Все, що я зробив у житті, я починав із мрії.
Богдан Гаврилишин, український, канадський, швейцарський економіст, громадський діяч, меценат

Про відповідальність журналістів

Минуло рівно чотири місяці з того дня, як усю Україну, а дуже швидко й інші країни світу, облетіла історія трагедії миколаївської дівчини... Уроки трагедії Оксани Макар
20 липня, 2012 - 00:00
ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

Інформаційна хвиля щодо злочину над Оксаною Макар вщухла. Тим часом розгляд справи в Центральному районному суді Миколаєва триває.

На черговому засіданні в Центральному районному суді Миколаєва у справі Присяжнюка, Погосяна і Краснощока, яких обвинувачують у згвалтуванні і вбивстві Оксани Макар, свідки, викликані у справі, не з’явилися на засідання. Справу розглядає суддівська колегія з трьох осіб, на чолі з суддею Оленою Селівановою, яка змушена була змінити порядок розгляду. Суд ухвалив рішення, що на черговому засіданні, враховуючи відсутність свідків, почнуть зачитувати письмові матеріали справи. «Зараз триває слідство. Допитано майже усіх свідків. За необхідності вносяться клопотання. Важко прогнозувати, коли буде винесено остаточне рішення, адже ще не розглянуто письмові заяви, і попереду нас чекають судові дебати», — зазначила Наталя Абрамова, прес-секретар прокурора Миколаївської області. Тетяна Суровицька, мама загиблої, останнім часом не з’являється на засіданнях. За словами адвокатів, потерпіла відпочиває в санаторії після пережитого стресу. На засіданнях інтереси сторони потерпілої Суровицької представляють два адвокати — Олександр Скоробогатов і Віктор Василюк, третій представник, Микола Катеринчук, також відсутній. Від коментарів щодо перебігу судового процесу адвокати потерпілої відмовилися, повідомляє Ольга ГЛУЩЕНКО, корпункт «Дня» в Миколаєві.

«День» продовжує стежити за розвитком подій у справі Оксани Макар. Наразі пропонуємо точку зору секретаря Національної спілки журналістів України, директора миколаївського Коледжу преси та телебачення Гліба Головченка, який аналізує не саму справу Оксани Макар, а її чотиримісячну історію.

Гліб ГОЛОВЧЕНКО, корпункт «Дня» в Миколаєві

За ці чотири місяці не лише з’явилися сотні публікацій у друкованих та інтернет-виданнях, сюжети на телебаченні та радіо багатьох країн, але навіть у «Вікіпедії» можна знайти розділ «Вбивство Оксани Макар». А кількість результатів на запит «Оксана Макар» в «Гуглі» нараховує 1 700 000 посилань. Для порівняння: це значно більше, ніж кількість результатів на запит «Дженніфер Лопес» (1 150 000), «Друга світова війна» (1 080 000), «Чикатило» (684 000), «Тарас Шевченко» (1 280 000) або «Вбивство сім’ї Романових» (340 000).

Велика частина матеріалів про трагедію Оксани Макар з’явилася протягом першого місяця після того, як усе це сталося. Саме в цей період усі медіа «смакували» подробиці трагедії. На питання, чому справа Оксани Макар спричинила такий резонанс у всьому світі, адже щорік в Україні трапляються і жахливіші вбивства та випадки зѓвалтування, і чому сьогодні тема Оксани Макар уже не настільки «жива», Ілля Стариков, професор, психолог, доктор педагогічних наук дає таку відповідь: «Про те, що «Хліба і видовищ!» — одвічне прагнення неосвіченого та напівголодного народу, зрозуміли ще древні. У нас останнім часом того й іншого стає все менше. Роздута журналістами історія Оксани Макар частково заполонила цю прогалину. Зацікавленість цією справою журналістам слід було б акцентувати не на самому факті, а на його причинах. Серйозних матеріалів на цю тему, на жаль, у наших ЗМІ так і не з’явилося. І дуже шкода. Тому що переважно в її обговоренні брали участь обивателі та журналісти, що звикли ганятися за «смаженим». А необхідна серйозна розмова».

