Свобода в системі «народ — держава»
ЩО ТАКЕ СВОБОДА?
У статті «Кілька слів на захист оптимізму» (за 21 січня) я зупинився на тому, що внаслідок ненасильницької помаранчевої революції частина ЗАГАЛЬНОЇ свободи (читай загальнодержавної в цьому випадку) в боротьбі дісталася громадянам у ОСОБИСТЕ користування, тобто на рахунок особистої свободи.
Уточнимо, що таке свобода. Ось визначення Даля: «Свобода — своя воля, простір, можливість діяти по-своєму; відсутність обмеження, неволі, рабства, підкорення чужій волі. Свобода поняття порівняльне; вона може стосуватися простору приватного, обмеженого, відомої справи, що належить до різних ступенів цього простору, і нарешті — повного, неприборканого свавілля. Свобода друку, відсутність цензури, але може бути відповідальність перед судом. Свобода думки, безвідповідальність за думки, власні переконання. Свобода слова, свобода висловлення власної думки. Свобода селян як протилежність рабству і кріпацькому побуту. Випустити бранця, пташку на свободу, на волю, на простір».
Можна пригадати навіть вождя світового пролетаріату Володимира Леніна, що якось сказав: «Не можна жити в суспільстві і бути вільним від нього».
Мені здається, що в історії проглядається певна закономірність: то народ відбирає у держави частину свободи, то навпаки.
СВОБОДА НА КОРИСТЬ ДЕРЖАВИ, АБО «1933»
Наприклад, для історії України (тоді частини СРСР) одна з ключових дат — 1933 рік — час Голодомору.
Традиційно царська Росія — і як її наступник Союз — була аграрною державою. Відповідно більшість трудового населення країни були селянами. До певних пір вони були закріпачені. Коли дали вільну (а після революції 1917 — земля деякий час залишалася ще в приватному володінні), найбільш активні з цих селян стали міцними власниками, яких за крутий характер називали «кулаками», вони вже самі використовували найману силу. Цей клас громадян менше за інших залежав від держави. Оскільки володів капіталом, землею і не потребував державного регулювання.
Авторитарна влада Сталіна вимагала максимального народного підкорення. Основа її — насильство, народові пропонувалося гуртом йти до щастя. Сталін піклувався про це саме як батько (народів!). Та ось тільки щастя — одне на всіх.
Якщо спитати кілька чоловік, яка у них улюблена їжа, один назве вінегрет, інший — запіканку і т. ін. Тут же пропонувалося всім любити щось ОДНЕ. Картоплю, наприклад. Жери і люби Тата.
Для того, щоб така система запрацювала, потрібно було позбавити волі (як можливості вибору) найбільш вільних громадян країни. Для Союзу це були куркулі. Невдахи й ледарі, для кого ті були предметом заздрості, — їх і розкуркулили.
Штучний голод — щоб інших привчити їсти з рук пролетаріату, який, як клас позбавлений власності на засоби виробництва, — сам був слугою Сталіна. Звідси й визначення «диктатура пролетаріату» доволі точне.
Держава, щоб бути мобільнішою, відібрала свободу у своїх найбільш самостійних громадян. Виграє від цієї комбінації і безініціативний раб. Він повинен за харч і захист (від зовнішніх і внутрішніх ворогів) бути вдячним партії і вождеві. Не собі. У цьому — його щастя. У принципі, приблизно такий вигляд має середній обиватель будь- якої країни, «людина-шлунок».
Знаменитий психолог Карл Юнг відкрив принцип «синхроністичності», — коли в різних точках схожі події відбуваються одночасно. Якщо йдеться про історичні події, — явище набуває масштабу планети.
Подивімося, що 1933 року робилося в США.
Напередодні — найпотужніша криза. Масове безробіття і банкрутство, час «великої депресії».
У листопаді 1932 року приходить до влади Франклін Рузвельт і проголошує «новий курс», що набрав сили 1933 року. Його сутність зводилася до розширення повноважень держави, було запроваджено чималий податок на багатство.
Тепер головний об’єкт порятунку Рузвельта — також середня людина Америки, що опинилася через безробіття на узбіччі. Але за рахунок кого? Ким були найбільш вільні люди Америки на той час? Розберемося!
Країна виникла з англійської колонії. Туди Велика Британія засилала, природно, не кращих своїх представників. З мораллю у цих людей було складно, але, як ви розумієте, діяли вони швидко й сміливо. З тими ж індіанцями.
Як це відбилося в культурі? Вестерн — винятковий американський винахід. Боротьба без правил, молодець той, хто підступніше, хто швидше вихопив пістолет. Дикий Захід існував спочатку не на папері і плівці. Досить почитати про ті часи у Марка Твена. Крайнє західне місце — Каліфорнія, батьківщина Голлівуду.
Герой — в ковбойському капелюсі з револьвером у руці, який димиться. Ступінь здобутої свободи безпосередньо залежить від захопленого капіталу. Саме такою «працею» найбільш активні американці спочатку збивали статки.
Бандити прерій плавно перейшли до міських джунглів як гангстери. Я дуже уважно подивився документальний фільм про знамениту в’язницю в Алькатрассі, яку збудовано на острові і яка прославилася в 30-ті. Там йшлося про те, що коли у вуличній перестрілці вбивали гангстера — публіка знімала капелюхи. Якщо ж гинув поліцейський — перехожі його не помічали.
На хвилі сухого закону виростають мафіозні угруповання. Сицилійські хлопці, загартовані жорсткими родинними традиціями, «урізноманітнювали» образи старих героїв. Всі сфери економіки пронизані корупцією. Але вибухнула криза 1929. Суцільна убогість. Хто ж є зразком для наслідування? Головний кумир США часів Депресії — Аль Капоне, чиказький мафіозний магнат. З ним беруть інтерв’ю. Офіційно засуджують, позаочі захоплюються.
Франклін Рузвельт у цих найбільш вільних, але злочинних кумирів починає жорстко відбирати свободу на користь держави. За грати вони потрапляють часто (важко здобути реальні докази провини) за дрібними звинуваченнями. Аль Капоне, до речі, потрапив туди спочатку «за зберігання зброї», потім — «за несплату податків». Створюється знаменитий гурт поліцейських — «Недоторкані» — з надзвичайними повноваженнями; іншими словами: з метою відновлення правопорядку вони самі порушують закон.
На Аль Капоне у в’язниці кидається божевільний з ножем. За п’ять років мафіозі виходить звідти інвалідом. Практично всі ватажки банд виходять із цієї в’язниці зламаними особистостями. Першу вдалу втечу було здійснено тільки через тридцять років(!) — 1962 року (зверніть увагу який це час). Зараз в Алькатрассі проводять екскурсії. Згодом Аль Капоне з товаришами були канонізовані Голлівудом.
Репресивними заходами Рузвельт нав’язує жорстку систему розподілу.
Він робить приблизно те ж, що і Сталін зі своїм Держпланом, тільки з поправкою на США. Сенс дій Рузвельта: свобода відбирається у найсильніших громадян (в тому числі у деяких монополістів) на користь держави. Вона вже годує слабких.
Того ж 1933 року в Німеччині до влади приходить Гітлер. Він на грунті післявоєнної кризи розводить націонал-соціалізм. Фашистська диктатура спрямована на те ж саме: відбирання свободи (і як одного з її еквівалентів — власності) у «інородців» на користь середньостатистичного, чудово керованого німця, він — головна державна опора.
До моменту Другої світової війни три ключових держави світу: СРСР, США і Німеччина є досить авторитарними державами. У різній мірі, звичайно. Хоча той же Рузвельт чотири рази(!) обирався президентом. Для цього довелося дещо підім’яти Конституцію.
Всі три країни на початок сорокових років опиняються в максимально мілітаристському становищі, а саме (скористаємося гаслом письменника Орвелла): «Мир — це війна!».
СВОБОДА НА КОРИСТЬ ГРОМАДЯН
Німеччина після поразки у Другій Світовій війні тимчасово перестала відігравати істотну роль на cвітовій арені.
1956 — у СРСР, розвінчувальний з’їзд Хрущова, який породив відлигу. У США — поява рок-н-ролу — музичного жанру, який став засобом для соціального розкріпачення молоді.
60-і — в Союзі і «країнах соцтабору» наростають волелюбні тенденції. Щосили горланять клуби самодіяльної пісні, виходять книги Солженіцина. Початок розквіту кращих радянських кінорежисерів: Рязанова, Данелії, Гайдая, Тарковського.
На Заході — бітли, сексуальна революція, рух хіпі.
Порушення всіх (і цілком розумних!) табу.
ВІДКАТ У БІК ДЕРЖАВИ
США розв’язують війну з В’єтнамом.
1968 — придушення Празької весни радянськими танками.
70-і — часи «холодної війни».
Головні герої — таємні агенти держави. На Заході — забіякуватий Джеймс Бонд. У СРСР — вдумливий Штірліц.
Моральність же всередині народів через лицемірство та подвійні стандарти падає. Наслідок — духовна криза як у США, так і в СРСР. Над світом — тінь загрози ядерної війни.
НІ ТУДИ, НІ СЮДИ
80-і. І Рейган, і пізніше Горбачов — провідники ідеї «жорсткого лібералізму». Держава в рамках ідеології починає свідомо скорочувати власні повноваження. Рейганоміка — зниження податків, скорочення фондів. Перебудова — «в рамках ленінського курсу» — дозвіл на дрібну приватну власність, гласність.
У США ця тенденція дала результати, які подавали надію, для СРСР — стала фатальною (точніше — летальною). Разом зі свободою вибору і дій — прийшла відповідальність. За ту ж приватну власність. Громадяни за сімдесят років позбавлені доступу до власності, яка була у володінні держави, не звикли ризикувати, щоб її здобути. Та й піклуватися про її збереження. Більшість звикла їсти з рук держави. Найбільш діяльних — кооператорів — дружно стало ненавидіти вчорашнє стадо рабів. Всі стали базікати, але раптово закінчилися харчі. Функціонери (партійні та комсомольські), ті, що відповідають за держвласність (районні — за районну, республіканські — за республіканську), зуміли захопити її. Але що з нею робити? Далі відкриття ринків на стадіонах і крамниць з кав’ярнями їхні бізнес-здібності не пішли. «Прихватизація» в масштабах окремих «соціалістичних республік» спричинила розпад імперії, СРСР перестав існувати.
ПЕРЕПОЛЮСОВКА
90-і. Світ тимчасово втратив полярність. США, як держава, стали домінувати. Внаслідок втрати контролю з боку Союзу Америка стала втрачати контроль над собою.
2000-і. Розв’язання економічних питань лицемірно видається Штатами як «боротьба за демократію». Боротьба з тероризмом — привід будь-кому дати в пику. Пошуки неіснуючої зброї в Іраку, вибори, коли виборці не знають імен своїх обранців, а голосують навмання — та ж диктатура, яку нав’язує планеті Буш-молодший.
Як один із полярних полюсів стала виступати Об’єднана Європа.
Диктаторські замашки Путіна, багато в чому (знову!) повторюють американського президента. Тільки без економічних можливостей янкі.
Китай — вагається. Але поряд із країнами Східної Азії ухитряється бурхливо розвиватися, не впадаючи в крайнощі. При деякій політичній обмеженості — повна економічна свобода.
Україна, перебуваючи між Заходом і Сходом, виграла внаслідок того, що в нас маса заповзятливих людей (читай — не рабів) у помаранчевій революції виявилася критичною.
Баланс між свободою народу і свободою держави може бути ефективним, якщо новим УКРАЇНСЬКИМ ЛІДЕРАМ ВИСТАЧИТЬ ВЕЛИКОДУШНОСТІ ТА МОРАЛЬНОСТІ НЕ ЙТИ ШЛЯХОМ ЇХНІХ ПОПЕРЕДНИКІВ. Це стосується й помсти. Якщо не вистачить — все скотиться назад!
ВИСНОВОК
За наведеними вище фактами видно коливання свободи всесвітнього масштабу в системі «держава — народ». Ці коливання можна побудувати у вигляді кривої синусоїдального характеру, що дає можливість передбачити соціальний катаклізм.
До помаранчевої революції не був готовий у нас жоден соціолог. По-перше, вони обробляли близьку за часом інформацію. Якби вони виходили з більш масштабних історичних досліджень, імовірність «вгадування» була б вищою. І по-друге — не все перевіряється логікою.
Середній «животний» обиватель (корінь слова — «живіт», «людина-шлунок») обирає такого лідера, який більше обіцяє «на дурняк годувати». У цьому й полягає успіх Жириновського (віце-спікер, депутат трьох скликань Держдуми): він потурає рефлексам більшості. Праця для них — як покарання. Попри очевидну карикатурність (визнаючи його геніальні артистичні здібності) його фігури, в різних ТВ-шоу він усе частіше згадує слово «кров». У нещодавній передачі «До бар’єра» він навіть погрожував, що якби він опинився на місці Путіна, «потопив би всіх у крові. Путін ще ліберальничає». У його нескінченній брехні ця тенденція правдива. Це правда Шарикова: «Все поділити!»
Який же корисний висновок можна зробити з синусоїди свободи в системі «держава — народ», щоб суспільство було ефективнішим?
Не потрібно забувати, що вісь Х у цій координатній сітці — час, а координата Y — відповідальність. Чим вища свобода, тим більша відповідальність.
Але оскільки ми приречені обирати демократичним шляхом, потрібно обирати людей аристократичного складу. Тобто, наскільки це можливо, поєднувати монархію з демократією. Еліта й аристократія — не одне й те ж саме! Аристократія, як генеалогічнe древo, не виростає відразу.
Але й серед королів може народитися раб, а серед рабів — людина з гідністю короля. Ця тема була головною в «Принці та злидареві» Марка Твена (окрема розмова).
І чим більше буде «аристократів» (починаймо вирощувати генеалогічні древа!) «внизу», тим більше шансів на їхню появу «вгорі».
Рузвельт — один із таких людей. Він сам, до речі, відводив собі роль патриція. Загалом на свою націю він благотворно впливав, оскільки мав — на відміну від Гітлера та Сталіна — «загальнолюдський» етичний стрижень, а не «класову» чи «національну» мораль.
