«Успішних результатів ще немає...»

«Мій син, військовий 90-го батальйону, загинув у Донецькому аеропорту, — розповідає Людмила Янчіцька, мати загиблого «кіборга» Андрія Гаврилюка. — 20 січня в аеропорту був бій. Перекриття аеропорту впало, друзі витягли Андрія з переламаними рукою і ногою. Син не міг сам пересуватися, потрапив до бойовиків. Ми розшукували Андрія, дзвонили на всі «гарячі лінії». Згодом бойовики виклали в Інтернет відео, де ми побачили сина мертвим, з простреленою головою. Правоохоронці все казали, що син пропав безвісти. Тільки завдяки волонтерам і організації «Офіцерський корпус» передали тіло Андрія. 20 лютого його поховали. Потім ще приходили листи від правоохоронців, що син пропав безвісти. Надали слідчим органам документи, щоб розслідували вбивство Андрія. Як просувається справа — не знаємо».

По-своєму Людмилі Янчіцькій пощастило: вона впізнала сина на відео, а потім волонтери допомогли забрати його тіло. Десятки родин нічого не знають про долі близьких, зниклих на Донбасі. Масштаб лиха задокументували експерти Української Гельсінської спілки з прав людини у звіті «Тотальна безкарність в зоні АТО: розслідування вбивств та зникнень».

ЗНИКЛІ

«Жоден державний орган не має точних даних про осіб, зниклих безвісти у зоні АТО. Відсутня єдина система обліку», — зазначає Аліна Павлюк, одна з авторів звіту, експерт Української Гельсінської спілки з прав людини. Справді, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ і Генштаб озвучують різні дані. Останні показники радник міністра внутрішніх справ Іван Варченко озвучив 17 листопада цього року: за весь час проведення АТО зареєстрували 3900 зниклих безвісти громадян, долю 2900 встановлено. Нічого невідомо про 1518 осіб. Тому давно на часі єдина база даних зниклих безвісти військових.

Взагалі, зниклі безвісти — певним чином, примари для українського законодавства, бо відповідний статус є лише у документах Міністерства оборони України. У Цивільному кодексі України є статус безвісти відсутньої особи. «Треба або закріпити статус зниклого безвісти у цивільному законодавстві, або визначити поняття «зниклий безвісти» і «безвісти відсутній» як тотожні», — коментує Аліна Павлюк.

ЗАГИБЛІ

Тут ситуація трохи простіша. Також необхідна єдина система обліку загиблих, крім цього, треба налагодити контроль за проведенням судово-медичної експертизи. Ефективна процедура при упізнанні тіла — генетичний аналіз — інколи дає збої. Трапляється, ДНК ймовірних родичів і тіла не співпадають, але слідчі змушують людей визнати, що знайшли саме їхнього родича. Або ДНК співпадають у декількох загиблих, тіла яких знайшли у різних місцях.

Часто вбивства військових просто не розслідують. Встановлення особи трупа стає підставою для закриття кримінального провадження. Нерідко документують тільки травми, що призвели до смерті бійця. Правозахисники акцентують, що необхідно описувати всі ушкодження тіла і розслідувати злочини, наскільки дозволяють реалії. 

ЩО РОБИТИ?

«Правоохоронні органи не мають доступу до зони конфлікту. Але є засоби діяти активніше, — переконана Аліна Павлюк. — По-перше, варто направляти запити до тієї чи іншої військової частини, щоб отримати інформацію про бійця. Також треба опитувати людей, які останні бачили загиблого чи зниклого». Буває, знайти зниклого допомагає Інтернет, як у випадку Людмили Янчіцької, — бойовики викладають у мережу чимало фото і відео.

Давно необхідно чітко розмежувати сфери дій правоохоронців. Нині за розслідування справ по вбивствах і зникненнях безвісти у зоні АТО відповідають СБУ, МВС і військова прокуратура. Немає ефективної співпраці між цими органами — отже, немає ефективних результатів розслідувань. Аліна Павлюк знизує плечима: «Все заплутано. Успішних прикладів розслідувань вбивств військових у зоні АТО ще немає. Події відбуваються у зоні бойових дій. Не завжди можна встановити, хто випустив снаряд, що вбив людину. Зараз правоохоронні органи можуть хіба що збирати інформацію».