Миколаївські медіа чимдуж сурмили про «подробиці зѓвалтування», але при цьому забували говорити про те, чому це могло статися. Наш Телевізійний академічний канал «ТАК-tv» у дні трагедії вийшов із телемарафоном «Уроки трагедії Оксани Макар». Молоді репортери на прямі ефіри запрошували педагогів, юристів, психологів, міліціонерів. Члени правління Миколаївської обласної громадської організації «Миколаївський прес-клуб» виступили з ініціативою присвятити щотижневий прямий ефір «Телевізійного прес-клубу» історії Оксани Макар за участю різних представників — громадських діячів, юристів, фахівців із безпеки, соціальних педагогів, медиків, представників правоохоронних органів. І під час ефіру говорили не просто про те, хто правий, а хто винний, а про те, що стало причиною, чому таке можливе в нашому суспільстві, й які висновки всі ми повинні зробити щодо цієї трагедії. Саме наші молоді репортери віднайшли історію й Саші Попової. Ми і газета «День» першими в Україні розповіли про біду, коли реально необхідна була допомога. Адже тоді всі були «захоплені» історією Оксани Макар, і не звертали уваги на те, що в ЛШМД помирала дівчина з благополучної родини, яка через свою довірливість була жорстоко побита. Не звертали уваги просто тому, що мама дівчинки не хотіла робити з цього сенсації і намагалася самостійно за допомогою друзів і родичів зібрати необхідну суму на лікування. І наша підшефна вижила, але історія обросла такою кількістю «п’явок», що реально якраз говорити: для багатьох людські трагедії — це вигідний бізнес.

Повертаючись до справи Оксани Макар: ніхто з медіа не звернув уваги на те, звідки родом дівчина. В яких умовах вона виросла. І знову таки, лише молоді журналісти телеканалу «ТАК-tv» і газета «День» порушили цю тему. А селище Луч, народжене радянськими засобами агітації та пропаганди, — це спеціальне антенне поле для мовлення на Латинську Америку. Але незалежній Україні ці технології були не потрібні, і жителі просто спивалися, розкрадали унікальну техніку та перетворювали її на непридатну. Якось дуже по-совєтскі. А в середині 1990-х у селища був шанс вийти з кризи. Керівникові базового підприємства необхідно було прийняти рішення, розроблене науковцями Коледжу преси і телебачення. Але тоді йому здалося, що воно занадто фантастичне. І хто знає, можливо, цей варіант нового науково-технологічного парку змінив би не лише долю підприємства, селища, але й Оксани Макар. Сьогодні в кризі сотні українських міст. Сотні тисяч українських неблагополучних дівчат заробляють так само, як і Оксана Макар. І знаходяться в зоні ризику! Хто відповідатиме за це?

Як громадський діяч і педагог, хочу сказати, що жирну двійку треба поставити нашій системі освіти і передусім виховання. Всі учасники цієї історії — люди з освітою. Але набір знань не впливає на мораль і поведінку в суспільстві. Хто мав навчити дівчину не ходити в компанії трьох молодих людей? Хто мав молодих людей дбайливо поводитися з жінкою? Батьки? Але навіщо тоді школа і вищі навчальні заклади в нашій державі? Яка їх місія? Які завдання? Дискусії на цю тему в нас не було. Наш Телевізійний прес-клуб за гарячими слідами одразу ж віднайшов досвід поляків при подібних історіях — підвищення рівня поінформованості про небезпеку і тренінги з безпечної поведінки. Місцева дирекція Асоціації охоронців готова була відгукнутися і провести тренінги з особистої безпеки, але школи цієї ініціативи не підхопили. Вирішили обмежитися традиційними бесідами на цю тему. Але як?..

Настав час активних громадських дискусій на цю тему не лише про відповідальність влади, лікарів, вчителів, правоохоронних органів, а й відповідальності журналістів.

Підростаюче покоління, з яким мені доводиться спілкуватися як секретареві Національної спілки журналістів України, що відповідає за роботу з молоддю, дуже часто ставить запитання: «А чому так можна чинити?»

Чому у нас в суспільстві росте покоління, яке думає, що журналістика може бути брехливою, безвідповідальною, хамською.

Справжня якісна журналістика — ВІДПОВІДАЛЬНА, ФАКТИЧНА і НЕУПЕРЕДЖЕНА.

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП ПРО РОЗПОДІЛ КОМСОМОЛЬСЬКО-ПАРТІЙНОГО МАЙНА

Сьогодні в руках журналістів, найсучасніша зброя — ІНТЕРНЕТ. У цьому кібер-просторі вони панують неподільно.

Багато служб ще 10 років тому прийняли рішення моніторити діяльність своїх регіональних підрозділів через публікації в мережі. Традиційні медіа з огляду на традиційні підходи і надмірний консерватизм зволікали із захопленням Інтернету. А в цей час псевдожурналісти збагнули, що якщо є контроль за контентом, то можна оптом і вроздріб торгувати історіями з душком. У кожному відомстві є чи можлива потенційна жертва. Якщо він платоспроможний, то йому пропонують комплексну програму матеріалів про те, який він гарний. Але якщо він жадібдий, тоді знаходиться претендент, який оплачує кампанію з дискредитації! Як правило, в основу кладеться компромат, що схожий на правду, чи просто певний набір документів, який легітимізує будь-яку історію. Або створить правдоподібність історії, розказаної в Інтернеті. Чому в Інтернеті? У друкованих ЗМІ громадськість і герої таких публікацій навчилися обстоювати свої права в судах.

Рівно 20 років тому я, будучи молодим репортером, сам став жертвою такого КОМПРОМАТУ. Тоді тривав розподіл комсомольсько-партійного майна і боротьба за місця в новій вже українській виконавчій владі. Кожен секретар обкому комсомолу і партії шукав собі застосування в новому житті. Їм хотілося продовжувати перебувати при владі, але водночас не хотілося змарнувати можливість дешево прихопити щось із комсомольської власності. Наймодніше і ласе — до БАНКІВ, створених комсомолом, передавати майно міськкомів і райкомів. Так збагатився сучасним обладнанням не один український банк, який потім заробив справжнісінькі вже не віртуальні гроші. А хтось просто продавав майно КОМІТЕТІВ КОМСОМОЛУ сам собі за дуже скромні гроші. Так автомобіль «Волга», який фігурував у тих документах, що мені принесли, за ринкової ціни радянського авторинку 10 000 рублів — продали за 1 000 рублів. Це славнозвісна чорна «Волга», яка слугувала статусом тієї влади. А ще фінські шпалери і кахлі, французька сантехніка і ванни.

І ось тоді, на початку 92-го року, до мене в редакцію прийшло двоє секретарів райкому, які не змогли взяти участь у поділі майна обкому і почувался обділеними. І принесли товсту теку зі всіма копіями придбаного, проданого чи просто списаного, але придатного до експлуатації. І все це зводилося до прізвища останнього першого секретаря обкому комсомолу. Для мене дивним був увесь цей бруд, тому що ще кілька років тому ця мила людина мене приймала до редакції газети. Під час співбесіди він багато розповідав про важливість перебудови і особливо гласності. Він був першим секретарем, якого обрали, як тоді було заведено казати, на справді демократичних виборах і «на основах плюралізму думки».

І ось тепер переді мною тека з «Волгами» різних моделей, джакузі (слово тоді ще практично невідоме) — все це було придбано обкомом комсомолу, коли він працював, а ось тепер як непотрібне реалізовано. Цікаво, навіщо обкому фінська сантехніка і чеські люстри? Це запитання риторичне. Але тоді в країні тотального дефіциту і браку навіть елементарного прального порошку, мила і цигарок — розпродане майно обкому вражало.

З одного боку, я зрадів, що 1992 рік я зустрів уже в знову створеній газеті «Вечерний Николаев», газеті міської ради, в якій більшість депутатів були, як заведено було тоді називати — «демократами». Тому я з легкістю погодився підготувати до публікації все це. Я добився, щоб кожна копія кожного документа була передана мені.

І в травні 1992 року вийшла публікація «Любов! Комсомол! І Казна!». На першій шпальті фотографія першого секретаря обкому комсомолу, який пов’язує червоні галстуки строю піонерів.

Цей матеріал розділив моє життя на «до й після» публікації. «До» я був улюбленцем влади й читачів. «Після» цієї публікації залишилися лише читачі. Причому вже через кілька років під час обговорення великого телевізійного проекту один з олігархів того часу сказав моєму партнерові — старшому братові: «Нічого не маю проти тебе, але цей образив мого друга!» І так тривало практично всі ці 20 років. А от секретарі, які принесли цей компромат, — як і раніше його друзі. І вже по кілька разів ставали депутатами Верховної Ради. Разом зі своїм першим секретарем святкують День комсомолу. Адже вони просто добивалися свого, а я боровся в інтересах суспільства.

У чиїх інтересах сьогодні борються журналісти українських медіа — важко сказати, особливо якщо мова піде про інтернет-видання. Які уроки винесла Україна з трагедії Оксани Макар? Як секретар Національної спілки журналістів України я хочу зробити акцент на нашій галузі — на журналістиці. Саме наш «брат-журналіст» несе відповідальність не менше, ніж медики та міліція. Що ж отримав глядач/читач/слухач від журналістів у справі Оксани Макар? Приклад, як можна порушувати закон і називати «гвалтівниками й убивцями» тих, щодо кого суд не ухвалив вирок. Приклад того, як можна руйнувати життя родичів і близьких обвинувачених одним розчерком пера — розміщенням у інтернеті їхніх прізвищ і адрес. Приклад втручання в особисте життя й багато інших прикладів, що свідчать не на користь журналістів.

