Не знати історії - означає завжди бути дитиною.
Цицерон, давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ і літератор

Встигніть побачити реліквії!

20 травня, 2017 - 09:12
Чарівним фейерверком вибухнула серед кам'яних брил смілка бузька / Фото Олега Деркача

Одна з таких - і одне з чудес України – «Гранітно-степове Побужжя» – розташоване там, де Південний Буг, прорізавши річище-каньйон в Українському кристалічному щиті, виривається на Причорноморську низовину. Багато хто з нас проїжджав ці місця, не здогадуючись, що чудеса — поруч з трасою Київ-Сімферополь, біля Первомайська, Южноукраїнська, Вознесенська... Чому реліквії і чудеса?

Бо їм мільярди років. Тому, що це – одна з найстаріших ділянок суші в Європі, яка не поринала у морські глибини десятки мільйонів років. Бо це — оаза життя в степовому регіоні. Бо тут — природа і історія в гармонії. Бо вони ще є!

Історичний аргумент щодо «чудесності»

1888 р. Д. Яворницький виявив і опублікував у книжці "Запорожье в остатках старины и преданиях народа" перелік пам'ятних з козацьких часів порогів, урочищ, островів, скель та споруд, - тобто тих частин Історичного ландшафту, що берегли пам'ять про Запорожжя, зокрема, про Ґард. Сукупність цих одиниць рельєфу та археологічні об'єкти культурної спадщини часів Запорозької Січі і донині визначають історико-культурну цінність "Історичного ландшафту центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорізького" як видатного пам'ятного місця Вольностей Запорозьких Козаків. Ці «артефакти» лягли в основу сучасної символіки новопосталої Української держави.

Так, у паспорті нерухомої пам’ятки України «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького», складеному М. Товкайлом, В. Ленченком, Р. Осадчим та М. Біляшівським, зазначається таке: «За даними Д. Яворницького, у Ґарді на острові Ґардовому знаходилась церква та найвідоміший на Запорожжі рибний завод. Похідна церква в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці, яка існувала вже у 1742 р., стояла на скельному підвищенні у нижній частині Ґардового острова. Самі ж риболовецькі споруди - Старий, або Козацький Гард - перегороджували р. Південний Буг з північного боку острова уздовж нижньої забори Ґардового порогу. Свідчення Д. Яворницького підтверджуються археологічними даними, здобутими у XX ст. У Паланковій балці розташовувався військовий табір козаків та запорозький цвинтар, залишки яких Д. Яворницький бачив на власні очі. Навпроти цієї балки існувала у запорожців стара переправа (перевіз) через р. Південний Буг, до якої сходилися кілька великих транзитних і торгівельних шляхів: Чорний Польський (Шпаків), Ґардовий (Королівський), Січовий Нижчий та Керван-Іоль. Поселення в Ґарді та поблизу нього від XVII ст. було найзначнішим центром Вольностей Війська Запорозького на р. Південному Бузі. У XVIII ст. саме у цій мальовничій місцевості, багатій на природні ресурси, на давньому торгівельному шляху до Молдови та балканських країн, на кордоні з володіннями Османської Імперії, розташовувався адміністративний центр найбільшої і найбагатшої паланки (військово-територіальної одиниці) Запорозької Січі, якій підпорядковувались усі землі в межиріччі річок Інгул і Південний Буг, що належали запорожцям. Тут здавна існувала переправа через річку Південний Буг, стояла козацька сторожа і митниця, а навколишніми балками і річковими терасами розташовувалися козацькі поселення, хутори-зимівники, діяли рибні і кінні заводи, велося сільське господарство, провадилась внутрішня і зовнішня торгівля. Завдяки праці Д. Яворницького територію пам'ятки вже у XIX ст. було визнано вагомою частиною української культурної спадщини».

Аргумент «природної чудесності»

Ще у 1820-х рр. відомий зоолог А. Андржейовський визначав місця довкола історичного центру Буго-Гардівської паланки як найкрасивіші ландшафти на всьому протязі Південного Бугу, який він проїхав від витоків до гирла. Його думку на початку XX ст. підтримав відомий дослідник Й. Пачоський. Він вважав її флористично найбагатшою ділянкою природної рослинності у тодішній Херсонській губернії, яка охоплювала терени Херсонської, Миколаївської та Одеської областей сучасної України - тобто усе Північно-Західне Причорномор'я. Ґрунтуючись на цих висновках, відомий географ Г. Танфільєв дійшов висновку про потребу зберегти біоту й ландшафти цих місць для наступних поколінь.

Дослідження природної цінності ландшафту пам'ятки пожвавились після 1945 р. Нові види квіткових рослин з території пам'ятки описали М. Клоков, Ф. Гринь та інші ботаніки. Характер рослинного покриву теренів пам'ятки розкрили праці Г. Білика, В. Осичнюка, В. Ткаченка. Особливо велике значення для вивчення рослинності теренів пам'ятки мали праці В. Собка, який у своїй дисертації висловив думку про необхідність заповідання каньйону р. Південний Буг на всій території пам'ятки у зв'язку з цінністю його природних систем. Завдяки працям зазначених авторів 24 види вищих рослин, які творять естетичну та природну цінність пам'ятки, потрапили до "Червоної книги України. Рослинний світ" (1996). У 1990-х-2000-х рр. вивчення рослинного покриву теренів пам'ятки провадив О. Деркач, який визначив останні як надзвичайно цінну ботанічну територію Європи.

Чотири види рослин – мерингію бузьку, смілку бузьку, смілку Ситника та вишню Клокова – можна побачити лише тут, вони більш ніде у світі не зростають!!!

Вивчення тваринного світу протягом XX ст. дало найбільші результати у 1980-і - 2000-і рр. Інститутом зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України проведене ґрунтовне дослідження складу фауни околиць с. Богданівка, смт. Костянтинівка та м. Южноукраїнськ. Особливо плідним було вивчення фауни риб, птахів, плазунів та окремих груп безхребетних тварин (С. і М. Таращуки, В. Костюшин, Л. Бутузова, І. Плющ, О. Пучков, О. Радченко, В. Сабодаш, В. Кулаков, А. Смирнов, Ю. Мовчан, Ю. Рабцевич, О. Вобленко та інші). Це дало інформацію для 62 нарисів про види тварин у "Червоній книзі України. Тваринний світ" (1994) і, разом із підсумками ботанічних досліджень, остаточно визначили значну цінність цього пам'ятного місця з погляду охорони природної спадщини.

Аргументи археологічні

Територія надзвичайно багата на археологiчнi пласти: палеолiт, мезолiт, неолiт, трипiльська та черняхiвська культури, мiдний i залiзний вiки, епоха бронзи, свідоцтва поселень кiмерiйцiв, савроматів, скiфів, ольвiополiтiв, римлян, давніх слов'ян. Всього у цьому регіоні, мiж сс. Мигiя i Олександрiвка, виявлено 98 археологiчних пам'яток. Унаслідок знищення сучасними водосховищами каньйоноподібних долин Дніпра i Дністра, аналоги їм в інших районах Причорномор'я практично відсутні. Наукове значення цих пам'яток посилюється ще й тим, що вони розміщені в одному з найбільш цікавих в археологічному відношенні регіонів України, що був щільно заселений протягом десятка тисячоліть, починаючи із пізнього палеоліту.

Територія тісно пов'язана також з останнім в Європі світським лицарським орденом – Військом Запорозьким Низовим та його державою - знаменитою на весь світ Запоpозькою Січчю (XVI – XVIII cc.). Південний Буг славився поміж запоpожців як дpуга за значенням рiчка після Дніпpа-Славутича. На території знаходився Ґард – адміністративний центр Буго-Ґаpдової паланки, найбільшої за pозміpами сеpед теpитоpіальних одиниць Запоpозької pеспубліки. Документи "Запорозького архіву" свідчать, що риба ловилась тут у великій кількості, в основному цінних порід. Це підтверджують i археологічні розкопки. Місцями на річці ще й сьогодні збереглись залишки ґардів (греблі для вилову риби, які складалися з великого каміння, уламків скель тощо). Пороги П. Бугу мають місцеву назву - брояки. Із ними, як i з багатьма островами та скелями, пов'язана значна кількість запорозько-гайдамацьких легенд, переказів, вони були свідками козацьких старожитностей та бувальщин. Про минуле нам говорять їх назви: острів козака Мамая, Запорозька брояка, скелі “Турецький стiл” i “Пугач”, Козацькi ворота тощо. Уpочище “Пpотіч” з козацькою святинею - Пpотичанською скелею було відоме в усьому запорозькому краї.

Загрози і початок трагедії

Незважаючи на те, що на території Гранітно-степового Побужжя ще у 1994 р. створений однойменний регіональний ландшафтний парк (РЛП), а також було передбачено на законодавчому рівні створення національного природного парку (НПП), незважаючи на існування тут об’єкту національної культурної спадщини України “Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорізького”, у 2006 р. найцінніші історичні ділянки були ушкоджені внаслідок підняття атомниками, гідроенергетиками та водниками рівня Олександрівського водосховища (яке розташоване у руслі Південного Бугу). Пряме втручання протягом усього 2006 р. Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної екологічної інспекції України, Генеральної прокуратури України так і не призвели до виконання ВП “Атоменергобуд” НАЕК “Енергоатом” численних приписів щодо усунення порушень природоохоронного та земельного законодавства, основний з яких стосувався негайного зниження рівня Олександрівського водосховища до відмітки 8,0 м.

Варто зазначити, що при цьому проігноровано п. 15 Постанови Верховної Ради України від 20.02.2003 р. №565-ІУ "Про рекомен­дації парламентських слухань щодо дотримання природоохоронного законодавства", яким Кабінету Міністрів України рекомендовано вжити заходів щодо недопущення реалізації господарських проектів за рахунок територій природно-заповідного фонду. 

Також проігноровано рішення Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 19 жовтня 2005 р. №110/10, яким визначено, що згаданий унікальний природний та історико-культурний комплекс має бути збережений в повному обсязі і захищений заповідним статусом створюваного НПП “Гранітно-степове Побужжя”, а процес його створення має бути прискорено.

У листі Міністерства культури і туризму України від 12.05.2006 №280/24/13-06 до Національного екологічного центру України, Міні­стер­ства охорони навколиш­нього природного середовища України та Державної служби заповідної справи України зазначено: “Віднині територія "Історичного ландшафту центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького" як пам'ятка, внесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, згідно зі ст. 22 та п. 3 ст. 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини", підлягає беззастережному збереженню і не може бути знищена, змінена, або пошкоджена без спеціального дозволу центральних у сфері охорони культурної спадщини органів виконавчої влади. А згідно зі ст. 30 того ж Закону, Миколаївська облдержадміністрація, зокрема й підлеглий їй РЛП "Гранітно-Степове Побужжя", Южноукраїнська міська рада, Доманівська та Арбузинська районні ради та держадміністрації зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. У зв'язку з цим вони зобов'язані не допускати затоплення водами Олександрівського водосховища як всього "Історичного ландшафту центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького", так і окремих його частин...”. Існує також відповідний наказ Міністра культури і туризму України (від 11.04.2006 №173/0/16-06). Протести Генеральної прокуратури України та Миколаївської обласної прокуратури не призвели до відновлення законності і досі, відповідальності ніхто з порушників не поніс. Енергетики вказаних порушень не визнають. Судові процедури щодо оскарження громадськими організаціями законності дій атомників тривають. У той же час, енергетики не визнають також незаконності своїх дій щодо порушення погодженого Мінприроди України Уточненого проекту Ташлицької гідроакумулюючої електростанції (ТГАЕС), а також маніпуляцій і порушення процедур прийняття рішень у 2002-2006 р.

Поріг Гардовий у 2005 та 2016 роках / Фото Олега Деркача

У процесі громадських слухань проекту­вальники ухилилися від прямих відповідей на питання про доцільність змін у проекті ТГАЕС, зокрема тих, які були пов’язані з встановленням гідравлічного зв’язку нижньої технічної водойми ТГАЕС з Південним Бугом та підняття рівня води в Олександрівському водосховищі до рівня 14,7 м (а потім і до рівня 16,9 м, а тепер планують підняти до 20,7 м). При цьому, ними самими було визнано, що комплексних розрахунків щодо економічних ефектів від функціонування ТГАЕС в об’єднаній енергосистемі, у складі двох гідроагрегатів, з 2006 р. і досі немає. З цього можна зробити висновок, що всі обґрунтування необхідності подальшої розбудови ТГАЕС, а також будівництва нових ГАЕС в Україні (Дністровської, Канівської та ін.) можна вважати вкрай слабкими. Незалежні експерти вважають технологію гідроакумулювання для використання її з метою згладжування пікових навантажень в об’єднаній енергосистемі неефективною, застарілою і високовитратною, а також техногенно і екологічно небезпечною. Питання законності переведення Південно­української АЕС на практично прямоточну систему охолодження енергоблоків за рахунок води Південного Бугу енергетиками під час громадських слухань також ігнорувалося.

Таким чином, з метою впровадження екологічно загрозливого та технологічно застарілого проекту пропонується подальше затоплення Гранітно-степового Побужжя –  з його історичними та природними пам’ятками світового значення, величезним рекреаційним потенціалом. Чи має продовжуватись ця трагедія знищення унікальної реліквії в наші дні?

Встигніть доторкнутися до реліквії і побачити чудо, поки манкурти епохи кінця 20-го - початку 21-го століть його не знищили! Давайте зупинимо їх, спитавши про економіку і довкілля, культуру і безпеку, енергетику і совість. І залишимо чудо нащадкам і Україні.

Микола Біляшівський, Ганна Коломієць, Ярослав Мовчан

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