У державців немає місця для філософії.
Томас Мор, англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер, Святий Римо-католицької церкви

Репресоване краєзнавство й український пантеон

Микола Костриця про науку географію та науку пам’яті в просторі й часі
6 лютого, 2008 - 00:00

Перераховувати почесні титули, яких набув за своє життя відомий житомирський науковець, завідувач кафедри методики природничо-математичних дисциплін Житомирського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, президент Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині Микола КОСТРИЦЯ — невдячна справа. Сам він особливо пишається тим, що 2001 року його біографію вміщено у довідник «Who’s is Who in World» в числі 2000 найвидатніших вчених ХХI століття, а у 2003 році він був відзначений Міжнародним біографічним центром (Кембридж, Велика Британія) спеціальним дипломом і медаллю «За досягнення у ХХI столітті». А нещодавно у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка захистив дисертацію на здобуття ученого ступеню доктора географічних наук за напрямом, який започаткував в Україні, — з історії географії.

— Щодо недавнього захисту докторської дисертації: не могли б ви сказати, який шлях привів вас до цієї праці?

— Оскільки ми живемо у тривимірній системі координат: простір — час — соціум, то національне краєзнавство, на мою думку, поділяється на ці три основні напрямки. Простір — це географічне краєзнавство, час — історичне краєзнавство, і соціум — це решта, зокрема, літературне краєзнавство та інші види. В дисертації обґрунтовуються теоретичні та методологічні засади цього поділу. Серед етапів розвитку географічного краєзнавства я виокремив витоки, початки (зародження), становлення наукових шкіл, виділено також час складних трансформацій 40— 80-х років минулого століття, коли географічне краєзнавство служило аморфною базою спочатку для російськоцентричної парадигми розвитку наукової думки, а потім радянськоцентричної, і його утвердження як наукової дисципліни в умовах незалежної України.

— Про які здобутки, особливості, колізії українського краєзнавства можна говорити у цьому зв’язку, від початку минулого століття до доби незалежності?

— Перші намагання створити український відділ Російського географічного товариства припадає на 1871 рік, але буквально через два роки царський уряд ліквідував його, вбачаючи у цьому прояв відцентрових сил. А перша спроба зробити незалежне українське географічне товариство була у 1947 р. (як відділення центрального органу в Ленінграді). Незалежне українське географічне товариство створено у 1992 році на установчій конференції в Рівному, і я з цього часу очолюю його обласний осередок на Житомирщині. Дуже суттєво те, що серед напрямків роботи пріоритет віддається українському географічному краєзнавству. Нещодавно на конференції у Тернополі на державному рівні відзначалося 130-річчя від дня народження фундатора української географічної науки Степана Рудницького. Саме ним було закладено наукове обґрунтування географічного краєзнавства як важливої складової географічної науки. Але його розвиток не варто розглядати у відриві від усього краєзнавства. Між географією і географічним краєзнавство різниця не в методах дослідження, а в об’єкті. З маленьких місцевих струмочків утворюється велика річка українського краєзнавства. Предтечею однієї з наукових шкіл початку минулого століття, які я виділив — волино-подільської — було житомирське Товариство дослідників Волині, засноване у 1900 році, одне з найпотужніших в тодішній Російській імперії. Із його діяльністю пов’язані імена таких видатних вчених, як географи Павло Тутковський, Степан Бєльський, Павло Постоєв (репресований, як і багато його учнів і однодумців, у 30 ті роки), етнограф Василь Кравченко (вигнаний у ті ж роки з Житомира з клеймом українського буржуазного націоналіста). Після 20 років свого існування це товариство як незалежна громадська інституція було ліквідоване радянською владою, тому що дослідження історії чи географії на місцях могло йти всупереч з установками цієї влади. Крім названих, у 30 ті роки репресувалитакож таких відомих дослідників Волині, як етнограф Корній Черв’як, директор облархіву області, професор Волинського інституту народної освіти Володимир Гнатюк, академік Всеукраїнської академії наук Степан Рудницький та інші.

— Із здобуттям незалежності Україною українське краєзнавство помітно активізувалося. Це можна побачити і на прикладі Житомирщини, де почали видаватися численні розвідки з цих питань.

— Ще у 1989 році, тобто до проголошення незалежності нашої країни, під егідою відділення регіональних досліджень Інституту історії Національної академії наук України, під орудою відомого вченого Петра Тронька відбулось організаційне засідання відродженої Всеукраїнської спілки краєзнавців. У 1990 році провело установчі збори Житомирське науково-краєзнавче товариство, яке оголосило себе спадкоємцем згаданого Товариства дослідників Волині, що діяло у 1900—1920 роках у Житомирі. Загалом історія відтворення цього товариства складна: на початку ХХ століття його дійсним членом був видатний український вчений, громадський і церковний діяч, уродженець Житомирщини Іван Огієнко, якого доля закинула спочатку в Європу, а потім до Канади. Там, за океаном, у Вінніпезі, у 1949 році вихідці з Волині відтворили Товариство дослідів Волині. Існувало воно з 1949 по 1999 рік і саме цьому товариству й Інститутові дослідів Волині Огієнко заповів бути душоприказниками всіх його праць. І від них у 1999 році я як голова Житомирського науково-краєзнавчого товариства отримав всю бібліотеку, яка включає понад 60 видань, серед них 20 томів праць Інституту дослідів Волині та однойменного товариства, яку вони вирішили передати на історичну батьківщину.

— У якому напрямі розвивалася ваша робота і про які її підсумки можна говорити на даний час?

— Осередки Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині існують у всіх районах і містах Житомирської області, а також у багатьох регіонах України, близькому і далекому зарубіжжі, воно є складовою частиною Всеукраїнської спілки краєзнавців. Мета нашої роботи — краєзнавчі дослідження, проведення для популяризації цих досліджень наукових конференцій, присвячених знаменним віхам в житті України, області, видатним уродженцям краю. У 2007 році, наприклад, такі конференції були проведені у зв’язку із 100 річчям від дня народження Олега Ольжича, який з’явився на світ у Житомирі, 70-річчям утворення області. До заходів подібного типу міжнародного рівня можна віднести проведення у 1996 році, коли під егідою ЮНЕСКО у світі відзначалося 150 річчя від днянародження Миколи Миклухо- Маклая, наукової конференції, присвяченої цій даті, оскільки його рідні довго проживали у своїй садибі під Малином. Ще один напрямок, який ми розвиваємо, — це видання серій краєзнавчих книжок, зокрема, «Вчені Житомирщини», в якій розповідаємо про видатних науковців (уже побачили світ книжки про геолога Володимира Бондарчука, президента Українського географічного товариства Петра Шищенка, академіка Академії вищої школи Іону Вінокура та інших). Неодноразово видавалася книжка в допомогу учням шкіл «Рідний край», вийшов посібник «Географія Житомирської області». Виходить також серія «Міста Житомирщини», серед них за допомогою Житомирської міськради видана дуже популярна книжка про Житомир. Ця література розрахована на всі верстви громадян — учнів, студентів, вчителів тощо. Наступного року будемо, зокрема, проводити наукову конференцію, присвячену 150 річчю від дня народженняодного з фундаторів української географічної науки — вже згаданого Павла Тутковського. У січні 2009 року збираємося підготувати згідно розпорядження Президента України Віктора Ющенка і тепер вже колишнього прем’єр-міністра Віктора Януковича міжнародну конференцію в рамках відзначення 125-річчя уродженця Чуднова, видатного діяча Української Народної Республіки, прем’єр- міністра її уряду в еміграції Івана Фещенка-Чопівського.

— Якщо спробувати визначити, ким із своїх уродженців Житомирщина може пишатися найбільше, які б постаті увійшли до цього пантеону?

— Одним із напрямків нашої діяльності є створення бібліографічного словника Житомирщини. Ваш покірний слуга є членом авторського колективу «Енциклопедії Сучасної України», яка репрезентує тих українців, які діяли у ХХ столітті. Вже вийшло п’ять томів, з літери «А» по літеру «Г», і тільки в цих перших томах вміщено понад 500 статей, присвячених уродженцям Житомирщини. А якщо взяти діячів ХVI—ХIХ століть, то такий словник щодо особистостей — уродженців Житомирщини налічує понад 1200 позицій першого рівня. Загалом слід вказати, що Житомирщина є батьківщиною засновника Запорозької Січі Остапа Дашковича, гетьманів Івана Виговського, Івана Самойловича, командувача військами Паризької Комуни генерала Ярослава Домбровського, а ще Олега Ольжича, І. Фещенка-Чопівського. Чого тільки варто ім’я Івана Огієнка? Не кажучи про Сергія Корольова, про якого, можливо, не знають тільки одиниці, і ще багатьох, багатьох інших видатних людей.

Розмовляв Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments