Найбільша помилка в тому, що ми швидко здаємось. Іноді, щоб отримати бажане, треба просто спробувати ще один раз.
Томас Едісон, американський вчений і винахідник

Тарас Возняк: «Витягнути зі сховища книжки – це половина справи...»

Генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького — про результати звірки фондів і нові проекти
19 травня, 2017 - 10:55
ФОТО ПАВЛА ПАЛАМАРЧУКА

Скандальна справа про зникнення раритетних стародруків із Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького, що спричинила бурхливу реакцію у ЗМІ та суспільстві, стала ще резонанснішою.

Нагадаємо, в січні поточного року новопризначений генеральний директор ЛНГМ Тарас Возняк оприлюднив початкові результати ініційованої ним інвентаризації — тоді йшлося про зникнення з одного з підрозділів галереї — Музею мистецтва давньої української книги — 95 стародруків, орієнтовна вартість яких становить декілька мільйонів доларів.

Наприкінці квітня гендиректор підписав уже остаточні акти звірки фондів цього музею, і в них зафіксовано втрату, у два з половиною разу більшу! Про перебіг звірки у Львівській національній галереї мистецтв, також — про інтерактивні виставки, співпрацю галереї з іноземними інституціями та реструктуризацію ЛНГМ — у розмові з Тарасом Возняком.

«У МУЗЕЇ МИСТЕЦТВА ДАВНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ — КАТАСТРОФІЧНЕ СТАНОВИЩЕ»

— У нас паралельно тривали дві звірки, — розповідає Тарас Возняк. — Перша звірка була відповідно до наказу міністра — загальноукраїнська, і розпочалася ще 2010 року. Друга звірка розпочалася після призначення мене на посаду генерального директора галереї — сім місяців тому. Якщо говорити про всю нашу національну галерею, то друга звірка, ініційована мною, — майже завершена.  Залишилося перевірити два невеликих фонди — це запасники в Олеському замку та великі фонди мистецтва ХІХ—ХХ століття на вулиці Стефаника, 3 (у Картинній галереї. — Т. К.). По всіх інших підрозділах є вже акти проведення звірки. Якихось особливих проблем у тих відділах, які перевірені, немає. Щодо Музею мистецтва давньої української книги, то там — катастрофічне становище.

Вище згадували звірку, яка розпочалася сім років тому. Чому так довго? Хіба немає певних часових меж на інвентаризацію?

— Звичайно, звірка не мала би тривати так довго. Очевидно, таке було ставлення до виконання своїх службових обов’язків — починаючи з керівництва, директорів, які керували тоді інституцією, і закінчуючи комісією, яку вони самі призначили, на чолі із заступником генерального директора Володимиром Пшиком. До нинішнього дня цю звірку так і не завершено. Принаймні акт з Музею мистецтва давньої української книги так і не було підписано. Так само не підписані акти й ще в кількох наших відділах. Тобто сім років для інвентаризації виявилося замало.

Як ви вважаєте, чому?

— Очевидно, багато хто розумів, який реальний стан справ, і не хотів підписувати цих документів звірки. Бо після того така людина підпадала під кримінальну відповідальність.  Найбільше мене дивує позиція самого голови комісії — Володимира Пшика, який мав організувати роботу комісії з питань звірки та який самоусунувся від роботи...

Чи не складається у вас, пане Тарасе, враження, що зникнення такої кількості стародруків, крім того — гальмування чи, радше, саботування упродовж стількох років звірки в Музеї мистецтва давньої української книги, — чітко спланована акція?

— Очевидно, це відбувалося упродовж десятиліть, тому що витягнути зі сховища книжки — це половина справи. Друга половина справи полягала в тому, куди ж їх подіти — чи вивезти за кордон, чи продати?.. Але для того щоби хтось купив такі книжки, потрібні дуже великі гроші. Я думаю, що ні мені, ні вам книжки вдома за такі великі кошти не потрібні. Ми їх і мати не маємо, і ніколи не побачимо... Отож, очевидно, це робилося для певних клієнтів... Це була системна робота, яку повинна виявляти вже не галерея. Галерея, точніше — комісія, виявила відсутність. А хто, де, що — це вже мають досліджувати Національна поліція, прокуратура і Служба безпеки.

Назвіть, будь ласка, точні цифри втрат.

— 223 латиномовних та кириличних видання. Крім стародруків, є пропажі в інших фондових групах. Наприклад, 143 латино-шрифтові книги ХІХ століття, які теж, безперечно, становлять цінність. Нагадаю, що стародруками вважаються лише ті книги, які були надруковані до 1800 року. Всі інші, надруковані пізніше, не вважаються стародруками, поза тим — мають більшу чи меншу цінність. Крім того, є ще інші фондові групи зберігання цього музею, і загалом немає в наявності до півтисячі одиниць зберігання.

Ви зазначили, що про ці втрати поінформовані відповідні служби. Як рухається слідство?

— Я не поінформований щодо цього. У будь-якому разі, прокуратура і Служба безпеки надсилають нам листи про те, що безпосередньо справою займається Національна поліція, а вони на цьому етапі розслідування своєї функції не бачать, як я розумію. Щодо Нацполіції, то ми надали відомству низку документів, які замовили їхні працівники. А інших «рухів» з їхнього боку я наразі не бачу.

Не пригадаєте, чи колись у якомусь музеї зникала така кількість раритетів, як у Музеї мистецтва давньої української книги?

— Так. Подібне відбулося в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького. Там теж кілька років тому вкрадено щонайменше кілька десятків стародруків. Якщо не помиляюся, сорок. Отож, кінці у воду...

СКАРБИ ПІНІНСЬКИХ ТА ПЕРЕМОВИНИ З ІНОЗЕМЦЯМИ

Зараз у всіх музеях поширюється така гарна тенденція, як так званий інтерактив. «День» уже розповідав про одну з таких ваших виставок — «Скарби Підгорецького замку». Що далі за планом?

— «Скарби» тривають. Експозиція буде чинна до вересня. Це дуже успішний наш проект, котрий, до речі, вже себе навіть й окупив. Хоча більшу частину коштів, які ми залучили до відкриття цієї експозиції (говорю, зокрема, про коштовне обладнання для візуалізації проекту), отримали або від спонсорів, або від організацій, з якими співпрацюємо. Попереду — плани на такі самі інтерактивні виставки. Наприклад, зі скарбів магнатів Пінінських...

Можливо, плануєте покази творів із фондосховищ галереї за кордоном?

— Тривають дуже активні переговори з Китайською Народною Республікою, з музеєм імператорського палацу «Гугун» у місті Тайбей. Також — з іншими інституціями в Китаї. Обговорюємо перспективи виставки Пінзеля. На викінченні — переговори з однією з інституцій в Антверпені (Бельгія) про експонування кількох творів Пінзеля в такому ряді: Караваджо, де Латур та Пінзель.

РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ГАЛЕРЕЇ ТА ЗАРОБІТНА ПЛАТА

Коли ми з вами мали розмову на початку вашої діяльності на посаді генерального директора, йшлося про те, що в галереї передбачаються структурні зміни, модернізація (див. публікацію «Як не скотитися до містечкового рівня» від 11 листопада 2016 року). Також ви сказали, що ставитимете перед Міністерством культури питання про підвищення заробітної плати працівникам. Щось вдалося зробити? Чи ще минуло обмаль часу?

— Таки ні. 1 травня міністр культури Євген Нищук підписав наказ про  реструктуризацію нашої інституції, і ми технічно приступаємо до виконання цього наказу. Йдеться про оптимізацію структури. Деякі підрозділи будуть об’єднані, деякі будуть підпорядковані в інші структури. Отож цей процес у нас іде повним ходом. Що ж до підвищення зарплат, то це пов’язано з так званим коефіцієнтом, відповідно до якого нараховується заробіток. Власне, ми зараз і це питання проробляємо, але цей процес займе більше часу, оскільки нарахування зарплати у нас відбувається за коефіцієнтом «1», тоді як в інших інституціях, які мають статус національних, коефіцієнт становить від двох до чотирьох. Чомусь, коли 2010 року галереї присвоювали статус «Національна», цю проблему обминули увагою, відповідно — страждають люди. Тоді, сім років тому, це було легше зробити... А в ситуації війни це набагато складніше. Крім того, до процесу доведеться залучати народних депутатів, позаяк це питання вирішується не лише на рівні Міністерства культури, а й Міністерств фінансів, економіки, також — Кабінету Міністрів. Отож це доволі довготривала і складна робота, але ми за неї вже взялися.

КОМЕНТАР

«ЕФЕКТИВНИМ ВАЖЕЛЕМ Є ТІЛЬКИ ЕЛЕКТРОННИЙ ОБЛІК»

Юрій САВЧУК, старший науковий співробітник Iнституту історії України НАН України:

— Насправді у ХХІ столітті, у часі найновіших інформаційних технологій, весь світ уже виробив ефективний механізм протидії випадкам зникнення артефактів, а з іншого боку — ефективний механізм обліку і збереження свого культурного надбання. У багатьох країнах Європи, наприклад, сканування архівних фондів уже завершилося або зроблено більше ніж на половину. Тобто ми говоримо про, мабуть сотні мільйонів оцифрованих одиниць. Напевно, у нас така масштабна дія була на часі й актуальною чверть століття тому. На превеликий жаль, ми у цьому питанні досі не можемо знайти алгоритм. Я не маю права бути голослівним, не маючи точних статистичних даних щодо кожного закладу державної чи комунальної власності — музейному, бібліотечному чи архівному, тим більше, що це абсолютно різні сфери, але потрібно усвідомлювати, що тільки електронний облік на сьогодні є єдиним ефективним механізмом і важелем, який може зрушити цю справу і запобігти таким прикрим випадкам.

У нас є поодинокі приклади, зокрема, обласних художніх музеїв, де здійснили повне оцифрування своїх фондів. Але тут виникає інша проблема, яка є другою стороною медалі. Локальні оцифрування музейних, бібліотечних, архівних фондів, які не мають технічної можливості свого сполучення, — також учорашній день. Хороший приклад — електронна база даних художніх музеїв Франції з романтичною назвою «Джоконда»: вона об’єднана у загальнонаціональному масштабі, вона фінансувалася через єдиний центральний орган — управління в галузі культури, вона виконана на високому технологічному рівні й надає надзвичайно широкі можливості для публічного ознайомлення, наукового опрацювання, вивчення. Це уможливлює зовсім іншу конфігурацію наукової, музейної, виставкової роботи, міжнародних зв’язків. І це те, що потрібно нам.

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments