Найбільше лихо, що його може заподіяти нам ворог, - це привчити наше серце до ненависті.
Франсуа де Ларошфуко, герцог, принц де Марсіяк, видатний французький письменник-мораліст

Демократiя та кризи

Україна повернула до себе увагу. Iз користю чи на шкоду?
10 вересня, 2005 - 00:00

Рівень уваги до України з боку світової спільноти після помаранчевої революції поступово знижувався. Іноді про Київ згадували — виключно в руслі скандальних ситуацій. Остання внутрішньополітична криза в Україні не стала винятком. Відставка українського уряду — на перших сторінках провідних газет світу, свої позиції з приводу післяреволюційних перипетій висловлюють уряди різних держав. Переважно всі вони зводилися до одного: нічого надзвичайного не сталося, Україна впорається й із цими труднощами. «Ми вельми впевнені в тому, що народ України вийде з цих різних змін сильнішим. Це процес будівництва сильнішої демократії», — заявив офіційний представник держдепартаменту США Шон МакКормак. «Він усе зробив правильно та конституційно, а тому ми ставимося до цього спокійно та з розумінням», — заявив президент Білорусі Олександр Лукашенко. У «телефонному режимі» Віктор Ющенко обговорив питання відставки уряду зі своїми російським і польським колегами Володимиром Путіним й Олександром Квасневським. Згідно з повідомленням прес-служби українського глави держави, обидва лідери заявили, що «відставка уряду є внутрішнім питанням країни, та зазначили, що розуміють мотивацію президента, який відповідає за стабільність у країні й ефективну роботу всіх гілок влади». Про те, до яких зовнішньополітичних наслідків може привести внутрішня українська криза, в коментарях експертів.

Віктор МИРОНЕНКО , провідний науковий співробітник Інституту Європи РАН, керівник центру «Європейський Союз — Східна Європа», Росія:

— Гадаю, що для людей, які схильні до аналізу ситуації, нинішні події стануть принципово позитивним чинником. Маю на увазі, звісно, не протиріччя всередині президентської команди, а рішення Президента та його мотивацію. Усі чудово розуміють, що Президент звільнився від особистісних чинників, зв’язків, дружби. Зараз, на мій погляд, він має другий шанс. Усе-таки перше півріччя багато в чому було часом згаяним. Це не закид комусь персонально. Найменшого закиду заслуговує прем’єр-міністр, бо і вона, і її команда працювали. Чи добре, чи погано — це інше питання. Але був втрачений час для серйозних структурних та економічних реформ. Звісно, неприємно відчувати, що в команді, яка привела до перемоги на Майдані, з’явилися внутрішні протиріччя. Але Президент став більш вільним у прийнятті рішень, і, я сподіваюся, що нарешті припиниться гаяння часу.

Я не вважаю, що Україна в результаті ситуації, що виникла, втратить міжнародну довіру. На Заході всі чудово розуміють, що корупцію, яка процвітала в Україні довгі роки, усунути за півроку або за рік неможливо. Мені здається, що саме рішучість Президента, не беручи до уваги особистості, продовжити цю лінію знайде розуміння на Заході. Інша річ, що Захід зараз настільки зайнятий своїми проблемами, що Україні не варто розраховувати на якусь серйозну економічну допомогу. Очевидно, найближчим часом Україні доведеться розраховувати виключно на свої сили — а вони в неї є — на свої поінформовані та кваліфіковані кадри, на підйом, який був. Але це все вимагає повсякденної чорнової брудної роботи.

Щодо Росії. Після досить тривалого періоду вельми холодного ставлення до нового керівництва України Володимир Путін висловився більш ніж конкретно — на його думку, Президент України ситуацію контролює і діє в правильному напрямі. Це дуже важливий сигнал. Це може бути сигналом повернення до того, що ми називаємо «доктриною Путіна», — лінії поведінки Росії до початку передвиборної кампанії в Україні минулого року. Президент Росії, будучи обраним на другий термін, запропонував будувати відносини з новими незалежними державами на рівноправних і шанобливих умовах. Сподіваюся, що з останньої заяви Путіна та з дій в Україні почнеться новий етап російсько-українських відносин, їх серйозного осмислення і головне — розуміння їхньої винятковості і для Росії, і для України. Усі розумні люди в Росії дуже бажали б, щоб ці відносини були партнерськими, але гарантувати що- небудь зараз складно. Вони дуже складні, дуже багато суб’єктивних впливів. Але, на мою думку, для них немає іншого шляху — російсько-українські відносини розвиватимуться в напрямі шанобливості з позиції двох суверенних держав.

Так, російська реакція часто буває зловтішною, але це реакція недалеких, нетямущих людей. На них не треба звертати уваги, вони завжди будуть. Працювати треба з тими, хто розуміє, що є безповоротні процеси — такі, як здобуття Україною повноцінної державності. Згідно з цим і треба будувати відносини. Я не ідеалізую російсько-українського діалогу. Але гіршими, ніж вони є зараз, взаємовідносини двох країн ніколи не були за всі 15 років незалежності. Не є таємницею, що з боку Росії здійснена ціла низка заходів економічного тиску на Україну — це і газ, і ціни на нафту, і розмови про закордонні паспорти. Я вважаю, що це абсолютно безперспективна політика, а сьогоднішні зміни в Україні протверезять гарячі голови в Росії. Тут, звісно, є люди, які прямо розраховують на те, що в березні може відбутися реванш. Але я стверджую, що в тому сенсі, в якому вони його бачать, реваншу не буде. Люди, які програли минулі вибори, отримали хороший урок, більше не полiзуть.

Зараз — момент істини для тих, хто хоче нормалізувати російсько-українські відносини і нормально їх розвивати. Це шанс. Створюється можливість, так само, як і з помаранчевою революцією. Вона створила умови для вирішення проблем. Так само і сьогоднішні події — вони не вирішать наших взаємних проблем, але тональність змінилася, можна відійти від багатьох моментів, у яких президенти боялися втратити обличчя, вони стали більш вільними і можуть інакше подивитися на двосторонні відносини. Тепер питання в тому, як вони скористаються цим додатковим ступенем політичної свободи.

Україну вже почали призабувати у світі. Але, як кажуть, лихо не без добра. Зараз увага знову активізувалася, тому для вас дуже важливо знову не втратити час ні у внутрішньому розвитку, ні в російсько-українських відносинах. Мені здається, що зараз треба в будь-якій формі все-таки приєднуватися до процесу формування ЄЕП, звісна річ, зі своїми принциповими позиціями, але і з розумінням того, що без економічної взаємодії на Сході, і західна інтеграція України опиниться під великим питанням.

Євген КАМІНСЬКИЙ , завідувач відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки та міжнародних відносин:

— Те, що сталося в останні дні в українському державно- політичному житті, дає надію, що демократія у нас утвердилася і має перспективу. Існують достатні підстави вважати, що на офіційному рівні європейського і американського державно-політичного істеблішменту проявиться спокій і зважена реакція на серйозні зміни у розкладі політичних сил в Україні, що стають неминучими після останніх рішень Президента. Речник Державного департаменту Ш. МакКормак вже відзначив, що у Вашингтоні далі тримають ситуацію в Україні в полі зору і уваги. Він заявив також, що молоді демократії нерідко міняють склад урядових кабінетів. Головне, за його словами, робити це в конституційному полі і мирним демократичним шляхом. З цим важко не погодитися. Разом iз тим, для американців, як на мій погляд, дуже важливо зберегти чи, радше, відновити загальний дух Майдану в діях усіх гілок влади в Україні. А чого хочуть від нової української влади на Заході загалом, давно відомо. Нагадаю для прикладу окремі тези з розробки аналітика розташованої в Празі організації «Наш вибір» (Our Take). Назвавши внутрішні чвари в команді українських демократів, які прийшли до влади, «моментом зникнення Ющенка», він писав: економічна політика Кабінету Ю.Тимошенко великою мірою аналогічна тій, яку проводили сербські демократи і яка вилилася в новий виток революційних настроїв у масах; явні зрушення на краще у ставленні лідерів євроатлантичної співдружності націй до України та її керівництва може в такій ситуації повернутися спочатку у русло доброзичливих порад, а з часом — і публічної критики; серйозні настрої провідних інвестиційних структур на Заході щодо перспективи капіталовкладень в українську економіку поки що не дали суттєвих наслідків через використання Кабінетом Міністрів на чолі з Ю.Тимошенко ручних методів управління і популістських дій; відзначається шкідлива для стабільного розвитку революційність нової української влади через півроку після перемоги на виборах; радикальна соціалізація економічної і фіскальної політики виразно гальмує розвиток малого і середнього бізнесу, позначається на стійкому рості інфляції (порятунком можуть стати зовнішні займи, які не є небезпечними для України, але можуть знайти заперечення у нинішній Верховній Раді); на відміну від Сербії Україні менше загрожує сепаратизм, однак цілком можливими виглядають міжрегіональні колізії внаслідок непродуманої адміністративної реформи, а також амбіцій регіональних лідерів; новій владі вдалося мобілізувати на свою сторону силові структури, включно з армією, що є важливою передумовою збереження внутрішньої стабільності, але не панацеєю від сепаратизму; проведений в середині червня міжнародними і американськими організаціями моніторинг ситуації в Україні дозволяє стверджувати про позитивні тенденції у процесі демократизації, хоча на всіх рівнях громадської думки відзначається зростання корупції.

Слід також відзначити, що сьогодні дуже важливо утримати конфлікт між політичними силами, які разом брали участь у помаранчевій революції, у певних рамках. Не слід забувати, що Блок Юлії Тимошенко ідеологічно не ворожий Президентові. Тому його перехід в опозицію, якщо це станеться, може стати конструктивною спонукою для діяльності нового Кабінету Міністрів. Але для цього потрібна спільна відповідальність перед народом. Якщо цього не буде, то розгорнеться руйнівна для нації і держави психологічна війна між недавніми союзниками. Багато що буде насправді залежати від досить відповідального державного чиновника Юрія Єханурова.

Віра КОВТИХА, «День»
Газета: 
Рубрика: