Як подолати глобальну кризу Covid-19

Пандемія коронавірусу перетворює світ на збіговисько ворогуючих країн, щоі стають набагато закритішими й націоналістично налаштованішими, ніж раніше. Однак без швидкого й ефективного глобального співробітництва світ ніколи не зможе впевнено вийти з цієї кризи.

Поки домінують націоналістичні заходи «залізного кулака». Уряди не обмежуються комендантською годиною, обов’язковим карантином і реквізицією майна; вони закривають кордони й використовують риторику воєнного часу для згуртування населення. А нормальну роботу глобальних виробничих ланцюжків і міжнародної торгівлі порушує не тільки карантин, а й конкуренція між багатими країнами за постачання необхідних товарів.

Однак незабаром урядам доведеться перезапускати світову економіку. І для цього знадобиться міжнародне співробітництво одразу в кількох ключових сферах.

Перший критично важливий елемент стратегії виходу з кризи Covid-19: масове тестування (на наявність як інфекції, так і імунітету до неї), для того щоб здорові люди могли повернутися на роботу, а інфіковані — отримати необхідне лікування. Для цього державам світу слід забезпечити в достатній кількості набори для проведення тестів, захисні матеріали, апарати штучного дихання, а також доступ до лікування в реанімації.

Для того щоб масове тестування й лікування стало можливим, необхідно міжнародне співробітництво. Головний постачальник інструментів для збору мазків з носа та горла, компанія Copan, базується в північній Італії. Основна маса реагентів, що застосовуються для вилучення РНК вірусу із зібраних клітин, випускається німецькою компанією Qiagen, що спирається на складний глобальний виробничий ланцюжок. Іноземні компанії виробляють приблизно половину апаратів штучного дихання, які використовуються в США, причому третина з них надходить з Європи.

Тим часом, сьогодні губернатори американських штатів конкурують між собою на ринку дефіцитних апаратів штучного дихання, в той час як деякі європейські уряди забороняють їх експорт. А міністр британського уряду заявив, що нездатність країни знайти постачальника необхідних реагентів уповільнює проведення тестування.

Рішенням має стати розширення співпраці в галузі виробництва та дистрибуції цієї продукції, завдяки максимально ефективному використанню глобальних виробничих ланцюжків і об’єднання всіх ресурсів і обладнання, щоб вони розподілялися залежно від зміни потреби в них у різних країн. Наприклад, Китай зараз передає США в дар апарати штучного дихання й експортує маски.

Другий компонент стратегії виходу з пандемічного кризи: ефективний нагляд і контроль за хворобою. Так, багато країн відмовляються запроваджувати таке ж, як у Китаї та Південній Кореї, онлайн-стеження за людьми. Але відстеження контактів вручну вимагає занадто багато часу, тому важко уявити собі стратегію виходу, яка б не передбачала використання мобільних додатків для цієї мети.

За даними нового дослідження вчених з Оксфордського університету, мобільні додатки стеження можуть ефективно сприяти зниженню кількості інфікованих, навіть коли ними користується лише 60% населення. Відповідно, західним суспільствам треба вчитися успіхам Китаю і Південної Кореї й шукати баланс між побоюваннями з приводу розширення можливостей стеження з боку їхніх власних урядів і тією шкодою, що завдається людям, замкненим у режимі карантину.

Непевні країни повинні прискорено розпочати співпрацювати з метою адаптувати інструменти стеження до вимог захисту громадянських прав. Це потребуватиме прозорого нагляду, чітких принципів справедливості (зокрема рівного доступу та однакового ставлення), надійного захисту даних, аудиту використовуваних алгоритмів.

По-третє, найнадійніша глобальна стратегія виходу з кризи Covid-19 — це поява ефективної вакцини. На щастя, міжнародне наукове співробітництво прискорює прогрес на шляху до створення такої вакцини. Вчені Китаю, США та Європи обмінюються даними про геномні послідовності вірусу; лікарі з Гарвардського університету, з госпіталю Сіцзін у китайському Сіані, а також з північної Італії розробляють методи лікування; а провідні вірусологи обмінюються своїми відкриттями на конференц-колл Всесвітньої організації охорони здоров’я й публікують їх в онлайн-архівах, таких як medRxiv і bioRxiv.

Міжнародне співробітництво буде потрібно для того, щоб гарантувати, що вакцина використовуватиметься в усьому світі. Останнім часом китайська влада повідомляє про нові випадки Covid-19, що були «імпортовані» з інших країн, а деякі експерти в Європі та Північній Америці вже прогнозують другу хвилю епідемії коронавірусу.

Тут можна згадати повчальну історію. Завдяки вакцинації більшість багатих країн зуміли в односторонньому порядку ліквідувати віспу вже до кінця 1940-х років, однак хвороба продовжувала повертатися в ці країни з-за кордону. Потрібні були розпочаті ВООЗ глобальні зусилля, які допомогли викорінити віспу в усьому світі до 1978 року.

Крім того, існує необхідність у системі раннього попередження для виявлення випадків появи нових або мутованих вірусів. Як свідчить приклад Південній Кореї, раннє виявлення спалаху Covid-19 дозволило уряду країни швидко відреагувати, проводячи масове тестування, залучаючи все населення до роботи щодо відстеження контактів і стримування пандемії і тим самим потенційно знижуючи економічну й соціальну шкоду цього спалаху.

Але система раннього попередження вимагає, щоб уряди повідомляли світові про появу нових інфекцій одразу, щойно вони самі про них дізнаються, а це може бути вельми делікатним питанням. Державам потрібні гарантії, що, повідомивши про спалах захворювання, вони не піддаватимуться негайному покаранню у вигляді надмірних заборон на пересування людей і торгових обмежень, а будь-які подібні заходи запроваджуватимуться колективно.

Світу слід було вивчити цей урок ще протягом двох минулих десятиліть під час епідемій SARS і Ебола. Запроваджені 40 країнами заборони на пересування людей і торговельні обмеження призвели до приховування інформації про спалахи Ебола, що загальмувало глобальне реагування. Через досвід, отриманий під час епідемії SARS, керівництво Китаю, можливо, виявилося менш схильним інформувати решту світу про спалах Covid-19. І дійсно, щойно воно це зробило, багато країн почали закривати свої кордони всупереч рекомендації ВООЗ. Коли ця криза закінчиться, урядам слід буде зайнятися зміцненням системи раннього попередження, розуміючи, що це вимагатиме колективної взаємності за принципом quid pro quo.

Нарешті, чим швидше й ефективніше ми займатимемося стримуванням поширення вірусу в найбідніших і найбільш густонаселених країнах світу, тим краще ми зможемо захистити кожного з нас. Для цього знадобляться термінові інвестиції в профілактику захворювань, а отже, знову ж співпраця, зокрема в рамках Африканських центрів з контролю й профілактики захворювань, програм надзвичайного фінансування Міжнародного валютного фонду (на сьогодні такого фінансування запросили вже понад 90 країн), програми Світового банку з надання надзвичайної допомоги охороні здоров’я.

Пандемія Covid-19 створює безпрецедентну загрозу для здоров’я населення й світової економіки. Лише відкинувши націоналістичну риторику та політику й підтримавши зміцнення міжнародного співробітництва, уряди зможуть захистити людей, інтереси яких вони, за їхніми ж власними словами, представляють.

Проект Синдикат для «Дня»

Раджан БАТНІДЖІ, співзасновник організації «Колективне здоров’я»

Нгейр ВУДС, засновник школи уряду Блаватник і професор з глобального економічного управління в Оксфордському університеті