Три несподіванки на виборах у Німеччині

Напередодні парламентських виборів у Німеччині деякі оглядачі називали їх нудними через прогнозованість результатів. Проте насправді ці вибори принесли, принаймні, три несподіванки.

По-перше, провідні партії блок ХДС/ХСС і СДПН зазнали істотних втрат на цих виборах, зокрема християнські демократи отримали 33%, хоча прогнози давали їм 38%. Більше того, блок ХДС/ХСС втратив порівняно з 2013 роком майже вісім відсотків голосів. Попри цей результат, канцлер ФРН Ангела Меркель заявила, що її політична сила досягла стратегічних цілей. За словами Меркель, ХДС/ХСС залишиться найбільшою політсилою в парламенті і здобуде мандат від виборців на формування уряду. Втім, водночас канцлер визнала, що сподівалася на кращий результат партії на цих виборах.

Соціал-демократи набрали 20,5%, хоча прогнози давали їм 23%, а порівняно з попередніми виборами ця політична сила втратила майже 5%. Лідер СДПН Мартін Шульц оголосив про завершення роботи «великої коаліції» з ХДС/ХСС, до якої його партія входила на правах молодшого партнера. «Із сьогоднішнім вечором завершується співпраця з ХДС/ХСС», — констатував Мартін Шульц. Водночас він висловив бажання й надалі очолювати СДПН.

ФОТО REUTERS

По-друге, найбільшою несподіванкою для багатьох виявився вихід на третє місце правопопулістської партії «Альтернатива для Німеччини» (АдН), яка набрала 13% голосів і вперше потрапила до німецького парламенту. За даними інституту досліджень громадської думки Infratest-dimap, за АдН віддали свої голоси майже 1,2 млн осіб, які не голосували на попередніх виборах. Понад мільйон голосів за АдН віддали виборці, які раніше традиційно голосували за ХДС/ХСС, майже 470 тис. — прихильники СДПН, та близько 400 тис. — прибічники Лівої партії. Найбільшу підтримку АдН має у Східній Німеччині — на території колишньої Німецької Демократичної Республіки. Тут за цю партію проголосувало майже 21,5% виборців.

І по-третє, несподівано високий результат здобули ще дві партії — Вільна демократична партія та «Союз’90 / Зелені», які набрали відповідно 10,7 і 8,9 відсотка голосів. Також подолала п’ятивідсотковий бар’єр Ліва партія, здобувши 9,2 %.

Лідер Вільної демократичної партії Крістіан Лінднер заявив, що з поверненням його партії до Бундестагу після чотирирічної перерви у парламенті «знову є фракція свободи». На виборах 2013 року його партії забракло 0,2 відсотка для того, щоб подолати п’ятивідсотковий бар’єр і потрапити до Бундестагу.

Тим часом один із лідерів Зелених Антон Гофрайтерне виключив участь своєї партії в переговорах щодо формування коаліції в Бундестазі наступного скликання. За його словами, ХДС/ХДС, попри втрату голосів порівняно з попередніми виборами, є переможцем виборів і відповідно визначатиме, кого запрошувати до коаліції.

Варто відзначити також, що явка на виборах цього разу склала понад 75%, зрісши порівняно з 71,5% 2013 року.

Після заяви лідера соціал-демократів Мартіна Шульца про вихід із коаліції та перехід цієї політичної сили в опозицію стало зрозуміло, що єдиний варіант дієздатного уряду на чолі з партією Меркель, котра вчетверте стає канцлером, — це створення коаліції ХДС/ХДС, Вільна демократична партія, «Союз’90 / Зелені», яку вже охрестили «Ямайка» (за кольорами коаліційних партій, які цього разу збігаються з кольорами прапора Ямайки).

«День» звернувся до українського та німецького експертів з проханням прокоментувати результати виборів у Німеччині й розповісти, на що чекати Україні від нової коаліції «Ямайка», яка, скоріше за все, буде сформована в цій країні.

РОБОТИ У КИЄВА В «НІМЕЦЬКОМУ НАПРЯМКУ» СТАЄ ЗНАЧНО БІЛЬШЕ»

Альона ГЕТЬМАНЧУК, директор Iнституту світової політики:

— Після результатів виборів у Німеччині ще більш актуальним для України стає твердження, що є Німеччина, а є Меркель. Той факт, що саме Меркель залишається канцлером, означає, що ми й надалі будемо мати не лише в Берліні, а й загалом на Заході послідовного та прогнозованого партнера, чого не скажеш, наприклад, ні про нашого трансатлантичного партнера в особі президента США, ні, на жаль, про традиційного союзника — Польщу, за нинішніх владних розкладів. Таким чином, у Німеччини щодо України й надалі зберігатиметься підхід «зверху вниз», коли пріоритетність українського питання і готовність до врахування аргументів України походитимуть передусім з боку лідера уряду. На відміну від Сполучених Штатів, де і за попередньої, і за чинної адміністрації більш помітним був підхід «знизу вверх», де головні промоутери українського питання перебувають не в головному кріслі країни.

Якщо навіть чимось і могли дорікнути Меркель у її діях щодо України, то це хіба надмірним фокусом на врегулюванні конфлікту на Донбасі, такій собі «донбасизації» зовнішньої політики на українському напрямку, тоді як інші питання України — реформи, боротьба з корупцією — начебто відходили на другий план. Саме тому, мовляв, у Порошенка був комфортний партнер — головний акцент робився на безпеці, а не антикорупції чи верховенстві права. До певної міри це відповідає дійсності, але не зовсім. Меркель була активно залучена до обговорення важливих перетворень в Україні. Один з останніх доказів цього — спроба запустити механізм спеціальних представників з питань реформ в Україні в межах G7. Але, вочевидь, Німеччина для України — це не тільки «нормандський формат». Це і кожне п’яте євро з бюджету ЄС, яке має німецьке походження. Це і можливість втілення нового інвестиційного плану для України (так званого плану Маршалла), який без згоди Берліна навряд чи мав шанси бути підтриманим на рівні Європейської народної партії. Німеччина — це серйозний донор у фінансуванні відновлення Донбасу. Німеччина — це також відповідна комунікація щодо українських питань з Францією Макрона. Комунікація, яка, до речі, може ускладнитися, якщо вільні демократи, котрі скептично ставляться до нових фінансових пропозицій Макрона на рівні ЄС, матимуть вплив у німецькому уряді. Німеччина — це і питання Північного потоку-2. Зрештою, Німеччина — це й рівень майбутньої інтеграції України з НАТО, де ми поки що з Берліном перебуваємо зовсім по різні боки барикад.

Очевидно, що з огляду на новий уряд і новий розклад у Бундестазі, з боку Меркель потрібно буде більше зусиль, щоби пояснювати пріоритетизацію питання України офісом канцлера. Особливо, якщо Київ не надаватиме Берліну гідних аргументів щодо того, наскільки підтримка Німеччини корелюється з темпом європейських перетворень в Україні. Адже можна припустити, що контраргументів стосовно України з такою потужною опозицією, як охочі самоствердитися й дистанціюватись від партії Меркель соціал-демократи, а також прихильники російського наративу з «Альтернативи для Німеччини», явно не бракуватиме. Очевидно, що нові віяння на українському напрямку пов’язані не лише з приходом нового уряду й відходом деяких дружніх депутатів Бундестагу (скажімо, Марілуїз Бек із Партії зелених), а й з відходом зовнішньополітичного радника Меркель Крістофа Гойзґена, який від’їжджає послом до ООН, а його наступнику на цій посаді (чи наступниці) доведеться розбиратися в нюансах і вибудовувати довіру з українськими партнерами майже з чистого аркуша.

Що ж до нового міністра закордонних справ, то я б особливо не драматизувала ролі МЗС, навіть якщо його очільником стане лідер вільних демократів Крістіан Лінднер, відомий своєю заявою про «заморожування» питання Криму заради діалогу з Кремлем з інших питань. Не факт, що його передвиборча спроба зіграти в «нового Геншера» втілиться в урядову політику: зовнішньополітична лінія впродовж тривалого часу визначалася в офісі канцлера. У будь-якому разі, роботи у Києва в «німецькому напрямку» стає значно більше, і для цього — перш за все — треба суттєво посилити кількісно та якісно посольство України в Берліні, перезапустити і мотивувати міжпарламентську групу дружби, на рівні уряду чітко визначитися з баченням та пріоритетами нового інвестиційного плану для України. Варто зазначити, що на рівні аналітичних центрів двох країн уже запущена українсько-німецька експертна група, інавгураційна зустріч якої відбулась у червні в Берліні, і вже 7—8 листопада експерти двох країн зберуться в Києві для розробки та адвокації спільного бачення відносин.

«ДИВНІ РЕЗУЛЬТАТИ НА ТЛІ ГАРНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В НІМЕЧЧИНІ»

Андреас УМЛАНД, німецький політолог:

— Результати значно відрізнялися від опитувань громадської думки. І, зокрема, партія Меркель більше втратила, ніж передбачали. І це на тлі того, що соціал-демократи теж здобули слабкий результат. І, як я припускав, праві популісти здобули більше, ніж передбачали попередні опитування. Справді, видається, що це досить дивні результати на тлі гарної економічної ситуації в Німеччині, яка навіть поліпшилася за той час, коли велика чорно-червона коаліція прийшла до влади чотири роки тому. І незважаючи на гарні соціально-економічні результати та активність уряду Меркель, обидві урядової партії значно втратили у своїй підтримці. І зараз висока ймовірність того, що, можливо, буде нова коаліція, яка може складатися з християнських демократів з іншими коаліціонерами.

— А в чому причина втрати голосів обома партіями на тлі, як ви сказали, гарних соціально-економічних результатів за чотири роки діяльності цієї коаліції?

— Я гадаю, однозначно можна сказати, що це була тема біженців, яка стала невиправдано важливою темою під час передвиборної кампанії. Наприклад, на єдиних дебатах між Мартіном Шульцем, головним претендентом на посаду канцлера від соціал-демократів, і Ангелою Меркель, мені здається, з вини журналістів головною темою була проблема з біженцями. І у зв’язку з цим питання тероризму ісламізму, національної безпеки, відносин Німеччини з Туреччиною. На жаль, усі ці теми домінували в цій передвиборній кампанії, що позначилося на результатах як соціал-демократів, так і селянських демократів.

— Андреасе, ви сказали про провину журналістів, можете детальніше пояснити, про що йдеться?

— Наприклад, на дебатах між Шульцем і Меркель більше половини часу було приділено проблемі біженців та пов’язаним з цією темою питанням. І це багато хто критикував, тому що є інші важливі питання. Наприклад, для німецької економіки дуже важливою темою є дигіталізація, роботизація економіки і питання безробіття у зв’язку з роботизацією економіки. Важливими темами також є розвиток Європейського Союзу у майбутньому і відносини Німеччини зі США, а також російсько-український конфлікт. Усі ці питання були або другорядними, або навіть третьорядними. І питання про біженців відсунуло на другий план решту питань і передусім допомагало правопопулістскій партії «Альтернатива за Німеччину».

— Вважається, що німці традиційно виступають за стабільність, але в даному разі багато хто підтримав цю крайньо праву партію. Чому так сталося?

— Це, найімовірніше, свідчення протестного голосування. У нас завжди був праворадикальний електорат, але раніше він не був зібраний в одній партії. Слід зазначити, що в загальноєвропейських масштабах це все ж таки не такий високий результат, якщо його порівнювати з Австрією, Угорщиною та Францією. Такі партії в цих країнах здобували набагато більше, ніж у Німеччині. Мабуть, ці 13%, які отримає «Альтернатива для Німеччини», не такий в загальноєвропейських масштабах високий результат.

— Зараз багато хто прогнозує створення чорно-помаранчево-зеленої коаліції, яку охрестили «Ямайка», оскільки ці кольори збігаються з прапором цієї країни. Чи складно буде керувати такою коаліцією?

— Те, що ліберальні демократи і зелені більше набрали, ніж передбачали опитування, підвищує ймовірність коаліції, якій дали назву «Ямайка». Коаліція з трьох партій трохи складніша, хоча де в чому буде простішою, оскільки загальний результат обох цих партій менший, ніж результат соціал-демократів.

— І хто, на вашу думку, в цьому разі стане міністром закордонних справ, віце-канцлером?

— Це міністерство є найпрестижнішим відомством в уряді і, найімовірніше, представник Вільної партії, ліберал-демократ, обійме цю посаду. А якщо ліберал-демократи не захочуть очолити міністерство закордонних справ, тоді цю посаду може обійняти представник зелених. І зараз обговорюється кандидатура на посаду міністра закордонних справ, це передусім голова цієї партії Крістіан Лінднер чи його заступник Александр Ламбсдорф.

— Як цей склад уряду може вплинути на політику Німеччини щодо України, реалізацію Росією Мінських угод?

— Не думаю, що будуть якісь зміни політики, оскільки згадані політичні партії мають однакові підходи до Мінського процесу і російсько-українського конфлікту. Можна навіть сказати, що «коаліція Ямайка», можливо, займатиме жорсткішу позицію з цих питань. Якщо ліберальний демократ стане міністром закордонних справ, то він жорсткіше ставитиметься до Росії. Але загалом відмінність буде незначною порівняно з попереднім урядом.

— Тобто можна твердо розраховувати, що новий уряд збереже санкції проти Росії?

— Так. Пом’якшення санкцій буде лише в разі істотного поліпшення ситуації на Донбасі. Зараз немає такої позиції, що всі санкції буде збережено до того, як Донбас буде звільнено. Позиція така, що частину санкцій можуть зняти, якщо буде справжнє перемир’я і частину важкої зброї буде виведено. Іншими словами, зараз існує ідея, що буде постійне пом’якшення санкцій, а не збереження повного режиму санкції до повного звільнення Донбасу.

— А чи реальними вважають у Німеччині розміщення миротворців на Донбасі аж до контролю за ділянкою українсько-російського кордону, який зараз Київ не контролює?

— Тут Німеччина підтримує українську позицію, яка зводиться до того, що на всій території окупованих зараз частин Донбасу має бути присутня важкоозброєна міжнародна місія і може бути навіть тимчасова адміністрація від ООН. І головне, аби кордон між Україною і Росією перебував під контролем такої місії. Я не впевнений, що цього можна досягти, тому що все це залежить від Росії, яка має в Раді Безпеки ООН право вето. Тому доведеться з Кремлем домовлятися. І в цьому вся проблема, але я сказав би, якби можна було якусь місію формувати від ООН і якщо в ній не будуть російські чи проросійські війська, а також російські чи проросійські командири, то навіть маленька місія ООН була б на користь Україні. Тому що це збільшило б присутність міжнародних організацій на Донбасі. І мені здається, це було б добре, навіть якби це не була місія, яку уявляє собі Україна.     

— Які висновки слід зробити Україні після виборів у Німеччині, з ким працювати, аби просувати свої інтереси?

— Майже всі українські партії чомусь орієнтуються на союз християнсько-демократичних партій, Європейську народну партію (ЄНП). А українським партіям потрібно йти на союз з іншими як у Німеччині, так і на європейському рівні. Мені здається, це найголовніше, щоб такі партії, як «Самопоміч» та інші, шукали партнерів серед лібералів, зелених чи соціал-демократів. Це великий мінус зараз, що буквально всі партії хочуть приєднається до союзу правоцентрістів — ЄНП. 

Урядові України потрібно продовжувати працювати, як і раніше. І тут я не бачу жодних проблем. Завжди була адекватна політика Києва у відносинах з Берліном. Я гадаю, що не варто працювати з «Альтернативою для Німеччини». Я знаю, що вже була там зустріч українського посла в Німеччині з представниками цієї партії в Берліні. Але я гадаю, що в принципі це нерозумно. Тому що це не лише проросійська партія, я навіть сказав би, що це пропутінська партія. Наприклад, заступник голови цієї партії заявив, що Крим історично належить Росії. Тому вони повністю підтримують російський дискурс, і тому немає сенсу з цією партією вести розмову навіть після того, як вона увійшла до Бундестагу.