«Єдиний порятунок для освіти – це збільшення її фінансування»

Наближається 1 вересня — старт навчального року, хвилююче свято для дітей та їхніх батьків. На систему шкільної освіти чекає «євроремонт» — обіцяють поступове введення 12-річного навчання і появу опорних шкіл. Згідно з концепцією Нової української школи, 12-річка включатиме три рівні: початкова освіта (чотири роки), базова середня освіта в гімназії (п’ять років) і профільна середня освіта в ліцеї або установі профосвіти (три роки). Встановлені і конкретні терміни впровадження реформи: початкова і старша школи повинні перейти на оновлену програму з 1 вересня 2018 року, але методичні зміни у навчальних закладах вже почалися.

Заявлена реформа спровокувала хвилю дискусій у суспільстві, адже в Україні понад шість мільйонів сімей із дітьми і понад чотири мільйони школярів. Проблема, з огляду на обов’язковість середньої освіти, стосується всіх. Батьки і вчителі до змін ставляться з пересторогою, нагадуючи про існуючі дефіцити шкільних підручників і нещодавній скандал з фінансуванням ПТУ, в результаті чого вони залишилися без коштів на існування. «День» розпитав про ризики і рекомендації до нової реформи у голови Вільної профспілки освіти і науки України, заступника голови Конфедерації вільних профспілок України Володимира ФУНДОВНОГО, який вже більше 40 років опікується проблемами освіти.

«ТРЕБА ПІДВИЩУВАТИ РІВЕНЬ ПРАВОВОЇ ОБІЗНАНОСТІ»

— Коли і чому утворилися незалежні профспілки у сфері освіти?

— Вільна профспілка освіти і науки створена більше десяти років тому за ініціативи членських організацій Асоціації профспілок освіти і науки України, які свого часу вийшли з підпорядкування традиційних профспілок та об’єдналися на місцевому рівні в незалежні. Зараз наші організації є у двадцяти двох областях. Я називаю «традиційними» профспілки, що дісталися нам у спадок від Радянського Союзу — вони існують «в обнімку» з владою і виступають її інструментом легітимації, а не правового захисту працівників. Це нездорова ситуація і дисбаланс у сфері найманої праці.

Ми не стоїмо на місці — судимося проти звільнень вчителів у різних регіонах, два роки стримували підвищення пенсійного віку і проводили великі акції протесту під Верховною Радою проти невиплат заробітних плат. Також ми відстоюємо права студентів на поселення в гуртожитки та займаємося іншими соціальними питаннями.

Образливо, коли кажуть, що профспілки нічого не можуть. Треба підвищувати рівень правової обізнаності, чим ми, зокрема, теж займаємося, щоб поширювати знання про арсенал інструментів захисту своїх прав. Стоїмо на позиції, що зараз підвищення якості освіти в державі набуває важливого ідеологічного, соціального, економічного і технічного знання, а фундаментом забезпечення якості освіти є соціально-економічне зростання добробуту освітян.

— Опишіть реальний стан освіти на місцях. Наскільки потребує покращення фінансове і матеріально-технічне забезпечення шкіл?

— Сьогодні освіта перебуває в жебрацькому стані. Якщо школи в містах виживають за рахунок батьківських пожертвувань, то в сільській місцевості такі заклади повністю занепадають. У невеликих селах їх просто закривають і створюють імітацію турботи про дітей  шкільного віку — можна згадати провалену програму «Шкільний автобус». Хоча треба розуміти, що якщо в селі закривається школа, то магазини, пункт медичного обслуговування теж приречені на ліквідацію.

Єдиний порятунок для освіти зараз — це збільшення її фінансування. Навіть не збільшення, а дотримання того, що затверджено законодавством України — виділення на цю галузь 5—7% національного доходу.

Фото з архіву «Дня»

«ШКОЛА — ЦЕ ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС МІЖ УЧНЕМ І ВЧИТЕЛЕМ»

— Зараз готують серйозну реформу шкільної освіти. Її найважливіші складові — реформа старшої школи, запровадження європейської моделі 12-річки і створення опорних шкіл, яким підпорядкують менші школи на території відповідної громади чи району. Як вчителі на місцях реагують на цю реформу?

— Ставлення до запровадження 12-річного навчання натикається на критику від батьків і вчителів, адже є побоювання, що шкільну програму просто розтягнуть або додадуть програму першого курсу університетів до чергового року «дорослішання» у школі. Необхідно вводити нові предмети, що більше відповідають духу часу. Забезпечення таких предметів, як біологія, хімія, фізика, уроки праці, не те, що погане, а ніяке, бо фінансування на реактиви, досліди, необхідні інструменти та заготівки наразі  не виділяють і не надають.

Щодо опорних шкіл — реформа потрібна, але є ризик, що з відбором кращих учнів та вчителів може з’явитися дискримінація, а водночас хабарництво та корупція в системі освіти. Нагадаю, що в опорні школи відбиратимуть кращих вчителів за конкурсною основою, їм суттєво підвисять заробітну плату. Також не уникнути скорочень і зменшення кількості ставок у «філіях» — школах, які втратять статус навчальних закладів третього ступеня, а отже, не уникнути негативних соціальних наслідків.

— В освіті особливо обтяжливих форм набуває «паперотворчість» і позаплановий неправомірний контроль. Що треба зробити, щоб праця вчителя не перетворювалася на механічну проектно-звітну діяльність? Також оголошено про сертифікацію вчителів. Як забезпечити її прозоре та неупереджене проходження?

— Забюрократизованість — велика біда нашої шкільної освіти. Необхідно відмінити рутинну паперову роботу та непотрібну звітність. Школа — це творчий процес між учнем і вчителем, і в першу чергу вчитель має думати про самовдосконалення, забезпечення хорошого рівня надання знань учням. А звітність, котру вимагають сьогодні управління та відділи освіти, відбирає у вчителів і вихователів багато часу, що шкодить підготовці до навчального процесу.

Нова вимога Міністерства освіти про сертифікацію вчителів може призвести до появи корупції та поборів на місцях. Щоб захистити свої права, у таких випадках закликаємо звертатися до вільних профспілок.

«ЗА РОБІТНИЧИМИ ПРОФЕСІЯМИ — МАЙБУТНЄ»

— Як ви охарактеризуєте ситуацію з професійно-технічною освітою сьогодні? Які зміни треба запровадити, щоб зробити її затребуваною?

— Модернізація професійно-технічної освіти має відбуватися одночасно з реформою середньої школи. Адже передбачається, що після дев’ятого класу учень продовжує навчатися за обраною спеціальністю у ПТНЗ або у спеціалізованих ліцеях.

Профтехосвіта потребує гідного матеріально-технічного, методичного забезпечення і молодих професійних кадрів. За робітничими професіями — майбутнє, і маємо їх популяризувати. А владі вже давно треба змінити ставлення до профтехосвіти. Також — плекати культуру цивілізованих трудових відносин, з колективними договорами і соціальним забезпеченням. Натомість зараз ситуація, яку можна охарактеризувати як «феодалам не потрібні досвідчені працівники, феодалам потрібні раби».

— За оцінками багатьох експертів, стан науки в Україні близький до руйнації. Як зробити систему науки привабливою для молоді і продукуючою передові винаходи?

— Наука є інтелектуальним фундаментом державності, її давно треба омолодити, включно з керівними інституціями галузі, зокрема Національною академією наук України. Для цього потрібні ринковий рівень оплати праці молодих вчених і увага інвесторів до вітчизняних розробок. Наука має бути ефективною, а для цього спочатку необхідно відновити «прямий контакт» зі студентами.

— Нещодавно знову актуалізувалась дискусія щодо стипендій українським студентам. Мінфін пропонує урізати витрати на них із нового бюджетного року. Яка позиція вашої організації?

— Позиція однозначна — таке можна робити не в нинішніх складних економічних умовах. Не треба недооцінювати прошарок студентів, для яких важливі ці кошти. Як мінімум необхідно залишити не тільки соціальні стипендії, а й академічні — як нагороду за сумлінність у навчанні, щоб була зацікавленість у цьому процесі.