Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

«Працювати «національною збірною»

Ганна ГОПКО — про поступ у реалізації запропонованого «Днем» майданчика, альтернативного форуму YES
20 липня, 2017 - 19:49

Розмова учасників Літньої школи журналістики «Дня» з головою комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганною Гопко  була вдвічі важливою для студентів. Адже вона — одна з небагатьох молодих політиків, яка має принципову позицію і мужність її відстоювати, і це може бути прикладом для студентів. По-друге, пані Ганна є послідовним не просто читачем «Дня», а й промоутером ідей нашої газети та навіть «розповсюджувачем» серед світових політиків книжок із нашої бібліотеки. Вона ділиться, що у закордонні поїздки бере передусім наші книжки англійською мовою, а не якісь інші необхідні в подорожі речі. Адже світ має засвоїти нашу правдиву історію. А ще називає себе «вихованкою» «Дня». Під час годинного спілкування з літньошколярами пані Гопко дала вичерпні відповіді на всі актуальні питання міжнародного життя України.

«ПОВНОПРАВНЕ ЧЛЕНСТВО УКРАЇНИ В ЄС І НАТО Є ОДНІЄЮ З КЛЮЧОВИХ СТРАТЕГІЧНИХ ЦІЛЕЙ УКРАЇНИ»

Анастасія ХАЗОВА, Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки:

— Нещодавно в Києві відбулося засідання Комісії Україна — НАТО з участю делегації Парламентської асамблеї НАТО на чолі з генсеком Єнсом Столтенбергом і завершився 19-й саміт Україна — ЄС. Яке ваше враження від цих подій?

Г.Г.: — Повноправне членство України в ЄС і НАТО є одним із ключових стратегічних цілей України. Я була одним зі співавторів нещодавно ухваленого закону, який офіційно проголосив приєднання до НАТО нашою стратегічною метою. Візит генсека НАТО свідчить про високий рівень зацікавленості Північноатлантичної ради у співпраці з Україною. У тому числі й у співпраці з проблемних питань, які були озвучені: ефективніше долати корупцію, відповідати вимогам НАТО, особливо у секторі безпеки, впроваджувати парламентський і цивільний контроль. Разом із тим потрібно чітко поставити питання: чи є російська агресія обмежувальним фактором для вступу? Бо є багато країн-членів НАТО, які бояться, що готовність України подавати заявку на ПДЧ спровокує ще більшу агресію Росії. Хоча насправді все навпаки: не надавши в 2008р. на Бухарестському саміті ПДЧ Україні та Грузії, НАТО, по суті, стимулювало російську агресію в Грузії, а пізніше в Україні, і тому ми ці питання обговорюємо. Нещодавно спілкувалися з генералом американської армії в Європі паном Ходжесом, який є дуже досвідченим і одним із тих, хто займає доволі жорстку позицію в адміністрації у Вашингтоні щодо підтримки України. Ми з ним проговорювали, наскільки важливо здійснювати реформи, які стосуються сектора безпеки України, особливо Укроборонпрому.

Зокрема, щодо питання надання летальної зброї. Експортний контроль у цій сфері здійснюється, щоб ця зброя не потрапила в руки ворога чи не перепродавалася. З приводу цього генерал Ходжес відкрив Конституцію США, в якій записано чітко, що Конгрес здійснює нагляд за Пентагоном, як витрачаються кошти. Кожен конгресмен може поїхати на будь-яку базу, подивитися, як виглядає Javeline, F-35. У них оборонний бюджет надруковано на 160 сторінках, і депутати мають право перевірити, як його витрачають. У нас, звісно, ще існує питання доступу до даних. Проблемним залишається питання очищення нашого парламенту від агентів Кремля, 5-ї колони. Тому що доступ до таких даних — це одразу передача інформації різними каналами Росії. Очищення української влади від представників 5-ї колони, на жаль, все ще залишається актуальним.

