Відновити європейський суверенітет

Після нещодавнього європейського турне президента США Дональда Трампа, кульмінацією якого стала його сумновідома спільна прес-конференція з президентом Росії Володимиром Путіним, не може залишатися більше жодних сумнівів щодо того, що він і його прихильники хочуть зламати очолюваний Америкою міжнародний порядок і глобальну торговельну систему.

Так, звичайно, Трамп і США не є синонімами. Він переміг на виборах 2016 року, отримавши на три мільйони менше голосів, ніж його суперниця, а його рейтинги суспільної підтримки ніколи не перевищували 50%. Проте, він — президент США, і це робить його наймогутнішою людиною в світі. Його дії, часто абсурдні та суперечливі, мають серйозні наслідки для реального світу, а особливо для найближчих партнерів Америки. Під час його недавнього візиту до Великобританії Трамп зайшов настільки далеко, що назвав Євросоюз «ворогом».

Прагнучи змінити практично все, що визначало Захід із часів закінчення Другої світової війни, Трамп привів світ до історичного поворотного моменту. На кону стоять не відносини між США і ЄС, які залишаються сильними, а, швидше, домінуючі позиції Заходу на світовій арені. Трамп прискорює зміни в глобальному балансі сил, які порівняно послаблять як Америку, так і Європу. У міру просування прибутків і багатства із Заходу на Схід, Китай дістане можливість усе активніше спростовувати позиції США як визначальної геополітичної, економічної і технологічної сили світу.

Цей перехід не буде легким. Для Європи ставки не можуть бути вищими. Перебалансування сил, яке вже почалося, може визначити долю демократії, соціальної держави, незалежності та стилю життя в Європі. Якщо Європа не підготується як слід, у неї не залишиться іншого вибору, окрім як стати залежною або від Америки, або від Китаю — або атлантизм, або євразіанізм.

Європейцям не слід розраховувати на те, що існуючі альянси та правила забезпечать їм достатній захист у цей період. Але ми не можемо і повертатися назад до логіки традиційної для XIX століття політики силового диктату. Цілком можливо, що світ рухається до ситуації, в якій не буде очевидного гегемона, а великі держави постійно сперечатимуться за свої позиції. Але сьогодні обставини зовсім інші, ніж в епоху Великої гри. Ескалація суперництва між Китаєм і Америкою буде абсолютно невигідною Старому континенту.

Для європейців XIX століття сформувало наслідки Французької революції та Промислової революції, тоді як XX століття означили дві світові війни, холодна війна та поява ядерної зброї. В кінці Другої світової війни дві неєвропейські держави з двох сторін старої європейської системи держав — США та СРСР — вийшли вперед, а Європа перетворилася на всього лише ще один квадратик на шахівниці.

До цього Європа правила світом, в здебільшого завдяки своїм технічним успіхам. Але після завершення Другої світової її домінування наблизилося до кінця. Після цього Європа (і зокрема, Німеччина) була розділена між двома новими державами, а європейський суверенітет був фактично подавлений зовнішньополітичним істеблішментом США, з одного боку, і Кремлем — з другого.

Звичайно, Франція та Великобританія, дві європейські держави-переможниці, зберігали залишки суверенітету, будучи постійними членами Ради Безпеки ООН (а пізніше і як ядерні держави). Але на тлі глобального балансу сил це було, швидше, чимось символічним, ніж відображенням їх реального впливу.

А потім завершилася холодна війна, і вся Європа обрала тверду трансатлантичну орієнтацію. Щодо безпеки Європа залишалася залежною від США. Але на економічному та технологічному фронтах європейці відновили свій суверенітет. Інституційно такий розподіл праці виявлявся у вигляді НАТО та ЄС, відповідно. Ця система добре на нас працювала але вона виявилася під атакою з боку Трампа.

Три обставини особливо змушують Європу побоюватися за своє майбутнє. Перша: Трамп продовжує ставити під питання дотримання США зобов’язання взаємної оборони в межах Північноатлантичної угоди. Друга: його адміністрація активно послаблює Світову організацію торгівлі та глобальну торговельну систему, на яких в основному тримається благополуччя Європи. І третя: розвиток дигіталізації та штучного інтелекту загрожує перевернути з ніг на голову глобальну технологічну ієрархію.

Кожна із цих обставин створює ризики для позицій Європи в світі. Питання тепер у наступному: чи відновить ЄС повністю свій суверенітет і утвердить себе як сила на світовій арені, або ж він назавжди відстане. Настав момент істини. Другого шансу не буде.

Лише Євросоюз здатний повернути Європі суверенітет, відповідний XXI століттю. Якщо це завдання почнуть виконувати традиційні національні держави, наприклад, Великобританія, Франція та Німеччина, воно не буде виконане. Відновлення суверенітету вимагатиме не лише величезних зусиль, а й єдиного фронту, а також нового розуміння відносин між ЄС і країнами, що входять до нього. Європейський проект і надалі сприятиме розвитку торгівлі та гарантуватиме мир; але тепер він повинен ще і закріпити спільний суверенітет.

Якщо ЄС упорається із цим завданням, виявиться, що Трамп мимохіть зробив йому великий подарунок. Історія інколи розвивається дивовижними шляхами. Головне — приймати її такою, якою вона є, і не вагатися, коли настає момент для рішучих дій.

Проект Синдикат для «Дня»

Йошка ФІШЕР, міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини (1998—2005)