Провідник Нового Просвітництва

18 вересня минає два роки, як пішов з життя доктор біологічних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Ярослав Мовчан — передчасно, несподівано, трагічно. Але пам’ять жива!

Хотілося б згадати про Ярослава Мовчана не лише як про знаного еколога, громадського і державного діяча, а насамперед як про непересічну особистість, провідника Нового Просвітництва.

На формування світогляду нашого з Ярославом покоління, котре зростало в час стрімкого науково-технічного прогресу та перших     космічних польотів, значний вплив мали науково-популярні журнали «Наука и жизнь», «Знание — сила» тощо, які популяризували ідеї про всесильність людського розуму і знань як знаряддя підкорення природи. Але наше покоління стало й свідками перших екологічних негараздів і катастроф як наслідків радянських планів перетворення природи. Досі пам’ятаю київський сніг, що почорнів від пилових бур взимку 1969 року, і сам пил, що бив у очі й скрипів на зубах дорогою до школи й назад, а потім перші зими без снігу. То вже згодом стало відомо, що пилові бурі — наслідок недолугої меліорації й осушення поліських боліт, а безсніжні зими — ознака глобальних кліматичних змін. Найтрагічнішим наслідком нехтування законів природи та підкорення «мирного атома» стала Чорнобильська катастрофа 1986 року.

ЕКОЛОГІЧНЕ, АБО ЗЕЛЕНЕ ПРОСВІТНИЦТВО

Нестримне прагнення людини, озброєної знаннями й технікою, підпорядковувати собі світ значною мірою пов’язують з європейським раціоналізмом Нового часу та Просвітництвом як широким європейським явищем та інтелектуальним трендом XVII—XVIII ст. Знання допомогли нам досягти неймовірних успіхів. Але зворотним боком науково-технічного прогресу стали дегуманізація суспільства й деградація природи, що виявила себе в глобальних та регіональних екологічних кризах, під час аналізу яких вже висловлено чимало критики на адресу просвітництва. Крайніми формами такої критики є антисцієнтизм, антитехнологізм, екологічний романтизм під гаслами повернення до природи.

Говорячи ж про реалізацію радянських планів підкорення природи, внаслідок яких практично вся територія України до кінця 1980-х перетворилася на зону екологічного лиха, відповідальність за них слід перекладати не так на раціо (з якого мало б випливати раціональне природокористування), як на невігластво тоталітарної системи, що повністю ігнорувала думку громадськості, у тому числі й наукової. 

У Західній Європі та США 1960-ті — 1970-ті роки вважають початком екологізації всіх сфер суспільно-політичного життя, тобто проникнення ідей залежності життя людини від стану довкілля у сферу політики, а також усвідомлення ролі знань про функціонування природних екосистем для подальшого існування людства: які знання потрібні людині, як вона має їх використовувати, чи слід пізнання обмежувати етичними принципами? Ці питання безпосередньо пов’язані з переосмисленням просвітницького проєкту задля оцінки його перспектив.

Просвітництво як багатогранне явище, квінтесенцією якого, згідно з Іммануїлом Кантом, є вихід людини з «неповноліття» (Aufklarung) і здатність публічно користуватися власним розумом, жодною мірою не можна вважати неактуальним, а сам просвітницький проект завершеним. Подальший його розвиток постає як тривалий і складний процес, що охоплює все суспільство і всі елементи соціальних відносин. Просвітницький проєкт насправді потребує переосмислення відповідно до реалій сучасності, і це відбувається, зокрема, у формі пропонованих концепцій Нового, або Другого Просвітництва.

У Новому Просвітництві порівняно з Просвітництвом XVII—XVIII ст. з’являється ще один вагомий аспект, якого не було в попередні часи, а саме — екологічний, який охоплює і взаємозв’язки людини зі світом, і власне облаштування людиною свого людського світу з його соціально-економічними, політичними, інституціональними принципами і зв’язками. Тому трансформації просвітницького проєкту також характеризують як Екологічне, або Зелене Просвітництво.

Розлогу характеристику Новому Просвітництву надає Клаус Маєр-Абіх у книжці «Повстання на захист природи. Від довкілля до спільносвіту», говорячи про необхідність усвідомлення людиною своєї спорідненості з усім іншим світом і, власне, — про нагальність «відповідного просвітництва стосовно ролі людини в природі», та наголошуючи на «потребі доповнити перше просвітництво щодо природної рівності людей (їхньої рівності від народження) другим просвітництвом — щодо нашої природної спорідненості з усім іншим світом». Запропонований ним розвиток просвітницької програми полягає у припущенні рівноправності між різними видами живих істот, що «попри їхню нерівність, ґрунтується на їхній спорідненості» (Маєр-Абіхс). Згідно з настановами просвітництва, попри відмінності, людей слід сприймати як рівних у їхньому спільному бутті. Цей принцип має лягти в основу Нового, або Другого Просвітництва, — бачити спорідненість людей з рештою світу замість позиціонування себе «чимось ліпшим за природу» (Маєр-Абіх).

