Найніжніші рослини прокладають собі шлях через найжорсткішу землю, через тріщини скель. Так і доброта. Який клин, який молот, який таран може зрівнятися з силою доброї, щирого людини! Ніщо не може протистояти йому.
Генрі Девід Торо, американський письменник, мислитель, натураліст, громадський діяч

Мир і сьогодення

31 серпня, 2006 - 00:00

Незважаючи на нестійке перемир’я в Лівані, залишається ризик війни, яка розширюється на Близькому Сході. Дуже багато політичних лідерів, у тому числі президент Джордж В. Буш, прем’єр-міністр Тоні Блер та лідери радикальних груп на Близькому Сході, віддають перевагу воєнним рішенням над мирним компромісом.

Коли Буш представляє Близький Схід як боротьбу добра проти зла або терору проти свободи, він відкидає політику. Коли Ізраїль безуспішно намагається перемогти «Хізбаллу», він намагається уникнути хворобливих, але необхідних політичних компромісів з приводу спірної території.

Проблеми Близького Сходу значно більшою мірою є питанням політики та культури, ніж терору проти свободи. Частина проблеми полягає в окупації Ізраїлем Західного Берега, а також частини південного Лівану. До тих пір, поки Ізраїль не погодиться повернутися до кордонів 1967 року з незначними змінами і закінчити свій політичний контроль над мільйонами арабів Західного Берега, хвилювання триватимуть.

Інша частина проблеми полягає в зухвалих маніпуляціях Великої Британії та США в регіоні Персидської Затоки, щоб гарантувати свою нафтову безпеку. Не може бути сумніву в тому, що поточна війна в Іраку істотною мірою пов’язана з нафтою. Протягом близько 100 років спочатку Британська імперія, а потім США маніпулювали урядами Близького Сходу, організовували путчі, купували маріонеткові режими та підтримували війни з головною метою — контролювати нафтові потоки в регіоні.

Цей підхід триває, незважаючи на його постійні невдачі. Ключ до нафтової безпеки — мир, а не воєнна окупація та маріонеткові режими. США вітали шаха Ірану і отримали іранську революцію. США вітали, а пізніше скинули Саддама Хусейна, спровокувавши хаос iз ненавмисною користю для Ірану. США розмістили війська в Саудівській Аравії і тим самим допомогли створити політичну програму Аль-Каїди. США підштовхували до виборів у Палестині, а потім очолили фінансові утиски нещодавно обраного уряду ХАМАСу.

Ці чинники разом з очевидними невдачами багатьох урядів на Близькому Сході розпалювали хвилю фундаменталізму серед мусульман, американських християн та деяких ізраїльських євреїв, яка тепер переросла в неприборканий екстремізм, терор і месіанські уявлення про добро проти зла. Щоправда, фундаменталісти всюди складають меншість, але вони провокують широко поширені страх, ненависть і мрії про порятунок, викликаючи насильство і війну, і водночас ослаблюючи помірні сили.

Багато з тих, хто б’є в барабани війни у Вашингтоні, в тому числі явно дехто в Білому домі, прагнуть розширити свою нескінченну воєнну кампанію до Ірану та Сирії. Справді, щоденне демонізування Ірану, Сирії та «Хізбалли» — те ж саме, що й смертельна демонізація Саддама перед війною в Іраку. Військова партія, здається, намагається сколихнути американську громадську думку на підтримку більш широкого конфлікту. Політичні спостерігачі можуть також судити, що збільшене почуття небезпеки і невпевненості переважить голоси на користь Республіканців на виборах до конгресу США в листопаді.

Ми повинні відкинути логіку «ми-проти-них», у якій Ізраїль виступає невинним, а араби злими (або навпаки). Кожна держава в регіоні повинна вітати компроміс та взаємну повагу як основу для тривалого урегулювання. Ізраїль не зможе уникнути повернення до кордонів 1967 року, вправляючись у своїй військовій міці; США не зможуть гарантувати нафтову безпеку за допомогою тривалої воєнної окупації на Близькому Сході; а терористи не зможуть зруйнувати Ізраїль або силою нав’язати свої фундаменталістські ідеї помірним суспільствам.

Це не мрія. У своїй роботі по всьому світу як економіст і фахівець з розвитку я дійшов висновку, що величезна більшість людей та політичних лідерів усіх релігій, рас та переконань готові співпрацювати для досягнення спільних цілей процвітання і добробуту своїх дітей. Заява багатьох ізраїльтян про те, що немає «жодних партнерів для побудови миру», є абсурдною. Сусіди Ізраїлю налагодять мир на основі справедливих кордонів і справедливої гри.

Подібним чином заява про те, що ми наближаємося до неминучого зіткнення цивілізацій, — просте безумство, породжуване людьми, які думають найгірше про інші групи, але насправді не знають їх ні через особистий контакт, ні через спільний досвід. Те, що нас об’єднує, значно більше, ніж те, що нас розділяє.

Ми не можемо покладатися на наших політичних лідерів у тому, що вони зроблять те, що необхідно, тому що багато хто з них — полонені або захисники екстремістських поглядів. Нашим незалежним ЗМІ треба шукати голоси не лише тих, хто б’є в барабани війни, викликаючи стільки шуму, але й лідерів громадянського суспільства, голосу яких ми не чуємо регулярно. Американські газети повинні публікувати не лише коментарі американців, які «тлумачать» Близький Схід, але й безпосередньо представників мислителів із Близького Сходу. Вчені у Європі, США, Азії та на Близькому Сході повинні поглиблювати свої контакти і працювати разом. Те ж саме відноситься й до художників, музикантів, спортивних команд та лідерів співтовариств.

Грубий трайбалізм тепер загрожує зруйнувати все, що об’єднує нас у нашій спільній турботі про наших дітей, нашу планету та наше майбутнє. Це проблема, яка надто важлива, щоб залишити її вирішення Бушу, Блеру, Махмуду Ахмадінежаду та Ехуду Ольмерту. Мир переможе завдяки помірним голосам по всьому світу, які вимагають покласти край безглуздому насильству і трагічним ілюзіям тих, хто вірить у «заключну перемогу» над своїми противниками.

Джеффрі САКС — професор економіки і директор Інституту Землі в Колумбійському Університеті.

Джеффрі САКС. Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