Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

33 будівлі

Найбільша інфраструктурна спадщина Бельгії у світі — в Лисичанську
2 березня, 2018 - 11:25
ФОТО З САЙТА NOVOSTI.DN.UA

Морозного лютневого дня орієнтовно півсотні працівників різних музеїв Луганщини з’їхалися до Лисичанська, щоб познайомитися з архітектурною спадщиною бельгійців. Тут залишилися тридцять три соціальних та житлових будівлі, що були зведені іноземцями наприкінці ХІХ століття.

У 1890-х роках бельгійський інженер та підприємець Ернест Сольве вирішив вкласти свій капітал у будівництво содового заводу на Донбасі. Багаті корисні копалини — сировина й паливо, дешева робоча сила і наявність залізниці в регіоні неабияк цьому сприяли. Цілком природно, що поряд із заводом невдовзі з’явилися будинки для робітників, будинок директора заводу, школа, гімназія, лікарня і навіть готель. Сьогодні цей архітектурний ансамбль є найбільшим інфраструктурним спадком Бельгії у світі.

Дві будівлі — колишня гімназія і школа, побудовані за проектами бельгійських архітекторів понад сто років тому, — сьогодні є пам’ятками архітектури місцевого значення. Школа збереглася лише частково. Півстоліття тут навчалися діти працівників заводу, за радянських часів у ній розміщувалася адміністрація содового заводу. 2010 року виробництво припинилося, завод був демонтований, а 2013-го будівля серйозно постраждала від пожежі, — розповідає директорка Лисичанського міського краєзнавчого музею Ніна БОНДАР. До сьогодні будівля без даху і продовжує руйнуватися.

У складі бельгійського спадку відносно добре зберігся житловий робочий квартал. На момент зведення двоповерхові будинки були справжньою дивиною для місцевих жителів. Бо це не просто кілька квартир під одним дахом, а в деяких навіть планування з подвійним рівнем: на першому поверсі — господарчі кімнати, на другому — спальні. Леонід МАРУЩАК, керівник мистецького напрямку Українського кризового медіацентру, розповідає: «Ці будинки були зведені наприкінці ХІХ століття спеціально для бельгійських працівників, які приїхали сюди будувати содовий завод. Наскільки мені відомо, із семи будинків у цьому кварталі функціонують шість. Досі тут живуть люди, скоріше за все — нащадки тих, хто працював на заводі, а можливо, і колишні працівники».

Двоповерховий особняк першого директора заводу зведений на Робочій горі. Із його кімнат відкривався панорамний вид на Донсоду. Будівля кілька разів змінювала призначення: тут був і дитячий садок, і педіатричне відділення лікарні, а зараз це поліклініка туберкульозного диспансеру, і вона перебуває на стадії ремонту. Лікарі дозволили відвідувачам подивитись бельгійське планування ізсередини: показали великі кімнати, підвальні приміщення та велику вікову піч, якою опалювали особняк.

Найвеличнішою будівлею бельгійського архітектурного ансамблю є колишня лікарня содового заводу. Сто років тому вона вважалася найкращою на Донбасі за рівнем оснащення і кваліфікації лікарів. Науковці Лисичанського музею дослідили, що 1918 року тут встановили бельгійський рентген-апарат, а згодом — англійський. У будівлі збереглася шахта ліфта, який возив персонал і пацієнтів на третій поверх. За медичним призначенням будівлю використовували до 2011 року. Сьогодні в ній порожньо, у деяких кімнатах бельгійську плитку зі стін обережно зняли, серед осколків та сміття ми знайшли декілька вцілілих екземплярів.

У Королівстві Бельгія є ціла програма пошуку та ідентифікації бельгійської спадщини за межами держави, — розповів Леонід Марущак. «Вона акцентована на будівлі, які були реорганізовані, реставровані або переобладнані. Наприклад, була стайня — з неї зробили галерею, був старий завод — зробили там хостел. Посол Бельгії 2016 року відвідав Лисичанськ і познайомився з цим комплексом. Він був дуже вражений і два роки виношував план — як подати подібний реєстр на конкурс. Бо здебільшого на ньому завжди перемагали об’єкти, які відбудовувалися, а бельгійський квартал у Лисичанську — в занедбаному стані. Нарешті було вирішено подати не окремий об’єкт, а комплекс споруд, які збереглися через усі війни, революції та перипетії. Нещодавно прийшло рішення конкурсної комісії: серед 60 поданих заявок відібрали п’ять і Лисичанськ — під номером один!

Ця нагорода не фінансова, а статусна, це ставлення самих бельгійців до своєї спадщини. Коли такі премії вручаються, то, як мінімум, по всій Бельгії знатимуть, що є таке місто Лисичанськ, де зберегли в непоганому стані їхню історію.

Насправді ж бельгійці не дуже люблять цю сторінку історії, бо коли всі ці підприємства були націоналізовані, дуже багато хто з них постраждав від цього фінансово. У будівництво цих заводів вкладали капітал пересічні громадяни, які отримували в подальшому дивіденди від прибутку. Після націоналізації весь прибуток було спрямовано до радянської казни, тож бельгійці, звичайно, втратили свій капітал. Саме тому Бельгія була останньою країною, яка визнала Радянський Союз лише після виплати незначної контрибуції».

У краєзнавчому музеї Лисичанська розповіли, що Посол Королівства Бельгії в Україні Люк ЯКОБС допоміг розшукати на своїй Батьківщині документи цих будівель. Днями він передав музею диплом, який може стати перевагою у грантових конкурсах зі збереження архітектурних пам’яток.

«Це прекрасне почуття — знати, що українці та бельгійці були колись дуже близькими, — каже сам пан Якобс. — Ці будівлі можна використовувати з подвійним виграшем. По-перше, як історію нашої країни, а по-друге — для економічної вигоди вашої країни. У Бельгії також є будівлі, що не використовуються за першим своїм призначенням, наприклад, старі текстильні фабрики. Ми даємо їм друге життя — переобладнуємо у торговельні центри, лікарні, центри розвитку бізнесу тощо. Таким чином ми зберігаємо історичний спадок».

Архітектурна спадщина Бельгії є й в інших областях України. Організатори цього туру сподіваються, що на їхньому прикладі музейники Донбасу побачать нові форми роботи і створюватимуть сучасні туристичні маршрути у своїх регіонах.

Наталія ВОЙНОВА, Луганська область
Газета: 
Рубрика: