фотограф має стати «непомітним» для своїх героїв. Як вам вдається залишатися такою «невидимкою»?

О.Ф.: — Це міф — не вдається. Типовий підхід американської фотографії 1940 — 1960-х років, коли фотограф ставав непомітним, — «муха на стіні». Але у моєму випадку це неможливо. Герої дуже добре знають, що ти поруч. Вони, звісно, не позують, але все помічають. Особливо у героя вдома. Тут історія полягає в тому, щоб ця людина тобі на 100% або хоча б на 95% довіряла. Дуже складно зробити «сильне» фото в перший день знайомства, бо є моральна дистанція у людини і дистанція в тобі самому. Дуже часто документальна фотографія — це не подолання перешкод, які тобі ставить герой, а подолання перешкод, які є в тобі самому.

Б. К.: — Ваші герої сприймають вас скоріше як друга чи як фотографа?

О.Ф.: — В моїй американській школі казали так: «В тебе має бути два «капелюхи» — «капелюх друга» і «капелюх фотографа», ти маєш їх змінювати». Я в це не вірю. Це не працює, тим більше в Україні, тому для більшості своїх героїв я є другом.

Було важко абстрагуватися, але перші дві чи три зустрічі я намагався не брати камеру. Один із моїх героїв Євген Гринчук постійно відмовляється від інтерв’ю. Він говорив: «У мене є тільки один фотограф, який мене знімає, — це Олексій Фурман». Я працював зі своїми героями, пояснював їм, що це не телерепортаж, я з ними не на годину, а на місяць, два, три. Євген погодився саме через це. Йому було важливо те, що я найперше відкрився йому як людина, а вже потім — як фотограф.

Думаю, є чотири ключові речі для фотожурналіста і журналіста. Це — час, емпатія, близькість і увага. Якщо ви їх демонструєте своєму герою, то у вас є шанс розповісти сильну історію.

ПРО ФОТОГРАММЕТРІЮ

Каріна ХАЧАТАР’ЯН, Сумський державний університет: — З’явилася інформація, що ви реалізуєте проект, присвячений фотограмметричній зйомці місць, на яких відбулася певна трагедія. Розкажіть, будь ласка, про нього детальніше.

О.Ф.: — Улітку 2016 року я з колегами створив компанію New Cave Media. В Україні почали використовувати сферичні відео — 360 градусів — для розповідей журналістських історій. У квітні 2017 року ми дізналися, що Google відкрив грант, і тоді подали ідею робити фотограмметричне сканування. Воно полягає у  фотографуванні певної місцевості на звичайну камеру для подальшого створення 3D-моделі. За допомогою 360-відео складно розповісти історію, що вже відбулася. Зазвичай такий формат використовують для подій, що відбуваються просто зараз. Ми пропонуємо робити моделі з місць, де сталися масові трагедії, як-от: розстріли, природні катаклізми. Таким чином, дозволимо кожному пройтися, побачити, що сталося, за допомогою архівних фотографій, архівного відео та аудіонаративу. Скоріше за все, ми будемо робити сканування вулиці Інститутської в Києві та маркувати місця, де вбивали людей...

Анастасія ХАЗОВА, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки: — В інтерв’ю «Громадському радіо» ви сказали, що намагатиметеся допомагати маленьким медіа створювати подібний контент. Як саме плануєте це робити?

О.Ф.: — Це одна з умов гранту, одна з наших ідей. Ми будемо ділитися нашим досвідом на платформі Medium. Там багато журналістів, які пишуть про царину віртуальної реальності. Я вірю в те, що такий контент можуть створювати маленькі редакції, принаймні, тому що в них є фотокамери. Одна з цілей цього проекту — знайти найлегший спосіб, бо виготовлення і подальша робота у фотограмметрії є складним процесом. Ми би хотіли знайти найлегший шлях.

«ДОВГОТРИВАЛІ, ВЛАСНІ ПРОЕКТИ НЕ ВТРАЧАЮТЬ СВОЄЇ ЦІННОСТІ»

Христина ШКРЯБІНА, Одеський національний університет ім. Мечникова: — Як за останні десятиліття змінилося мистецтво фотографії? Які тенденції панують і з’являються у світі, й Україні зокрема?

О.Ф.: — Художня фотографія з кожним роком дедалі сильніше впливає на документальну й фотожурналістику, там тепер використовують набагато більше творчих ідей. Наприклад, серія фото паспортів сирійських біженців, що перетинали кордон. На ці фотографії вплинуло море або пісок. Це ж ціла ідея.

Яке місце займає Україна? Точно можу сказати, що багато українських фотожурналістів отримали «квиток» у світову фотожурналістику завдяки конфлікту в Україні. Це не добре і не погано, це просто так є. Споконвічно війна для журналістів була кар’єрною драбиною, по якій можна трішки піднятися вгору. Це просто факт.

Що чекає на фотографію? Я не бачу якихось радикальних змін. Новинних фотографів буде ставати дедалі менше. Але треба розуміти, що людина, яка опинилася на місці трагедії з IPhone і зробила класний знімок, не буде робити журналістську роботу. Тому довготривалі, власні проекти не втрачають своєї цінності.

Марина ЛІБЕРТ, Брюссельський вільний університет: — Що нового буде у фотографіях майбутнього і на якому обладнанні їх буде зроблено?

О.Ф.: — Як бачите, зараз дуже великих обертів набирає віртуальна реальність, 360- фото/відео. Ось чому частину контенту майбутнього буде зроблено в 360. Людство вже давно хоче «звалити» з цієї планети. Але все ніяк не виходить. А так можна хоча б віртуально кудись перенестися, щось подивитися (Усміхається. — Авт.).

...Взагалі я хочу, щоб ми перестали створювати товари. Їх потрібно оформлювати у продукт.

Нагадаємо, Літня школа журналістики «Дня»-2017 діє за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.

Богдана КАПІЦА, Юлія КАРМАНСЬКА, Літня школа журналістики «Дня»-2017
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments