Злочин і кара

На сьомому році російсько-української війни в слідчих, прокурорів та суддів немає належних правових інструментів для переслідування винних у воєнних злочинах та злочинах проти людяності. Українські та міжнародні правозахисники просять парламент ухвалити в другому читанні законопроєкт про воєнних злочинців №2689 у такому вигляді, як це вимагає міжнародне гуманітарне право.

Розповідаємо, що це за законопроєкт, які його положення не сподобалися деяким народним депутатам і чому він важливий. 

“Перші кілька днів я провів у підвалі гуртожитку Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля. Бойовики нашвидкуруч перетворили його на в’язницю. Тоді ніяк не міг позбутися думки, що я просто збожеволів", – зізнається 55-річний лікар-ветеринар Олександр Грищенко, який у червні 2014 року в Луганську доглядав за офісним акваріумом. Олександрові тоді не вкладалося в голові, як можна схопити людину, яка не вчинила жодних протизаконних дій, бездоказово звинуватити її та катувати.

Чоловік детально переповідає жахіття, які пережив він сам та інші полонені у в’язниці під управлінням польового командира Олександра Бєднова (Бетмена). Лікар-ветеринар був фотографом-аматором, і в його фотоапараті під час затримання, коли він ішов на роботу, бойовики знайшли світлини з акцій протесту луганського Євромайдану. Це стало приводом для звинувачень у шпигунстві.

Олександр Грищенко наполягає: воєнні злочини та злочини проти людяності не щось абстрактне, це реальні злочини над реальними людьми. 

"Я бачив, як людину наджорстоко катували та вбивали за одну необережно кинуту фразу про те, що вона підтримує єдину Україну. Її закатували на смерть у нас на очах. Я бачив, як жінок виводили начебто на допити, але всі чудово знали, що їх ґвалтували. Я бачив, як неповнолітню дівчину неодноразового вивозили на групове зґвалтування на позиції бойовиків. Були випадки, коли чоловіків терміново госпіталізували до міської лікарні, де їм видаляли внутрішні органи через їхнє пошкодження", – у чоловіка перехоплює подих і далі йому важко переповідати побачене. 

Сьомий рік поспіль українське законодавство не адаптовано до викликів війни. Усі найсерйозніші злочини міжнародного права, а саме воєнні злочини та злочини проти людяності, які стаються в Україні, воно кваліфікує як загальнокримінальні. Тоді як за міжнародним гуманітарним та кримінальним правом вони значно тяжчі, а відповідальність за них має бути серйознішою, ніж за звичайні злочини. 

"Росія вже сім років вчиняє воєнні злочини, злочини проти людяності – умисні вбивства, насильницькі зникнення, тортури, нелюдське поводження, примусову депортацію, переміщення своїх громадян до Криму, незаконний призов громадян України до своїх збройних сил, живі щити. А в Кримінальному кодексі є лише недосконала стаття 438 ("Порушення законів та звичаїв війни"), яка має бланкетний характер", – нарікає заступник генерального прокурора Гюндуз Мамедов.

За його словами, цю статтю складно застосовувати в українських реаліях, адже вона відсилає слідчих та суддів до міжнародних договорів, яких щонайменше 30. Їх українські правоохоронці не використовуватимуть у своїй роботі, якщо їхні норми чітко не відбито в Кримінальному кодексі, переконана голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.

"Попри те що міжнародне право – це імператив і є частиною національного законодавства, поки його не відображено в Кримінальному кодексі, в українських слідчих не буде інструментів для належного ефективного застосування", – прокоментувала вона. 

Правозахисниця розповідає, що час від часу зустрічає в ЗМІ новини про затримання учасників незаконних збройних формувань. Вона згадує одне з таких повідомлень, у якому вказувалося, що чоловік ґвалтував на блокпостах жінок, утім обвинувачують його не в сексуальному насильстві в межах збройного конфлікту, а в участі в незаконному збройному формуванні. 

"У майбутньому цю справу можуть узагалі закрити за амністією, якщо почнуться зрушення в Мінському процесі й бойовик вийде на волю", – вважає правозахисниця. 

Окрім того, хоч Україна на міжнародному рівні й визнала наявність злочину проти людяності як окремого злочину проти міжнародного права, але досі не передбачила його у своєму Кримінальному кодексі. 

За весь період російсько-української війни національні суди ухвалили лише два вироки за ст. 438. Ще близько 20 обвинувальних вироків Офіс генерального прокурора скерував до судів. Мамедов наголошує, що Росія вчиняє набагато більше міжнародних злочинів, ніж це відбиває офіційна статистика України.

ЗАКОНОПРОЄКТ ПРО ВОЄННИХ ЗЛОЧИНЦІВ

Щоб усунути недоліки в законодавстві, народні депутати спільно з науковцями, правозахисниками "Правозахисного порядку денного", юристами-міжнародниками розробили законопроєкт №2689. Документ пропонує новий розділ у Кримінальному кодексі, який вводить до українського законодавства основні злочини за міжнародним правом – злочини проти людяності, злочин агресії, геноциду – та конкретизує склади воєнного злочину. 

Документ передбачає понад 50 видів воєнних злочинів та злочинів проти людяності, які чітко структуровано за об’єктами зазіхання.  

"По суті, це має бути повноцінний каталог для того, щоб людина, яка відкриває Кримінальний кодекс, могла розуміти, що саме є воєнним злочином. Бо наразі цього розуміння немає. Щоб це зрозуміти, треба окремо відкривати Женевські конвенції та інші міжнародні договори й за допомогою аналізу з’ясовувати, яка поведінка є воєнним злочином, а яка не є", – пояснює співавтор законопроєкту та представник Президента України в Автономній Республіці Крим Антон Кориневич. 

Серед важливих нововведень законопроєкту – на міжнародні злочини не поширюватиметься термін давності. Якщо в загальнокримінальних правопорушеннях є термін давності, то в міжнародних його не має бути. Слідчим не можна буде закрити провадження, аж допоки вони не знайдуть підозрюваної людини, що зрештою постане перед судом. 

Окрім цього, проєкт закону запроваджує відповідальність стосовно командирів, які не протидіяли скоєнню воєнного злочину, геноциду та злочину проти людяності. Документ вводить серед іншого до кримінального законодавства України злочин агресії, коли на країну нападає інша держава. 

Цей законопроєкт не спонтанне рішення, а наслідок тривалого процесу, до якого Україна давно визрівала, каже один з його авторів, доцент кафедри кримінального права та кримінології КНУ ім. Тараса Шевченка Костянтин Задоя. Він звертає увагу, що до написання документа долучились українські та міжнародні експерти. 

"Законопроєкт – це наслідок колективних зусиль багатьох юристів. Він прозоро доносився до суспільства, неодноразово обговорювався і врахував зауваження органів державної влади, українських університетів, якщо вони не суперечили цілям та завданням проєкту закону. Це фаховий документ для того, щоб його ухвалили й дали можливість українським слідчим та суддям використовувати його", – сказав Задоя. 

Помічниця голови парламентського комітету з питань правоохоронної діяльності Вікторія Мозгова відзначає маніпуляції довкола законопроєкту про воєнних злочинців, який нібито зашкодить українським військовим.

"Цей законопроєкт жодним чином не порушує прав українських військовослужбовців. Він допоможе тим людям, яких катували й переслідували на Донбасі та в Криму, відстояти свої права. А зараз наші правоохоронні органи та суди не можуть нічого вдіяти з таким типом злочинів і покарати винних", – сказала вона.  

"Деталізація складів злочинів та чітке регламентування в Кримінальному кодексі необхідні для забезпечення принципу невідворотності покарання та притягнення до відповідальності осіб, винних у міжнародних злочинах. Я висловлюю щире сподівання, що наш парламент найближчим часом ухвалить законопроєкт №2689 про імплементацію норми міжнародного гуманітарного та кримінального права. На нього дуже чекають Прокуратура Автономної Республіки Крим, прокуратури Донецької та Луганської областей", – додав Гюндуз Мамедов. 

Верховна Рада проголосувала за проєкт закону в першому читанні. Наразі, за словами голови парламентського Комітету з питань правоохоронної діяльності Дениса Монастирського, до другого читання від депутатів надійшло 123 правки. Дискусії депутатів точаться довкола універсальної юрисдикції, відповідальності командирів за підлеглих та довкола перехідних положень, які передбачають кримінальну відповідальність за скоєні злочини в минулому. Олександра Матвійчук наголошує, що ці правки "вихолощують зміст законопроєкту". 

Скасувати невідворотність покарання за воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні в минулому, запропонували в трьох правках депутати фракції “Європейська солідарність” Ірина Геращенко, Марія Іонова, Михайло Забродський та депутат фракції "ОПЗЖ" Григорій Мамка. 

Під час обговорення документа в першому читанні Михайло Забродський з трибуни парламенту виступив проти законопроєкту, назвавши його “інструментом тотального тиску та кримінального переслідування всіх українських силовиків”. Його обурила норма про зворотну дію закону в часі та про відповідальність командирів, які знали або могли знати про скоєні підлеглими міжнародні злочини. З ним категорично не погоджується Матвійчук. 

"Народні депутати, які вносять цю правку, пропонують тотальну амністію для бойовиків за міжнародні злочини, які були вчинені в Україні починаючи з 2014 року", – наголошує вона і пояснює, що покарання винних у міжнародних злочинах не лише потрібне самим українцям для подолання безкарності, а є також міжнародним зобов’язанням України. 

З українською правозахисницею погоджується Вірджинія Амато, регіональна координаторка Коаліції при Міжнародному кримінальному суді, яка працювала над експертизою законопроєкту №2689.

"Україна взяла на себе зобов’язання в ООН та перед своїми європейськими партнерами, що поважатиме права жертв і домагатиметься справедливості для потерпілих. Настав час, коли парламент має терміново ухвалити цей законопроєкт", – наголосила вона. Водночас Амато вказує на Угоду про Асоціацію України з ЄС, відповідно до якої Україна зобов’язана стати членом Міжнародного кримінального суду, ратифікувавши Римський статут.

Україна досі цього не зробила. Парламентська фракція "Слуга народу" проігнорувала питання про плани з ратифікацією Римського статуту. Як відомо, за результатами соціологічного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, майже 59% громадян підтримують членство України в цьому суді.

"Минулого року Україна подалася на членство в антикримінальну мережу європейської спільноти, яка бореться проти геноцидів у світі. Утім, спостерігачі констатували, що в Україні немає відповідного законодавства, і ухвалили рішення, що її не можна прийняти до антигеноцидної мережі", – нагадала вона.  

Керівний партнер британської правозахисної організації "Global Rights Compliance" Мартін Скотт пояснює, що невідворотність покарання – основний принцип у кримінальному міжнародному праві й Україні не потрібно його боятись.

Він відкинув тезу, що командири будуть відповідальними за злочини своїх підлеглих. Відповідальність для них наставатиме лише в тому разі, якщо вони не організували системи контролю для того, щоб їхні підлеглі не скоювали міжнародних злочинів. 

"Такі побоювання не повинні перешкоджати ухваленню законопроєкту. Врахування правок про кримінальну відповідальність за злочини в минулому вихолостить закон", – каже він і застерігає, що якщо цієї норми не буде в Кримінальному кодексі, то Міжнародний кримінальний суд самостійно розслідуватиме цей воєнний злочин. 

"Якщо ж народні депутати залишать цю норму, то такі справи розслідуватимуть українські слідчі й вони розглядатимуться в українських судах. Без цих положень у Кримінальному кодексі українські судді не бачитимуть злочину. У такому разі ваша держава втратить юрисдикцію над цими справами. Тому Україні треба взяти повну відповідальність за переслідування цих злочинів на своїй території", – закликає Мартін Скот. 

Експерт також застерігає від затягування ухвалення цього законопроєкту, оскільки це зрештою призведе до безкарності. 

"В Україні під час цього збройного конфлікту загинуло понад 13 тисяч людей. Величезна кількість ваших громадян постраждала від різних воєнних злочинів. Міжнародний кримінальний суд – це маленька установа з обмеженими ресурсами. Він не зможе дати раду з такою величезною кількістю справ з України, що фактично означатиме безкарність для міжнародних злочинців", – додає він.  

АМНІСТІЯ

Одне з питань, яке регулює новий розділ у Кримінальному кодексі, – амністія. Вона, як наполягають автори законопроєкту, неможлива для тих, хто скоював воєнні злочини та злочини проти людяності, тому законопроєкт забороняє її. 

"Питання амністії все одно постане перед Україною в межах врегулювання збройного конфлікту. Як би не розуміли сторони Мінських домовленостей сферу застосування амністії, вона не може бути поширена на міжнародні злочини, оскільки не прийнятна з погляду міжнародного права. Про це свідчить практика багатьох країн та практика міжнародних судових установ", – пояснює Костянтин Задоя. 

Він звертає увагу, що документ чітко визначає, які діяння є воєнними злочинами, а які злочинами проти людяності, і це зробить подальший процес амністії прозорим та чітким. 

"Коли до амністії дійде справа, тоді не виникатиме питань, чи є та чи інша дія міжнародним злочином. Цей закон усуне підстави для суперечок та ухвалення неоднозначних рішень", – додає Задоя. 

УНІВЕРСАЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ

Законопроєкт пропонує ввести до українського законодавства принцип універсальної юрисдикції, коли українські правоохоронці будуть зобов’язані переслідувати на своїй території тих, хто скоїв найсерйозніші міжнародні злочини за кордоном. 

Це положення не пропонує слідчим переслідувати іноземців за будь-які кримінальні злочини, а лишень за найсерйозніші, наголошує доктор юридичних наук, генеральний секретар об’єднання "Парламентарі за глобальні дії" Девід Донат Каттін. 

"Наприклад, якщо до Німеччини приїжджає сирієць, який тісно пов’язаний зі злочинами режиму Башара Асада, то таку людину одразу починають переслідувати. У Німеччині, згідно з їхнім законодавством, такі злочинці не можуть уникнути відповідальності. Те саме потрібно зробити в Україні. В Україні законодавство дозволяє органам прокуратури переслідувати таких злочинців, утім зараз вони не зобов’язані цього робити", – пояснює експерт.

Тим часом Олександра Матвійчук наполягає: законопроєкт №2689 стосується не лише злочинів у минулому, а й запобігатиме майбутнім. 

"Люди, які вчиняють міжнародні злочини, переконані, що вони лишатимуться безкарними, сподіваючись на амністію. Ухвалення законопроєкту, який підтвердить імператив міжнародного права, що міжнародні злочинці не можуть бути амністовані, подасть сигнал на окуповані території та Російській Федерації, що не можна буде сховатися за абстрактним Путіним. Кримінальна відповідальність буде індивідуальною. Ухвалення цього документа надсилатиме сигнал усім тим, хто зараз в "Ізоляції" та інших незаконних місцях несвободи на Сході України, де катують громадян України", – наголосила правозахисниця. Водночас вона висловила думку, що ухвалити цей закон заважає байдужість. 

"Потерпілі від воєнних злочинів невидимі в українському суспільстві. Це не "євробляхери", які вийдуть та перекриють вулиці, щоб бути помітними та щоб їхні вимоги почули. Люди, які вийшли з полону, намагаються по шматочках зібрати себе та відновити свою особистість, тому що полон – це не лише фізичне, а й психологічне нівечення. Я опитала більш ніж сотню полонених, говорила з людьми, яких ґвалтували, забивали в дерев’яні скрині, яким відрізали кінцівки, виймали око ложкою: ці люди прагнуть відновлення не лише зруйнованого здоров’я, розбитого сімейного життя, бачення майбутнього, відчуття дому, а й відновлення віри в те, що справедливість існує. Утім, основна відповідь від народних депутатів, яку ми постійно чуємо, – що цей законопроєкт не на часі", – каже правозахисниця. 

"Цей законопроєкт справді про правосуддя, справедливість, кращі міжнародні стандарти. Його ухвалення ще раз підтвердить, що цивілізаційно Україна – правова держава, для якої верховенство права й невідворотність покарання за міжнародні злочини не порожні слова, а принципи та цінності", – переконаний Антон Кориневич. 

У Комітеті з питань правоохоронної діяльності сподіваються, що Верховна Рада таки ухвалить законопроєкт у грудні, що дозволить українським слідчим з початку року належно розслідувати міжнародні злочини, скоєні на території тимчасово окупованих Криму і частин Донеччини та Луганщини.