ЯКИЙ ВИХІД ІЗ СИТУАЦІЇ, ЩО СКЛАЛАСЯ?

Виховання нового покоління професіоналів, які чітко знають свою професію й уміють сказати НІ, коли йдеться про порушення етичних принципів. І це стосується кожної професії. Коли лікар бере гроші не за допомогу, а за успішне лікування вигаданого діагнозу, це має бути засуджуване передусім професійними співтовариствами. Тому що це руйнує медичний бізнес, в основі якого лежить довіра! Але ж це БІЗНЕС, а у нас безкоштовна медицина, й той, хто бере гроші, — він не в договірних стосунках «пацієнт — лікар» або «покупець-продавець», що автоматично захищається законами про захист прав споживачів, а навпаки — в повністю безправному становищі. Навіть у історії з Оксаною Макар ніхто не соромився говорити про гроші і збирати їх на лікування цієї дівчини. Це означає, що навіть під прицілом преси ніхто з лікарів НЕ СОРОМИТЬСЯ брати гроші. І це не засуджується суспільством, а стає частиною сучасних стосунків.

У сучасних суспільних відносинах розвинених країн завжди є система запобіжних засобів. Так, страхова медицина дозволяє не лише оплачувати рахунки, а й передусім КОНТРОЛЮВАТИ РАХУНКИ ЛІКАРІВ І ПРАВИЛЬНІСТЬ ДІАГНОЗУ. В Україні має з’явитися клас людей, які стоятимуть на варті здоров’я Громадянина, який застрахувався й хоче отримувати лише якісні послуги.

За задумом радянських лікарів за це мала нести відповідальність держава, тому що не було товарно-грошових відносин. А потім на зоні, або в штрафбаті, або в психлікарні до здоров’я радянських громадян ставилися дуже формально. А навіщо? Помер — відмучився! Зайвий голодний рот можна завтра не годувати. Дуже зручно. НЕМАЄ ЛЮДИНИ — НЕМАЄ ПРОБЛЕМ! Так само сталося й з Оксаною Макар!

Але парадигма в світі змінилася, а ми ставлення своїх систем до людей лише страшенно перекрутили.

Уся країна сміється з історій з життя вчительки початкової школи, яка витончено обманює своїх учнів і викачує все нові й нові гроші. Добре ім’я, репутація, авторитет припинили бути мірилом цінностей!

Ось і в журналістиці — добре ім’я, репутація, авторитет — можуть і мають бути основою професії, а в результаті — пошана й довіра до журналістики. До засобів масової інформації. Ось тоді нам удасться добитися підвищення рівня накладів, глядачів телебачення, слухачів радіо.

Що стосується справи Оксани Макар — то лише через роки ми зможемо побачити, чи винесло наше суспільство уроки з цієї трагедії, суспільство в усіх його іпостасях — звичайні громадяни, батьки, бабусі й дідусі, лікарі, міліціонери. Журналісти. Адже в кожній цивілізованій країні саме журналісти — це остання барикада, що не здається й продовжує захищати інтереси СУСПІЛЬСТВА.

КОМЕНТАР

Максим КОВАЛЬ, директор фірми «ОперЮрПом», адвокат:

— Питання резонансності справи Оксани Макар виникло тому, що спочатку справа підозрюваних в особливо тяжкому злочині була передана молодому слідчому, який випустив підозрюваних під підписку про невиїзд. Таким чином, були порушені процесуальні норми. Наступне, що вплинуло на «розкручування» справи — коли Оксана Макар була ще жива, перші кілька днів у неї не брали свідчення як у потерпілої, посилаючись на медичні показники здоров’я дівчини. У той же час, коли мати дівчини зайшла до неї в палату з камерою й почала знімати, з відео було зрозуміло, що дівчинка була в змозі свідчити. Третій момент, що загострив пристрасті, — ситуація з питанням відкритості/закритості судового процесу. Як правило, подібні засідання мають закритий характер унаслідок клопотання потерпілої сторони. У цьому випадку потерпіла, тобто мати дівчини, вимагала, щоб слідство було відкритим, але суд прийняв рішення робити його частково відкритим. Навіть сьогодні ця справа має резонанс, оскільки пов’язана з тим, що спочатку, коли підозрюваних випустили під підписку, виникла підозра, що ця справа пов’язана з корупцією в правоохоронних органах. Тому справа Оксани Макар ще довго буде під пильною увагою громадськості.

Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments