Чи є радіонукліди у Прип’яті і скільки?

Коли Україна долучається до важливих міжнародних проєктів, від яких ще й отримує економічний зиск, приводів для опору у громадськості ніби не повинно виникати. Та якщо зіставляти ризики від проєкту та отримані вигоди, у деяких випадках краще відмовитися.

Водний шлях Е-40 — це спільна задумка Польщі, Білорусі та України. Річки трьох країн мають поєднати між собою Гданськ та Херсон і таким чином сприяти розвитку водного транспорту. «День» раніше розповідав, що через цей проєкт може постраждати українська річка Прип’ять (у номері за 11 лютого, 2020 року). Щоб нею пішли кораблі, треба провести днопоглиблювальні роботи. А це якраз той ризик, через який Україна мала б відмовитися від участі в Е-40, вважають екологи.

По-перше, на дні річки знаходяться радіоактивні відходи, накопичені після аварії на ЧАЕC. По-друге, будь-яке втручання в річкову екосистему тягне за собою безповоротні зміни. Не чіпати річку у тому стані, як зараз, кращий варіант, ніж нашкодити, а потім думати, як відновити водойму.

АМПУ НЕБЕЗПЕКИ НЕ БАЧИТЬ

Громадські природоохоронні організації усіх трьох країн-учасниць Е-40 виступають проти проєкту взагалі, зокрема, і через шкоду для довкілля. Утім, Україна не звертає з обраного шляху. Минулої осені Володимир Зеленський та Олександр Лукашенко уклали домовленості, що у 2020 році українська сторона має провести днопоглиблення на річках Прип’ять та Дніпро.

А днями ДП «Адміністрація морських портів України» (АМПУ) провело тендер та підписало договір з ТОВ «СОБІ» на днопоглиблення Прип’яті у зоні відчуження «із забезпеченням глибин на судновому ходу на рівні 1,6 метра». АМПУ стверджує, що ніякої небезпеки не існує. У червні ДСП «Екоцентр» здійснив забір проб донних відкладів на запланованих місцях проведення робіт.

ФОТО НАДАНО ВЙО. АГЕНЦІЯ ПРИГОД

«Для посилення радіаційної безпеки та через безпосередню близькість до Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника, перед початком робіт були проведені необхідні дослідження на вміст радіонуклідів у донних відкладах. Аналіз результатів проведених робіт свідчить, що зафіксовані концентрації радіонуклідів у донних відкладах не можуть призвести до погіршення радіаційної обстановки при проведенні робіт з ремчерпання. За радіаційно-гігієнічної оцінкою донні відклади можуть бути використані для всіх видів будівництва без обмежень», — стверджують в Адміністрації морських портів.

Також додають, що днопоглиблення Прип’яті проводилось як до аварії на ЧАЕС, так і після неї. Крім цього, ДСП «Екоцентр» буде здійснювати контроль за якістю води у річці Прип’ять протягом усього терміну проведення ремонтного черпання.  Підприємство ще раз наголошує на вигодах від днопоглиблення та проєкту Е-40: будуть усунені перешкоди для судноплавства, а Україна стане «важливою ланкою міжнародних мультимодальних перевезень з країн Європи через річку Дніпро до портів Чорного моря».

«УСІ ЗАГРОЗИ ЛЕЖАТЬ НА ПОВЕРХНІ»

Екологічна спільнота Україна із такими намірами не згодна (про це науковці та громадські активісти нещодавно заявили на спільній пресконференеції). Експерти вважають, що перш ніж братися за подібні роботи з розчищенні річкового дна, треба провести ґрунтовні дослідження, щоб з’ясувати, де саме лежать радіонукліди та в якій кількості. Досліджень АМПУ недостатньо, потрібно також пройти процедуру оцінки впливу на довкілля. На цьому свого часу наголошували Міндовкілля та Державне агентство водних ресурсів, однак досі ОВД щодо днопоглиблення Прип’яті не здійснено.

«Усі загрози лежать на поверхні, — вважає член-кореспондент НАН України, директор Інституту гідробіології НАН України Сергій АФАНАСЬЄВ. — Річка була транзитним водотоком під час аварії на ЧАЕС, цей потік радіонуклідів був великий, пройшов по Прип’яті та був здетонований у Київському морі. Наші експерти кажуть, що на перший погляд дно Прип’яті, де має бути поглиблення, чисте. Там радіонуклідів нема. Але вся система водозабору Прип’яті — це депо, яке зберігає досить велику кількість стронцію та цезію. Як тільки ми змінюємо гідрологію водотоку, одразу річка починає вимивати радіонукліди зі свого водозбору. Тобто будь-яка діяльність з річкою призведе до забруднення вод радіонуклідами. Ніхто не знає, де зосереджені ці відходи, скільки їх і яким чином проявить себе річка під час днопоглиблення, таких досліджень не проводилося».

«По-друге, Прип’ять — це українська Амазонка, яка може потерпати після запуску водного шляху Е-40. Водність верхньої Прип’яті досить мала, воду звідси беруть для підтримки Дніпро-Бузького каналу. Річка Піна, в яку потрапляє цей канал, стала більш водною, ніж сама Прип’ять. Тобто сьогодні вже Прип’ять — це притока Піни. Ділянка між Білим озером та вся ділянка заповідника «Прип’ять-Стохід» стане з меншою кількістю води. І ця ділянка заповідна є фактично збереженою з погляду на ті види, які там були ще з часів формування річки, тут практично немає інвазійних видів», — стверджує науковець. І додає, що проєкт має право на існування, але за умови детальних досліджень та попереджувальних заходів.

ГРА СЛІВ ТА ЗАКОНІВ

Що цікаво, у законодавстві навіть немає терміну «ремонтного черпання», як називають днопоглиблення в АМПУ. Такої термінології не використовує ні Водний та Земельний кодекс, ні закон про оцінку впливу на довкілля. На думку експерта з питань зміни клімату Національного екологічного центру України Георгія ВЕРЕМІЙЧИКА, таким чином Адміністрація морських портів намагається переконати, що ці роботи не повинні проходити ОВД.

«Усі суб’єкти повинні дотримуватися природоохоронного законодавства. Тому ми й звертаємося в різні інстанції, щоб глобальний проєкт Е-40 пройшов не лише ОВД, а також стратегічну екологічну оцінку. Дуже багато людей підпадає під вплив цього проєкту, самі розробники техніко-економічного обґрунтування для Е-40 зазначили у своїх висновках, що в  них не було достатньо даних, щоб зробити повноцінну оцінку. Тому питання — впроваджувати чи ні проєкт, треба зробити предметом ОВД. А для цього треба провести ще цілу низку польових досліджень. У нас питання проєкту Е-40 було виведено із площини експертної та господарської оцінки у політичну площину. До речі, ми готували звернення до РНБО з цього приводу, але там переслали наш лист до АМПУ. Адміністрація у своїй відповіді намагається переконати не нас, а РНБО в тому, що роботи з днопоглиблення не потребують ОВД. Це пряма маніпуляція. А ще АМПУ посилаються у своїй поясненнях, чому оцінка впливу на довкілля не потрібна,  на рішення 50-річної давності, що буцімто ще в радянські часи було прийнято рішення про днопоглиблення річки, тоді ОВД не вимагалося, то не треба й зараз», — підкреслює Георгій Веремійчик.

«КАНАЛ ВЖЕ БУВ, ТІЛЬКИ НИМ НЕ КОРИСТУВАЛИСЬ ЧЕРЕЗ ВІДСУТНІСТЬ... ВОДИ»

Із плюсів цієї непростої історії — бажання нашого Міндовкілля та аналогічного білоруського відомства таки зберегти Полісся із Прип’яттю як унікальний резерват. Та які важелі вони можуть використати, якщо проєктом керують глави трьох держав, а жодна з країн вголос так і не заявила про відмову чи перегляд Е-40?

Поки що чути лише голос громадського сектору, котрий невтомно наводить нові й нові аргументи, чому не варто чіпати принаймні Прип’ять. Професор, доктор біологічних наук, співробітник Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена Сергій МЕЖЖЕРІН вважає роботи з днопоглиблення річки недоречними: «Мене взагалі дивує ця спроба зробити судохідний канал. Життя нічому не вчить. У 1960-х роках був цей канал, із Херсона можна було доплисти до Гданська. Але останні 30 років ніхто ним не користувався, бо води нема. То менше опадів, то вода іде під землю. У стратегічному плані із Прип’яттю буде те саме, що із Дніпром, який практично припинив своє існування як річка, або й гірше. Пройде п’ять-шість років після цих маніпуляцій, витратять шалені кошти, а потім постане проблема повертати все до природнього стану».

Звісно, зараз на Поліссі не все ідеально. Сергій Межжерін каже, що за останні років 20 значно скоротилось видове різноманіття водно-болотних птахів. Та цей край все одно лишається резерватом лісових екосистем. Влада мусить зробити вибір — підтримати та зберегти унікальну природну територію, чи знівечити.

Фото надані vyo.travel