Платформу для Нового Просвітництва пропонує також книжка, видана 2018 року до 50-річчя Римського клубу під назвою «Come On! Capitalism, Short-termism, Population and the Destruction of the Planet», в якій піддаються критиці попередні тренди суспільно-економічного поступу і пропонуються принципи розбудови більш збалансованого світу, а також освіти для збалансованої цивілізації (Education for a Sustainable Civilization).

Відповідно, провідниками Нового Просвітництва є особистості та спільноти, котрі поділяють ці принципи і готові працювати над їх втіленням заради збалансованого майбутнього планети.

ІНТЕРЕСИ ЯРОСЛАВА МОВЧАНА ВИХОДИЛИ ДАЛЕКО ЗА МЕЖІ БОТАНІКИ

Відновлення Україною державної незалежності 1991 року також можна характеризувати як вихід із неповноліття, як час «жити своїм розумом» і нести відповідальність за розбудову громадянського суспільства. Для України це був час викликів, адже на практиці розбудова незалежної держави виявилася надзвичайно складним завданням. Водночас на початку 1990-х відкривалося і вікно можливостей. 1992 року Україна взяла участь в Конференції ООН з проблем довкілля та розвитку, або Саміті Землі (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), під час якої було підписано низку визначальних міжнародних документів (Декларація з навколишнього середовища і розвитку, Рамкова конвенція ООН зі зміни клімату, Конвенція про біологічне різноманіття та ін.). Це надавало неабияку можливість для формування стратегії екологічної політики відповідного до міжнародних принципів і критеріїв, широкої співпраці на глобальному та європейському рівнях з метою переходу на засади сталого (збалансованого) розвитку. Тому можна стверджувати, що розбудова незалежної української держави стала входженням її в добу Нового Просвітництва.

Реалізація цих завдань потребувала матеріальних і, насамперед, людських, інтелектуальних, соціальних ресурсів. Україна потребувала провідників Нового Просвітництва.

Без перебільшення можу стверджувати, що одним із провідників Нового Просвітництва в Україні був Ярослав Мовчан — цілісна й багатогранна особистість, яка поєднувала в собі наукову компетентність, громадський активізм, любов до природи й рідної країни, щире прагнення змінити світ на краще та повсякденна самовіддана праця заради реалізації високої мети. Маючи здатність мислити стратегічно та комплексно, бачити проблеми ширше й глибше, він належав до когорти людей, чиї інтереси виходили далеко за межі своєї спеціальності, ботаніки.

Всі, хто мав нагоду спілкуватися з Ярославом Мовчаном, знайомі з його життєвим кредо: «Світ недосконалий, але ми можемо зробити його кращим. Життя цікаве і дає нам фантастичні можливості!» Щире прагнення Ярослава змінити світ на краще і переконаність у тому, що це можливо зробити безнастанною повсякденною працею надзвичайно суголосне тезам «Повернення до життя», що їх сформулював згадуваний вже К.М. Маєр-Абіх, де, зокрема, німецький філософ стверджує, що світ з людьми повинен бути «прекраснішим і ліпшим, аніж світ без людей», а це означає, що в умовах екологічної кризи «людина має не капітулювати перед викликами, а прагнути ще більше поліпшити світ» (Маєр-Абіх). Практичним виявом цієї настанови можна вважати Конвенцію ООН про біорізноманіття, спрямовану на збереження біологічного різноманіття, збалансоване використання всіх його компонентів, рівний та справедливий розподіл вигод від генетичних ресурсів, Пан-Європейську екологічну мережу і Національну екологічну мережу, Конвенцію з охорони Чорного моря, Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення (Бухарестська конвенція), Рамкову конвенцію про охорону і сталий розвиток Карпат (Карпатська конвенція), Оргуську конвенцію, інші програми та ініціативи глобального, європейського і національного рівнів.

Я не буду перераховувати в тут усе, зроблене Ярославом Мовчаном. Про це можна дізнатися на сайті, присвяченому його пам’яті. Значно важливіше — зрозуміти, що зроблене ним, виходить далеко за межі сумлінної роботи на державній посаді, у громадському секторі, викладацької чи наукової діяльності. Це те, що робить його провідником ідей Нового Просвітництва, де освіта і просвіта відіграють вагому роль, але не заступають комплексного бачення сучасного порядку речей і перспектив майбутнього. Ярослав Мовчан надавав освіті й просвіті надзвичайно великої ваги, оскільки всі розроблювані і втілювані ним програми та проекти містили освітню складову Він обстоював необхідність розроблення та ухвалення закону про екологічну освіту в Україні. Варто також згадати його виступи в пресі, на радіо та телебаченні, викладацьку роботу в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» і в Національному авіаційному університеті.

У житті, спілкуванні, роботі Ярослав Мовчан був скромним і немарнославним, але він був свідомий своєї місії на Землі й тому цінував визнання власних зусиль не так для задоволення амбіцій, як для усвідомлення того, що його здобутки потрібні та корисні для людей і природи, що світ змінюється на краще.