Педагогіка і соціум

Є формули життя, які своїм глибинним сенсом ніби зумовлюють розвиток суспільства. Таким мірилом і каталізатором цивілізації постають педагогічні науки. Не випадково ще у дні античності з’явилося поняття «пайдево» — або інакше «виховувати». Такий, власне, початковий материк педагогіки в океані соціумів, а просте правило — «скажи мені, хто твій учитель — і я скажу, хто ти» стає необхідним брендом і в ХХІ столітті.

— Звісно, найкращі навчителі колись просто не могли не бути мудрими практиками, — замислюється доктор педагогічних наук, академік Національної академії педагогічних наук України Ярослав ЦЕХМІСТЕР.

— Але ж вони були й моральними гігантами, які відчували бажання і внутрішній світ молоді. Не можна не згадати слів Миколи Івановича Пирогова в написі на фото, подарованому студентству університету Св. Володимира в день, коли він йшов у відставку з посади попечителя Київського навчального округу: «Люблю і поважаю молодість, тому що пам’ятаю свою». І знаєте, саме таке розуміння дорученої справи і стало основою, на старті незалежності нашої держави, заснування Національної академії педагогічних наук України — тезаурусу знань, досвіду багатьох поколінь видатних харизматичних подвижників педагогіки, психології, філософії освіти.

Її можна назвати потребою часу. На наших очах інтелектуальне й інструментальне оснащення педагогічних процесів фантастично розширюється і вдосконалюється. Цифрові технології, інтегрування прямих і віртуальних реальностей, можливості штучного розуму, пришестя роботів — усе це обличчя планети, але передусім серйозні виклики педагогічному спрямуванню. У такому синтезі завдань має складатися портрет сучасної академічної спільноти. Її інституції просто зобов’язані протистояти руйнівним аморальним конфліктам нинішнього світу. Системи освіти й навчання зараз у процесі швидких глобальних змін. Однак зв’язок розподільчої економіки і освіти, що дісталася нам у спадок, дуже жорсткий.

— У мене в руках, Ярославе Володимировичу, ваша монографія «Допрофесійна підготовка учнів у ліцеї медичного профілю: теорія і практика». Власне, це дослідження і стало передумовою вашого докторського ступеня. Але що передувало такій роботі? Вам було тоді двадцять п’ять, однак ви вже були кандидатом фізико-математичних наук, доцентом на кафедрі медичної і біологічної фізики Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. І ніби погодилися створити й очолити нову навчальну структуру — Український медичний ліцей. Чим  ви керувалися?

— У всякому разі, не тільки кар’єрними міркуваннями. Я розумів, що у вирі абсолютно нових обов’язків просуватися в улюбленій математиці та фізиці мені стане складніше. І все ж 1994-го рубікон було перейдено.

— Як це сталося?

— Несподівано мене, молодого викладача, запросив ректор Національного медичного університету, академік Євген Гнатович Гончарук і запропонував очолити створюваний ліцей. На мої сумніви, мовляв, я не лікар, він заперечив: ви маєте значну перевагу — вік. Тому з ліцеїстами, майбутніми лікарями, в Українському медичному ліцеї ви будете як з рівними. Мушу також сказати про вирішальну підтримку в цьому починанні мого вчителя і наукового керівника, унікального вченого, доктора фізико-математичних наук, професора, члена-кореспондента НАПН України Чалого Олександра Васильовича. Наукова робота стала піонерською, пріоритет у технології створення і розвитку допрофесійної освіти на медичні спеціальності в умовах моделі «ліцей-університет» закріплений за Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця. Створено цілу наукову школу, закладено засадничі принципи і медіатори більш ніж у п’ятьох докторських і 16 кандидатських дисертаціях.

Стратегічним каталізатором нового напряму став академік НАН і НАМН України, проректор з навчальної роботи університету, видатний мікробіолог і вірусолог Володимир Павлович Широбоков, який очолював Раду ліцею.

— Український медичний ліцей організували на базі і в інтеграції з гімназією №33 на вулиці Володимирській в серці Києва. Чим був зумовлений такий вибір?

— Весь ліцей задумувався суто українським. Ба більше, читати мову запросилио викладачів кафедри української лінгвістики мого рідного університету імені Т.Г. Шевченка. Але глобальним мислився і зв’язок з університетом імені О.О.Богомольця.

— Ліцей було створено як високопрофесійний науково-педагогічний колектив, який об’єднав і сім кафедр Національного медичного університету імені О.О. Богомольця: медичної та біологічної фізики (завідувач кафедри — член-кореспондент НАПН України, переможець програми Фулбрайта професор О.В. Чалий), біології (завідувач кафедри — академік НАН України, професор А.В. Романенко), біоорганічної та біологічної хімії ( завідувач кафедри — професор Л.В. Гайова), медичної та загальної хімії (професор В.О. Калібабчук), латинської мови (доцент О.Г. Кисельова), пропедевтики внутрішньої медицини №1 (член-кореспондент НАМН України, професор В. З. Нетяженко), української мови та літератури (професор, Н.М. Гаєвська) та медичної гімназії № 33 міста Києва (кандидат педагогічних наук Р.В. Іваненко, кандидат педагогічних наук Л.В. Переймибіда). Ліцей здійснює навчання за державними програмами і має більше 20 інтегрованих програм.

— Яким є ліцей у цифрах і фактах?

— «Троянди й виноград» за висловом Максима Рильського. За роки існування ліцей випустив понад 2700 учнів, з-поміж яких понад 100 іноземних громадян. Кожен десятий випускник Національного медичного університету імені О.О. Богомольця — випускник ліцею. Серед них: 89 випускників ліцею занесено до Книги пошани Університету, 418 захистили магістерські, кандидатські та докторські дисертації в Україні, 52 захистили магістерські і докторські дисертації (PhD, MD) у провідних країнах світу.

Допрофесійна підготовка здійснюється на базі клінічних та медико-профілактичних закладів охорони здоров’я міста Києва. У ліцеї началися і продовжують навчання переможці міжнародних, всеукраїнських олімпіад та конкурсів, відомі спортсмени, чемпіони України, Європи. Ліцей є колективним членом Малої академії наук України з 1997 року. З 2000 року Ліцей утримує перше місце серед загальноосвітніх навчальних закладів міста Києва за результатами науково-дослідницьких конкурсів-захистів. Український медичний ліцей входить до складу фундації асоційованих шкіл ЮНЕСКО (2000 р.). Ліцей має міжнародні освітні та наукові контакти, закріплені двосторонніми угодами з понад 30-ма іноземними навчальними закладами Європи та США.

— Про ліцей, за двадцять п’ять років його існування, про його багатьох видатних викладачів, про низку справді блискучих вихованців можна було б, напевно, написати інтригуючу повість з фіналом: ким у медицині стають його вихованці. Але і його засновники заслуговують на особливі слова.

— Фундаторами ліцею були: Шанін Юрій Вадимович — завідувач кафедри латинської мови Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця, член Спілки письменників України; Неділько Всеволод Якович — професор української літератури Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка, Шалімов Олександр Олексійович — академік HAH і НАМН України, Герой України, член Наглядової ради ліцею; Дунаєвська Лідія Францівна — професор, завідувач кафедри Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка; Биць Юрій Вікторович — завідувач кафедри патологічної фізіології, декан ІІ лікувального факультету, професор, член Ради ліцею.

— Є вислів: любов править світом. Що тут можна додати?

— Я просто зобов’язаний окремо зупинитися на постаті Івана Степановича Плюща. Двічі Голова Верховної Ради України, Герой України  і водночас голова Наглядової ради ліцею до 2014 року.

Чому ж він вирішив взяти під свою опіку майбутніх лікарів? Дух молодого українського ядра привернув його серце, і Іван Степанович якось організував виїзд (який став згодом непорушною традицією ліцею) на його рідну Борзнянщину, в межах якої була й садиба видатного українського письменника і просвітителя Пантелеймона Куліша, якого Іван Степанович знову відкрив для незалежної України, його батьківщину — Борзнянський край. Із трепетом вдивлялися ліцеїсти у риси цього місця, дізнавшись, що тут, в гостях у Пантелеймона Куліша, побував свого часу і фактичний першовідкривач Х-променів легендарний фізик Іван Пулюй.

— Яким бачите майбутнє таких допрофесійних навчальних закладів?

— Бар’єр чималих випробувань долають не всі з них, а інші усвідомлюють, що медицина, поза юнацькою романтикою, складне і важке поле, й обирають інший шлях. Але не менш ніж 90 відсотків наших вихованців, набравши необхідні високі бали для зарахування до університету, стають студентами, а потім і лікарями. Звісно, попереднє занурення у вимоги університетських кафедр і клінік, з чергуваннями, освоєння навичок допомоги пацієнтам, істотно полегшує їхнє просування.

Я з багатьма нашими дорослими нещодавніми дітьми продовжую спілкуватися і з захопленням дізнаюся про їхні успіхи, зокрема і європейські здобутки.

  Наші випускники стають справжніми, всебічно освіченими лікарями. Звісно, у загальній цифрі їх, порівняно із загальними випускниками українських медичних університетів і факультетів, так би мовити, крихта. І все ж це вогнище, що несе у своїх починаннях і шуканнях щось вище. У безперервному реформуванні медицини такі її справжні волонтери — її бренд, критична маса.

  Український медичний ліцей став першою апробованою педагогічною платформою допрофесійного навчання. Що далі буде з цим фундаментом нових Пирогових, Амосових, Ромоданових, Шалімових? Саме медичний ліцей довів і доводить, наскільки важливо побачити велике в малому, розвиваючи його.