Чому?
Прочитав публікацію Олександри Лавріненко («День» від 13.07.2001) «Чому на Першому Національному показують «Ємелю-дурника» російською мовою?» Яке неймовірно «складне» питання ставить автор услід за читачкою газети!
Справді, чому показують мовою, яку чудово розуміють на території від Карпат до Тихого океану? Чому показують мовою, що є рідною для більш ніж 60% населення нашої країни? Чому показують згідно з буквою і духом Конституції багатонаціональної України? Та й інші «чому», що прозвучали у статті О. Лавріненко, і ті, що випливають з неї, такі як: чому українські редакції Бі-Бі-Сі, «Свобода» перекладають наших співвітчизників, які розмовляють російською, українською мовою; чому ці, зосереджені на проблемах України, іноземні ЗМІ, що ведуть мовлення на Україну, ігнорують рідну мову переважної більшості населення нашої країни, зрозумілу всім її громадянам?
До речі, самі ж російськомовні українці розмовляють своєю українською російською, як американці, австралійці, канадці своєю англійською, а австрійці — своєю німецькою. Чому вважається, що офіційною може бути тільки мова, сама назва якої збігається з теперішньою назвою держави? Чому в країнах, не менш розвинених (Канада, Австрія, Швейцарія та ін.), відсутній такий підхід? І найголовніше «чому»: чому ми повинні весь час брехати собі, нашим дітям, оточуючим — говорити і думати однією мовою в сім’ї, з колегами, друзями і насилувати себе «на людях», а Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, йдучи на повідку у тих, хто зводить брехню у закон нашого буття, приймає згадане у статті рішення, що дискримінує російську мову? Адже це вже було, ми жили за брехнею понад 70 років і, здавалося, що недавно прийшов цьому кінець. Пригадаємо, скільки часу, сил і крові ми витратили на «вивчення» історії КПРС, марксистсько-ленінської філософії, наукового комунізму та інших діаматів, у той час як інші вивчали іноземні мови, генетику, інформатику, сучасні економічні теорії тощо. І ось знову на зміну діаматам та істматам приходить обов’язкове вивчення етноміфів від Плачинди, наприклад, а російськомовна українська література (Гоголь, Булгаков, В. Некрасов, Курков) оголошується іноземною. Чому?
Давайте спробуємо, нарешті, не лукавлячи, відповідати на всі ці й інші «чому», не йти від них. До речі, «День» тут може слугувати прикладом, він часто зачіпає ці питання, які відображають різні погляди. Спасибі!
ВІД РЕДАКЦІЇ
За час дискусії щодо ролі української та російської мов у сучасному українському суспільстві та державі, яка триває на сторінках «Дня» ось вже понад рік, ми пересвідчилися, що на запитання читачів краще за всіх відповідають... самі читачі. Що ми і пропонуємо вам зробити: мультфільми у «головній», найбільш доступній дитячій передачі країни на російській мові — це природно? Необхідно? А український їх переклад — неправда? Чи можна навчити любити рідну (за національністю) мову? Скажімо, державним протекціонізмом? Чи існування мов і культур повинно підпорядковуватися тільки законам ринку вільної конкуренції? Чекаємо на ваші листи.
