Паспортний експансіонізм

24 квітня президент Росії Володимир Путін підписав указ, що надає можливість отримання російських паспортів жителям районів Донецької і Луганської областей на сході Україні, що їх контролюють проросійські сепаратисти. Кремль заявляє, що це суто гуманітарний жест. Але насправді це частина довгострокової стратегії щодо зміцнення контролю над Східною Україною, а потенційно і над іншими частинами країни з огляду на російські заяви про потенційне запровадження «спрощеної процедури отримання громадянства» для всіх українців.

Росія давно використовує громадянство і паспорти для розширення свого впливу. Я описала цей процес у книжці «Не лише Крим: нова Російська імперія». Зазвичай він починається з використання інструментів м’якої сили і гуманітарної взаємодії. Потім переростає в політику щодо співвітчизників, спрямовану на консолідацію і «русифікацію» російськомовних за кордоном, а також в інформаційну війну. «Паспортизація» — п’ятий етап у цьому процесі, за яким йде захист населення і, нарешті, анексія території.

Більшість країн використовують свої консульські служби для залучення туристів, сприяння культурному та освітньому обміну, керуванню економічною міграцією, а Росія користується ними для просування своїх інтересів у сфері безпеки, а також територіальних амбіцій. З початку 1990-х років Росія прагне до того, аби російська діаспора в колишніх радянських державах мала подвійне громадянство. Вона займається «паспортизацією» окремих регіонів за межами кордонів країни, які населені російськомовними, до того ж робить це, часто-густо порушуючи закони цих країн і міжнародні норми.

Після того як російський закон про громадянство 2002 року спростив для будь-яких громадян країн колишнього СРСР процедуру набуття російського громадянства, Кремль розпочав кампанію вручення російських паспортів жителям грузинських регіонів Абхазії та Південної Осетії. Російське консульство у Сімферополі агресивно видавало російські паспорти в Криму упродовж років, що передували анексії півострова 2014 року. Цю місію підтримував Конгрес російських общин — суспільно-політична організація, яка була ініціатором процесу паспортизації в Абхазії після 2002 року і діяла як провідна проросійська сила в Криму напередодні 2014 року.

Посилюючи відчуття відчуження і сепаратизму, паспортизація відкрила для Росії шлях до здобуття фактичного контролю над Південною Осетією, Абхазією, Кримом та Придністров’ям у Молдові. Проте Росія продовжує наполягати, користуючись сучасною мовою правозахисників, що її паспортна активність має на меті захист тих, хто цього потребує.

У XIX столітті росіяни-царі заявляли про своє право захищати православних громадян, що мешкають у Османській імперії. Ця політика багато в чому сприяла Балканським війнам у той період. А починаючи з 1990-х років російські закони і доктрини фокусуються на «захисті» росіян, російськомовних меншин і «співвітчизників» (незрозуміла, але часто-густо згадувана категорія) як усередині, так і поза кордонами Російської Федерації.

Під час російсько-грузинської війни 2008 років тодішній президент Росії Дмитро Медведєв, кажучи про осетинів і абхазів, яким було видано російські паспорти, повторив, що «захист життя і гідності наших громадян, хоч би де вони перебували, є безумовним пріоритетом нашої країни». Застосування Росією військової сили в Південній Осетії теж виправдовувалося захистом «гідності і честі російських громадян».

Так само Путін 2014 року заявляв: «Ми завжди захищатимемо і етнічних росіян в Україні, і ту частину українського населення, українського народу, яка відчуває нерозривний не лише етнічний, а й культурний, мовний зв’язок з Росією, почувається частиною широкого «русского мира».

Громадянство — це гарантія російського державного захисту. Для багатьох людей громадянство також пов’язане з соціальними та економічними вигодами: російський паспорт спрощує і здешевлює поїздки до Росії, де, будучи громадянами, можна користуватися різними перевагами — безплатна освіта й охорона здоров’я, програми підтримки сімей (зокрема іпотечні пільги та грошові допомоги для великих родин), цивільні та військові пенсії. Можна також голосувати на російських виборах.

Але — і це вияскравлює характер стратегічних махінацій Кремля — багато що з цих благ надається за межами Росії вибірково, передусім на сепаратистських територіях. Наприклад, 2008 року російські громадяни, що мешкали в Придністров’ї, але не на території решти Молдови, отримували щомісячні державні виплати.

Враховуючи репутацію Росії, її нові зусилля з паспортизації України не можна ігнорувати. Далеко не випадково Путін оголосив про плани прискореного надання громадянства українцям, що мешкають у східному регіоні Донбас, всього лише за чотири дні після обрання цією країною несподіваного кандидата — Володимира Зеленського — своїм президентом.

Держдепартамент США правильно назвав цю нову паспортну політику Кремля на сході України «украй провокаційним кроком», який посилює російську «атаку на суверенітет і територіальну цілісність України». Але подальші заяви Путіна про можливе спрощення процедури отримання громадянства для всіх українців підтверджують, що самого лише усного осуду не досить. США та їхні європейські союзники мають замислитися над запровадженням нових санкцій, потенційною мішенню яких може стати «Північний потік-2» — проект газопроводу з Росії до Німеччини.

Уряд України має посилити свій вплив на Донбасі, аби протидіяти спробам Росії домогтися відчуження людей, що мешкають там. Утім, можливості дати відсіч російському експансіонізму в цієї країни вельми обмежені, тому США і Європі слід робити набагато більше з метою не допустити закріплення Росією ще одного територіального захоплення.

Проект Синдикат для «Дня»

Агнія ГРІГАС, політолог і радник з питань ризиків, старший науковий співробітник Atlantic Council, автор книжки «Нова геополітика природного газу» і «За межами Криму: нова Російська імперия»