В Україні немає державної політики в галузі торгівлі

- У Києві існує багато навчальних закладів, котрі здійснюють підготовку спеціалістів у галузі економіки та фінансів. Яку "економічну нішу" серед них замає ваш університет?

- Традиційні економічні спеціальності мають у нас чітку спрямованість на торгову сферу - менеджмент торгової діяльності, економіка підприємства на ринку товарів і послуг, комерційне право. Така наша ніша, і попит на наших фахівців дуже значний. Адже тільки в галузі торгівлі, згідно з офіційною статистикою, зайнято понад два мільйони українців. Готуємо ми фахівців і за унікальними спеціальностями, наприклад, антимонопольне управління, експертиза товарів і послуг, ревізія й контроль, державні бюджет і скарбниця, товарознавство в митній справі. Жоден наш випускник не перебуває на обліку в службі зайнятості. Торговельна освіта нині дуже популярна - вважаю, що навіть занадто.

- Торгово-економічний університет уважається одним із найважчих для вступу...

- Ми передовсім надаємо перевагу розумним. Виникає потреба в школах, де цих розумних знаходили б та виховували. Ми активно співпрацюємо, наприклад, із Київським фінансовим ліцеєм та його директором Юрієм Цукевичем. Для випускників цього та інших закладів діють спрощені умови прийому до університету. Конкурс у нас досить великий. З одного боку, це свідчить про "успіх" закладу, з другого - це трагедія для більшості абітурієнтів та велике психічне напруження для викладачів: говорити дітям "ні" дуже важко...

- Чи задоволені ви станом економічних реформ в Україні?

- Звичайно, ні. Економічні реформи - дуже широке поняття. Наприклад, щодо сфери торгівлі - чим менше обмежень, тим ефективніше вона буде працювати. Можу авторитетно заявити, що державної політики в галузі внутрішньої торгівлі в Україні немає. Про це свідчить той факт, що за сім років незалежності держави не було прийнято жодного закону про торгівлю. Поки що державне регулювання торгівлі зводиться до незлічених ліцензій та заборон.

Не відроджено сьогодні дуже важливої торгової сфери - гуртової торгівлі. Серйозна гуртова торгівля повинна виступати посередником між виробником і магазинами. Немає гурту - промисловість не одержує чіткого замовлення, програми виробництва. Про податкову систему, яка гальмує розвиток торгівлі, сказано немало. У розвинених країнах роздрібна торгівля майже не обкладається податком. Він збирається на виробництві й на гуртовій ланці, де обіг є значно більшим.

Зовсім не розвинена в Україні біржова торгівля, яка відіграє значну роль в ціноутворенні. Завдяки відсутності біржової торгівлі ми не знаємо, якою буде, наприклад, ціна на цукор, який буде попит, скільки його треба. Практично "задушено" сферу комерційних кредитів. Кредити, під шалені відсотки - 25 - 30%, що існують нині - придатні тільки для афер та шахрайств.

- Що все ж таки первинне, на ваш погляд, торгівля чи виробництво?

- Я вважаю, що виробництво все-таки первинне, бо продати можна тільки те, що вироблено. Дуже багато може дати сільське господарство. Але в цю галузь майже не надходять гроші. Виробники сільськогосподарської продукції не можуть її вигідно продати, бо відсутня торговельна ланка, яку раніше займала споживкооперація. Тепер цю нішу зайняли люди, які намагаються продукцію скупити за безцінь. І агропромисловці вимушені на це йти, бо треба розраховуватися за газ, електроенергію... Тільки коли країна має свій продовольчий фонд, можна робити що завгодно.

Як торгівля може оживити виробництво? Поміркуйте. Державний сектор виробництва має всі основні засоби, але не має обігових коштів. Недержавний сектор за останні роки накопичив значні обігові кошти, але не має основних засобів. Геній, який зможе їх об`єднати, і витягне Україну з кризи. У нас це розуміють як продаж об`єктів державної власності тим, у кого є гроші. Але тоді грошей у них не стане. А, може, їх просто віддати?