ЗАПИТАННЯ «Дня»

Микола ПАВЛЮК , директор Кирилівської ЗОШ I-III ступенів №1 (Хмельницька область):

— Крім програм і підручників, бракує посібників, сучасних технічних засобів навчання. У нашій школі на один комп’ютер — більше дев’яти дітей. За останні роки школи практично не поновлювали меблі, парти. Бюджетне фінансування, хоча воно в нашому районі краще, ніж у деяких інших, недостатнє. Навчально-виховний процес не може бути повноцінним без нормального фінансування.

Головний учасник навчально-виховного процесу — вчитель, який дбає, щоб кожна дитина почувалася комфортно у школі. Якщо йому самому це зробити не вдається, звертається, передусім, до батьків і директора, можна сказати, учителя вчителів. Зрештою, і директор — учитель, який дає уроки дітям, показує приклад своїм колегам. Усі учасники цього процесу рівноправні — учень, його батьки, вчитель, директор. Якщо в учня не складаються стосунки з учителем, він іде до директора — так робиться в нашій школі.

Навчальний заклад у місті — це далеко не те, що у деяких селах, де так званi малокомплектні школи. Ми не маємо права забувати про маленького школярика, який щоранку йде пішки по науку за чотири кілометри від дому до сусіднього села. Там один учитель, якого називають «багатоверстатником». Сіє розумне, добре та вічне одночасно для учнів першого, другого, третього або четвертого класу. Там навіть не уявляють, що то за речі такі — комп’ютер, принтер. Я не знаю достемено, якою має бути сучасна українська школа для дітей із сіл, де по три-сім школяриків...

Богдан БЕРЕЖНИЦЬКИЙ, вчитель-пенсіонер, м. Суми:

— Школа у всьому світі покликана задовольняти пізнавальні інтереси та соціальні запити молоді. Структура освіти, яка нинi формується, — різнорівнева, різнозмістовна, різноцільова — на мою думку, це крок у правильному напрямi. Приміром, гімназія — це «форма, яка себе цілком виправдовує». Уже в 5—7 класах діти починають отримувати диференційовану освіту, у 8—9-профілізовану. Межа освіти — майбутній фахівець, бо не бути фахівцем сьогодні — найперший недолік. Отже, головне — дати учню базовий мінімум і можливість самовдосконалюватись, серйозно і поглиблено вивчаючи 2—3 дисципліни, а саме — те, до чого він має природну схильність. Діти повинні самовизначитись як майбутні фахівцi.

Микола ЛАЗАРЕВ, професор, завідувач кафедри педагогічної творчості Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка:

— Пам’ятаєте Шевченка? «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя...» Школа повинна вчити мудро: вмінню думати і творити. Мудрість, наприклад, у тому, щоб не впадати у крайнощі. Саме крайнощами вважаю вивчення дітьми Пушкіна, Лермонтова в українському перекладі. Досконале знання ще однієї слов’янської мови — це ж тільки плюс, до того ж, воно дає можливість читати літературні шедеври в оригіналі. Тому патріотизм теж повинен бути мудрим.

Учень мусить не зубрити, а вчитись робити висновки на основі отриманої інформації, аналізувати її, словом, — мислити. Не треба нав’язувати йому якусь думку. Адже навчання результативне тільки тоді, коли воно проблемотворче, коли це постійний пошук відповіді на поставлені запитання. Тому є потреба запровадження нових технологій у навчально-виховному процесі, і стосується це багатьох аспектів. Приміром, нас довго вчили мистецтву полеміки, а за кордоном у цей час вчились мистецтву компромісу, без якого неможливий справжній конструктивізм. Виховання високодуховної, мислячої особистості — одне з основних завдань школи. Хоча варто не забувати, що формування моральних якостей людини починається все-таки у родині, і батьки є першими педагогами. Людмила БІДОЛЕНКО. заступник директора Сумської гімназії №1:

— Ми маємо виховувати в учнів планетарне мислення, високість духу і вміння творити. З цією метою слід максимально гуманізувати зміст, процес навчання. Філософи давно передбачали XXI століття як століття розквіту гуманітарних наук. Школа повинна давати, по- перше, міцні базисні знання, по-друге — профільні, дбаючи про підготовку майбутнього фахівця. У цьому плані є ефективною методика школи «без огорож», що передбачає співпрацю з галузевими інститутами. У своїй гімназій ми її практикуємо. Третє — культурологічні дисципліни. Основи філософської, релігійної та власне християнської етики допоможуть учню сформувати свою світоглядну позицію. Безумовно — розвиток емоційної сфери: музика, живопис, література...

Головне ж — навчання обов’язково мусить бути особистісно орієнтованим, коли учень — не об’єкт, як це було раніше, а суб’єкт навчально-виховного процесу, коли сам цей процес стає актом двобічним. Причому, батьки теж повинні включатися до нього.

Марія ЛЕЩЕНКО, головний фахівець відділу педагогічної майстерності Інституту педагогіки і психології профосвіти АПН України, доктор педагогічних наук, директор Полтавської альтернативної школи «Чарівний світ»:

— Моє глибоке переконання — треба змінювати ставлення передусім до початкової школи. Тобто у нас і батьки, і держава починають всерйоз думати про освіту молодi або у старших класах, або у вузі. Тоді вже батьки принаймні не жаліють грошей на навчання улюбленого чада... Але ж парадокс: саме у початкових класах закладаються як інтелектуальний розвиток, так і всі основи майбутнього успіху в житті. До того ж і викладацький склад початкової школи ще «витримує критику» — вчителі досить кваліфіковані та старанні. Їх просто треба підтримати, як кажуть, матеріально, і учбовими посібниками, технічною базою. Це один момент. По-друге, українська школа майбутнього повинна, на мою думку, спиратися на досвід скандинавських країн. Швеція та Фінляндія: там у класі не більше 10 дітей, максимум — 15! Це оптимальний варіант для виховання та навчання. Крім того, там школа не фемінізована, як у нас: у Швеції 70 відсотків вчителів-чоловіків. Нинi у дітях розвивають раціональне — на шкоду емоційному та естетичному. І ще хотілося, щоб нашого вчителя позбавили від поліцейських функцій — наглядача і контролера.

Софіко ГОГОХІЯ, студентка Полтавського педагогічного університету, майбутній психолог:

— Мені пощастило, є з чим порівнювати — я рік провчилася у школі в США... Звичайно, хотілося б, щоб ми також були забезпечені технічно: по два телевізори у кожному класі, плюс відік, комп’ютер, принтер, нарешті, точилка для олівців і ще Бог зна що! Але не це головне. У американців перейняти б ті відносини — дружні, партнерські, які існують між вчителем і учнем. Немає менторства. Зате в навчальному процесі — безлiч практичних занять (у нас дуже все затеоретизоване). Дуже сподобалося, що у школах США набагато більше уваги приділяють здоров’ю дітей — фізкультурі, спорту.