Тому, щодо вступу в Альянс, нам треба робити всі потрібні внутрішні перетворення, досягати критеріїв членства. Представники НАТО нам сказали, що двері для вступу відчинені, але для цього ми повинні здійснити низку важливих реформ. Це як із критеріями щодо безвізового режиму.

«ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАГНЕННЯ УКРАЇНИ БУЛИ ОСВЯЧЕНІ КРОВ’Ю НА МАЙДАНІ»

Антон СЕСТРІЦИН, університет Карлтон, м. Оттава, Канада:

— Чи потрібно нам наполягати на включенні перспективи членства в ЄС у спільні декларації? Адже згаданий вище саміт Україна — ЄС ледь не зірвався через таке наполягання української сторони...

Г.Г.: — Немає підстав говорити, що щось загрожувало проведенню саміту. А щодо декларації, то позиція України була правильною, і до неї з розумінням ставиться більшість країн-членів і керівництво ЄС. Європейські прагнення України зафіксовані й у попередніх документах. Зокрема, вони зафіксовані в преамбулі до Угоди про асоціацію. Ці європейські прагнення були освячені кров’ю на Майдані. Сьогодні ми розуміємо, що в ЄС є одна країна, де досить довго затягувався процес ратифікації Угоди про асоціацію. Ми бачили російський вплив на референдум, потім на вибори. Ми спостерігали загрозу накладення вето, яке могло взагалі поховати асоціацію. Ми були на межі того, що одна країна могла все заблокувати. Ми продовжуємо рух у напрямі інтеграції, й нам не потрібна заява, де ці європейські прагнення не були б чітко підтверджені.

Водночас були обговорені важливі практичні речі: щодо скасування роумінгу між Україною та ЄС чи зниження плати за навчання українських студентів, прирівнювання до країн Європейського союзу — це можливість для молоді інтегруватися. Усе це є конкретними практичними кроками, про які чомусь мало говорять.

Важливими є й такі заходи, як наша конференція, яка стосується модернізації Газотранспортної системи. Україна вимагає, наполягає на тому, щоб Nord Stream-2 був заблокований. Адже це руйнівний проект не лише для української економіки (втрати — понад 2 мільярди доларів щорічно), а й геополітичний інструмент для Кремля, оскільки «Газпром» матиме монопольне становище на ринку постачання енергоресурсів у ЄС.

Мені сподобалось, як учора (13 липня. — Ред.) під час круглого столу «Історична відповідальність Німеччини перед Україною» Ольга Белькова сказала: «Якщо Німеччина і Росія таки побудують Nord Stream-2, то це забере в України важіль, який зараз стримує зростання російської агресії». Для нас наша газотранспортна система — це не лише шлях, через який останні 50 років проходить газ на ринок європейських країн, а це — важіль. Європейський Союз буде нас підтримувати у процесі мирного врегулювання, щоб не було ескалації, розуміючи, якщо почнеться повномасштабна війна, вони поставлять під загрозу поставки газу, бо немає можливості забезпечити повністю всі потреби, наприклад німців, італійців і т.ін.

Важливо розуміти, чому ми боремося за те, щоб не було цього газопроводу в обхід України: щоб наша газотранспортна система була не тільки економічно, а й у плані національної безпеки інструментом мирного врегулювання ситуації на сході. 

Крім того, ми брали участь в акції спільно з активістами організації LetMyPeopleGo та родичами полонених, які займаються звільненням заручників і з Криму, і з Донбасу, і тих, хто перебуває на території Росії. Потім звернення із закликом до ЄС домагатися звільнення цих людей були передані Юнкеру та Туску. Зараз надсилаємо листи також до Могеріні.

Це теж один із важливих сигналів, що Україна бореться за деокупацію Криму і це є на порядку денному. Ми просимо посилити тиск, і треба не просто продовжувати санкції кожні півроку, треба їх посилювати, щоб агресор виконував вимоги європейської та світової спільноти. Лише коли ми побачимо, що наша територіальна цілісність відновлена, тоді ми зможемо говорити про зняття санкцій, а зараз тільки може йтися про їх посилення. Цей саміт і був якраз для обговорення таких важливих речей. Торгівля — це окреме питання. Угода про вільну торгівлю з ЄС набула чинності. А з 1 серпня запрацює Угода про вільну торгівлю з Канадою. 

Анастасія ХАЗОВА, Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки:

— До слова, під час зустрічі трапилася доволі контраверсійна подія: спілкуючись із журналістами, президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер кілька разів відзначив, що він хоче їсти. Чи варто на цьому акцентувати увагу?

Г.Г.: — У нас журналісти люблять такі родзинки. Взагалі журналістика у сучасному світі складається із людей, які шукають простих рішень, які нездатні заглиблюватися, аналізувати, бачити за якоюсь подією явище, за явищем тенденцію, за тенденцією — масштабні геоісторичні чи геополітичні рухи. Люди звикли бачити прості рішення, які їм начебто допоможуть. «Назвіть війну війною — і завтра російські війська підуть з України» — розтиражований меседж, який людям простіше сприймати. Тому я не хотіла б це коментувати. Це питання до організаторів логістики, наскільки це важливо. Для мене це нормально. Наприклад, коли займаємося просуванням плану Маршала для України у Вашингтоні, Берліні, Брюсселі, Лондоні, Вільнюсі, то у нас буває по десять зустрічей підряд. Добре, якщо у тебе в сумці є щось і ти можеш встигнути перекусити. Ти маєш бути готовий до того, що приїжджаєш працювати. Саміт один раз на два роки. Треба вміти втиснути все, а питань багато: деокупація Криму, мирне врегулювання на Донбасі, економіка, торгівля, звільнення заручників. Усе треба встигнути обговорити.

«НАМ ДУЖЕ ВАЖЛИВО ПРАЦЮВАТИ НАД БЕЗПЕКОВИМИ УГОДАМИ І ДОМАГАТИСЯ НАДАННЯ ОБОРОННОЇ ЗБРОЇ»

Марія НИТКА, Львівський національний університет ім. І. Франка:

— Нещодавно відомий британський експерт і аналітик Джеймс Шерр категорично висловився про те, що Україні не треба прагнути вступати до НАТО, адже це ускладнить ситуацію. Як би ви це прокоментували?

Г.Г.: — Я була свідком цього. Це було у Лондоні на конференції, коли один журналіст поставив йому питання з приводу рішення нашого парламенту про намір України інтегруватись у НАТО. Я спеціально під час перебування Столтенберга у Верховній Раді зачепила Бухарестську резолюцію, у 23-му пункті якої сказано: «Україна і Грузія у майбутньому стануть членами НАТО». Коли обговорювали це питання, усі були дуже здивовані, що багато країн-членів НАТО не готові до прямого конфлікту з Росією. Коли треба буде імплементувати статтю 5 Вашингтонського договору, то, очевидно, не всі члени НАТО мають послідовну позицію і готовність брати участь у протистоянні з Росією. Частина із них вважає, що треба не давати якогось додаткового дратівливого чинника Росії. Тому нам треба більше з такими країнами працювати.

На вищезгаданій конференції Шерр сказав досить жорстко, що «на цьому етапі це не вигідно ні НАТО, ні Україні, тому не радив би поспішати». Я думаю, що він володіє більшою інформацією, маючи певні контакти і досвід. Ось чому, на мою думку, поки що нам дуже важливо працювати над безпековими угодами і домагатись надання оборонної зброї.  При цьому дуже важливо забезпечити парламентський контроль, експортний контроль щодо зброї, для того, щоб виглядати більш надійними партнерами,  координувати зусилля у сфері безпеки. 

«У НАС БУЛА МОЖЛИВІСТЬ РОЗБИТИ РОСІЙСЬКИЙ СТЕРЕОТИП, ЩО УКРАЇНА — ЦЕ FAILED STATE»

Марія ОРИЩИНА, Національний університет «Острозька академія»:

— Ви брали участь у нещодавній Лондонській конференції з реформ в Україні. Як налаштований Захід зараз стосовно України, зокрема Британія, яка займається брекзитом?

Г.Г.: — Після конференції стоїмо в аеропорту, і один із експертів каже у відповідь на запитання про враження від конференції: «Яка додана вартість цього заходу? Я взагалі нічого не розумію! Я навіть комюніке не читав». Я кажу: «Погляньте! А те, що уряд Британії, їхнє міністерство закордонних справ у себе проводять захід на підтримку реформ в Україні, хіба це вже не є сигнал світу, що вони оцінюють позитивно наші зрушення, що є певний прогрес? І в такий же спосіб дають поштовх до продовження реформ».

На конференції виступив міністр закордонних справ Борис Джонсон, потім прем’єр Гройсман, після цього брали слово міністри закордонних справ багатьох урядів. Там були представники 25 країн світу, ключових міжнародних організацій: МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку, ключові директори інвестфондів. У їхніх виступах було дуже важливо почути думку щодо поступу реформ у різних секторах.

З другого боку, під час цієї конференції у нас була можливість розбити російський стереотип, що Україна — це failed state, що нічого за три роки не змінилося. А це типовий меседж, який росіяни поширюють: «Перестаньте допомагати Україні, у неї нічого не виходить, у них одні корупціонери». Тому ця конференція стала нагодою показати, що склянка напівзаповнена. Проте як зробити, щоб не було ризиків, що вода буде витікати, аби склянка далі наповнювалася?

Там було кілька сесій, британці дуже вміло поєднали на панельних дискусіях: представник уряду, представник парламенту, представник АП, представник якоїсь міжнародної організації, наприклад, Пітер Вагнер, який є координатором групи підтримки України від ЄС. І вони посилали чіткий меседж своєю організацією — колеги, навчіться працювати однією національною збірною. А це те гасло, яке повторює завжди Лариса Олексіївна і газета «День», і воно є актуальним, допоки українці не навчаться виступати на міжнародній арені від імені держави, захищаючи наші національні інтереси, а не їздити і кожен свою партію піарити, свій вузький порядок денний — груповий чи особистий.

У Лондоні українці показали свої досягнення: що відбувається реформа управління державою, яка включає адміністративну реформу, держслужбу, децентралізацію, і розповіли, що потрібно робити далі.

А з іншого боку, зокрема, цей самий Джеймс Шерр сказав, що у Британії імунітет депутату надається, щоб захищати свободу слова, а у вас депутатська недоторканність, щоб захищати від кримінальних корупційних зловживань.

Це була хороша можливість зустрітися із великою кількістю людей та обговорити різні питання. Захід розуміє, що трансформація України, де інструментом є реформи, — це тривалий процес і цього разу, якщо вони не триматимуть усе у фокусі і не будуть реальними партнерами у просуванні цих реформ, може бути відкат, може бути, як після помаранчевої революції.

Наступний такий форум відбудеться у Данії, я дуже сподіваюся, що наше МЗС визначиться якомога швидше і у нас там з’явиться посол.

ПРО ПЛАН МАРШАЛЛА ДЛЯ УКРАЇНИ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗВОРОТНОСТІ РЕФОРМ

Ілона ЛОЖЕНКО, КНУТКіТ ім. І.К. Карпенка-Карого:

— Ви активно виступаєте за надання Україні так званого плану Маршалла, запропонованого колишнім прем’єром Литви. Які є гарантії, що кошти, передбачені цим планом, не потраплять до рук олігархів? Можливість такого сценарію важко заперечити. Може, варто спершу провести судову реформу та повернути довіру громадян до судової системи, а вже потім говорити про надання Україні фінансової допомоги для розвитку?

Г.Г.: — Хочу внести ясність. От уявіть собі, у нас Янукович тікає з країни, і в держказначействі на рахунку лише 144 тисячі гривень, армії фактично немає, добровольці створюють батальйони, йдуть захищати країну, люди скидаються, щоб допомогти їм чим можна. І нам кажуть: колеги, ви за визначенням корумповані, проведіть спочатку реформу суду, а там ми подивимось, чи будемо вам помагати чи ні. Західні партнери не ризикнули, можливо, не розуміючи одразу ситуації, забезпечити свою військову присутність у Криму і не дозволити порушення міжнародного права, коли одна держава силою робить військове захоплення території іншої.

Проте нам допомогу стали надавати: уряд Японії  (поліцейськими машинами),  НАБУ і ФБР співпрацюють разом, нам надають технічну допомогу, забезпечують комп’ютерним обладнанням, аби посилити інституційну спроможність. Але ми говоримо про реальну допомогу у вигляді інвестицій для інфраструктурних проектів. Наприклад, у проект автотраси Краматорськ — Львів, яка показує, що схід і захід України разом через круту європейську дорогу, і це буде присутність ЄС, який є частиною цього проекту, коли громадяни будуть бачити, що Європейський Союз — це не тільки мати біометричний паспорт і можливість подорожувати країнами-членами ЄС...

Чому потрібен цей «план Маршалла», який ініціювали наші литовські друзі-парламентарі? Бо це покращення життя, інфраструктурні проекти, підтримка й забезпечення доступу до кредитів у гривні під значно нижчі відсотки. А це можливість сформувати середній клас, який є ключовим у будь-якій країні. Середній клас не буде вірити популістам, а буде вимагати від політиків реальних реформ, рішучих кроків. Це самодостатні люди. Це якраз і є революція гідності. Це люди, які поважають себе, поважають свою країну, не хочуть узурпаторського режиму. Для цього люди мають думати не як вижити, а як ходити в театри, мати можливість купувати книжки, розвиватися. Це і є економічне зростання.

І тут виникає питання, чи Україна перспективна з точки зору ВВП, технологій та інновацій? Коли американський мільярдер Ілон Маск говорить, що українські ракети другі у світі після його ракет, то це безумовно варто вважати предметом гордості. Треба нарешті позбутися нав’язаної нам закомплексованості. Треба нарешті навчитися пишатися тим, що у нас є, наприклад, дрони, і це те, куди потрібно інвестувати. До прикладу, як Ізраїль заходить у мусульманські країни, де він, здавалося б, є абсолютно небажаним? Відповідь однозначна — завдяки технологіям. Наприклад, їдуть у Малайзію, потім Сінгапур чи країни Африки, продаючи технології, які сприятимуть переробці води із морської у прісну. І це так само їм дає можливість через технології будувати зовнішню політику.

Дуже важливо зробити реформи незворотними у різний спосіб: тиск громадянського суспільства, тиск і підтримка Заходу, підтримка тих проєвропейських сил, різних інституцій влади, які мають працювати між собою як національна збірна, не наступаючи на граблі української революції 1917—1921 років, коли ми втратили державність і отримали всі наслідки — репресії, Голодомор, Другу світову війну. І дуже добре, що в Бундестазі нарешті почали говорити про історичну відповідальність Німеччини перед Україною, коли нарешті Україна суб’єктивізувалася. Не Росія приватизувала собі всі здобутки, а вони говорять про те, яку ціну заплатила Україна. Тому очевидно, чому я займаюся цим планом і пропагую його за кордоном. І я хотіла б щиро подякувати литовцям, які дивляться на нас і розуміють, що здійснення реформ не дає жодних гарантій бути переобраним. Це відбувається через певне нерозуміння людей, які голосують. Але у литовців був від Європейського Союзу чіткий сигнал, що вони будуть членами ЄС. І, незважаючи на зміну керівників, уряду, не змінилась позиція ЄС —  двері були й надалі відчинені. Це їх зобов’язувало попри комуністичне минуле, чого вони боялися. Навіть перед самим вступом в ЄС у Литві обирають президентом Паксаса, який, як було чітко зафіксовано, бере гроші у росіян. І вперше в Європі цей президент був знятий з посади в порядку імпічменту.

«ПОЛІТИКИ ПОВИННІ ЗАЙМАТИСЯ СТРАТЕГІЧНИМИ РЕЧАМИ, А ІСТОРИКИ —ІСТОРИЧНИМ МИНУЛИМ»

Юлія КАРМАНСЬКА, Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки:

— Як можна трактувати інцидент, коли на саміт Тримор’я у Варшаві за участю президента США польська сторона не запросила президента України, хоча на цьому форумі обговорювалося питання, що стосувалися нашої країни? Що це означатиме для відносин Україна — Польща?

Г.Г.: — Я писала статтю до газети Rzeczpospolita три місяці тому, де  намагалася пояснити полякам, що в нашому комітеті ми бачимо два стратегічні напрями наших відносин: безпека та енергетика. Енергетика включає спільний східноєвропейський хаб, який нам потрібно обговорювати з американцями. У нас є купа довгострокових інтересів в сфері економіки та транскордонної співпраці.

Щодо конкретно саміту Тримор’я, то його формат передбачав участь лише країн ЄС, і це залежало не лише від Польщі як господаря заходу — як нам пояснили. Інша річ, що у відносинах між Варшавою і Києвом справді існує певна напруженість, викликана нерозважливими заявами деяких польських посадовців. Спроби піддати ревізії напрацьоване роками українсько-польське порозуміння чи повчати українців, яких героїв і як ми маємо шанувати, — контрпродуктивні для обох країн.

Ми можемо полякам нагадати про наслідки операції «Вісла». А це 150 тисяч українців, яких було виселено за етнічною ознакою. Ми можемо теж це питання порушувати активніше. Але політики повинні займатися стратегічними речами, а історики — спадщиною та історичним минулим. Я сподіваюся, що польське суспільство значно розумніше, ніж ті недалекоглядні заяви, які роблять зараз деякі польські чиновники.

«ДУЖЕ ВАЖЛИВО, ЩО ВІДБУДЕТЬСЯ АКТИВІЗАЦІЯ ПЕРЕМОВИН»

Олександра КЛЬОСОВА, Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка:

— Скажіть, будь ласка, на вашу думку, що повинна зробити українська сторона для того, щоб пришвидшити процес виведення російських військ з України? Коли статус-кво стане неприйнятним для Росії, і вона буде змушена вивести війська з Донбасу?

Г.Г.: — Варто розпочати з того, що Росія розраховувала на вибори у Франції, США, а потім — у Нідерландах. Вона гадала, що отримає певні переваги на дипломатичному фронті. Цього не сталося. Ми побачили достатньо жорстку позицію Макрона, який сказав: «Давайте вже завтра повернемося до виконання важливих питань щодо контролю над українсько-російським кордоном». Але є ключовий безпековий елемент, і він понад усе. Це — позиція, яку росіяни намагалися не допустити, коли хотіли, щоб  спочатку розглядалися політичні питання і пройшли так звані вибори на Донбасі. Згадайте, чого вартували заяви Штайнмаєра? Дуже важливо, що відбудеться активізація перемовин. Плюс розмова Трампа з Путіним, яку теж всі чекали й думали:  що ж буде? Зараз є певний момент для пожвавлення зрушень. Українська сторона готує законопроект про інтеграцію. Сформувалася концепція для обговорення. Поки що ми чітко розуміємо, що Росія фактично вийшла з Мінського процесу. Вона зробила це тоді, коли визнала документи «ДНР» та «ЛНР», коли ввела рубль на тимчасово окупованих українських територіях, коли зайнялася експропріацією українських компаній та почала інтегрувати тимчасово окуповані окремі райони Донецької, Луганської областей у свою глобальну економіку.

Макрон чітко сказав: «Давайте називати агресора агресором !» Тобто ми бачимо, що тут є певна наша перемога, попри те, що ресурсів для ведення інформаційної війни бракує. Щодо реінтеграції окупованих територій, ми чітко говоримо про законопроект, який готується та проговорюється. Ми повинні бути готові до того, що Росія почне готувати псевдореферендум із визнання цих територій незалежними республіками, як це було в Грузії. Це — своєрідна гра на виснаження, в якій нам треба використовувати кожну можливість, щоб рухатися до перемоги. Цей рух не буде швидким та легким.

«НАМ ТРЕБА БУТИ АКТИВНИМИ НА СВІТОВИХ МАЙДАНЧИКАХ»

Віталій КУДИРКО, Львівський національний університет ім. І. Франка:

— Як ви вважаєте, чи довго буде затягуватися ситуація в палаті представників США, щоб ухвалити  законопроект, який посилить санкції проти Росії?

Г.Г.: — Те, що зараз відбувається у внутрішній політиці США, свідчить про зростання антиросійського наративу у внутрішньополітичній боротьбі між представниками двох ключових партій. Для України — це певна можливість закріпити жорстку позицію Конгресу, що стосується антиросійських санкцій, зокрема енергетичного пакета. Він для нас є дуже важливим, бо це певний сигнал для поки що роз’єднаного Європейського Союзу, де, зокрема, по «Північному потоку-2» ми не бачимо жорсткої об’єднаної позиції. На зустрічах, коли ми були в Берліні з промоцією плану Маршалла, литовці згадували  «Північний потік-1».  Недостатньо потужна коаліція європейських країн не дозволила тоді його заблокувати. Ми докладемо зусиль для того щоб, мати змогу зробити це через наших друзів.

«ХОЧУ ПОДЯКУВАТИ ГАЗЕТІ «День» ЗА ІНІЦІАТИВУ ЩОДО СТВОРЕННЯ МАЙДАНЧИКА, АЛЬТЕРНАТИВНОГО ФОРУМУ YES»

Марина Олександра ЛІБЕРТ, Брюссельський вільний університет:

— Чому, на вашу думку, більшість українців починає шанувати героїв тільки після їхньої смерті?

Г.Г.: — Надзвичайно важливо тих героїв, які є в Україні, знати й пам’ятати. Тому що Україна втратила величезну кількість моральних авторитетів і великих людей — як Євгена Сверстюка, Богдана Гаврилишина, Євгена Грицяка і Любомира Гузара. Такі люди несуть світло і є дороговказом для багатьох. Я часто ставлю собі запитання, хто буде моральним авторитетом для моєї Софії, якій зараз шість років? На кого вона буде орієнтуватися? Така жертовність, яку ми бачили на Майдані, або той подвиг, який здійснив Грицяк, очоливши масове ненасильницьке повстання політв’язнів проти комуністичного режиму,  — це ті речі, які становлять фундамент нашої національної гідності та на яких мають виховуватися наступні покоління.

Хочу подякувати газеті «День» за ініціативу щодо створення майданчика для дискусій по зовнішній політиці, альтернативного форуму YES. Ми звернулись із групою депутатів до Президента України. І уже отримали перші відповіді від Міністерства економічного розвитку та торгівлі, від голови Адміністрації Президента, від МЗС про їхню готовність співпрацювати. Ми нарешті маємо стати суб’єктами. Нам треба бути активними на світових майданчиках, таких як Всесвітній економічний форум. Саме там пропонувати новітні технології — просувати Україну, постійно підтримуючи її інтереси. Потрібно показувати, що Україна — велика країна з великим життям.

Насамкінець хочу відзначити колосальну роботу газети «День» у будівництві держави і подякувати за її Бібліотеку, а особливо — за «Україна Incognita. ТОP-25». Варто лише згадати останню путінську спробу окупувати, приватизувати нашу історію, назвавши Анну Київську «русской царевной». Це не пройшло, тому що ми вже встигли засвоїти якусь дещицю нашої історії.

Літня школа журналістики діє за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.

Марія ОРИЩИНА, Ілона ЛОЖЕНКО, Літня школа журналістики «Дня»-2017. Фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments