Бути собою на висоті покликання

Тижневий сеанс занурення в «День»

Це почалося, мабуть, з суботнього номера минулого тижня, коли пробіг очима заголовок статті Олега РОМАНЧУКА «КОЖНЕ СУСПІЛЬСТВО ПОВИННО ЗНАХОДИТИ СОЦІАЛЬНУ КОМПЕНСАЦІЮ ДУРНЯМ» («День», №149). Коли чуєш про «тупу, обмежену людину», звичайно ж, переводиш стрілки на когось іншого, а ти тим часом продовжуєш робити ті ж дурниці... Писати в редакцію «Дня», наприклад, усвідомлюючи, що це й є, можливо, той самий випадок з компенсацією.

Працює пошта, й блимає лукавими вогниками модем. Рядочки символів — кирилиці, крапки, лапки — перетворюються на біти й байти і зникають у загадковому інформаційному просторі. Дим вогнища на безлюдному острові — ти є. Бо на другому кінці хтось, може, отримає повідомлення — твій сигнал цивілізаціям.

Телепортація пройшла успішно. Далі ти лежиш голий і затрушений наркозом, як на операційному столі, під великим прозорим ковпаком і вже нічого не можеш вдіяти. Байдуже слухаєш голоси людей у білому, що ставлять діагноз, — щось на зразок «маніакальної депресії», «роздвоєної особистості» і т.ін. (Сергій УДОВИК «ПРО СТРАХ», «День»,№153)

Боже, треба було просто вчасно звернутися до психоаналітика, зайнятися дзен-буддизмом, поставити свічку в церкві. А то ж справді — «Привиди блукають по сторінках» (Костянтина Крупського, Ігоря Манченка, «День», №152), лякаючи працівників редакцій безумством доморощених «дисидентів з уклоном до «наці», автора опусу — своїми можливими наслідками; та й сам автор «Маніфесту», чи не перевернувся б, якби прочитав інтерпретації на тему свого «безсмертного творіння». Правда, що «не варто ганятись за ідеологічними примарами (особливо там, де їх нема) — варто жити...» Хворе суспільство. Хворі дописувачі. Застав дурня Богу молитися... Не хоче він ходити по землі босими ногами...» ( Інтерв'ю Тетяни ОЛІЙНИК з Наталею Зубицькою, «День»,№153) і кричить гвалт, коли йому «на голову ллють холодну воду».

Портрет жінки (Микола РЯБЧУК «ПАРАД ПОРОЖНЕЧІ», «День», №154). Я занадто добре знаю, кого вона виглядає. Ніщо не виправдовує нашу жорстоку безвідповідальність за долю матерів. Вони стерплять, зрозуміють і простять, але — сподіватись тільки на це — чи не найбільший гріх!

Молодь завжди реалізує мрії своїх батьків

Олег СКРИПКА «ВІДЧУТТЯ, ЩО НАС ПРОСТО ХОЧУТЬ ЗАДУШИТИ» («День», №150)

Стаття подобається саме протилежно до її назви: головне — не перепони на шляху групи «ВВ», а сам її шлях. Трохи більше подобається підтекстівка портретів. Інтравертність українців — це не вада, навпаки, надія на те, що й Скрипка знайде своє місце разом із Україною. Подобається професіоналізм Олега, як колись і професіоналізм Лобановського, який не виходив за рідний Київський політехнічний на поле. Згадаю ще одну персону з тих часів — Ларису Дирій (майбутню Латиніну) і з того ж КПІ! Колись я мріяв про виїзд із Києва, та настали часи повертатися сюди й тим, хто робив ім'я далеко від круч Дніпрових. Україні не потрібне лобіювання в Конгресі Штатів, не з тих вона людських шарів. Скрипка сказав головне — бути на висоті покликання — цього вистачить і за надію, і за стратегію й тактику. Схотів Сікорський створити вертоліт — і той летить під небо.

Гелій ЧОРНИЙ «ІДЕЯ ПЕРЕТВОРЕННЯ КРАЇНИ МАЄ ЗАХОПИТИ МОЛОДЬ» («День», №150)

Можна зрозуміти професора, який бачить студентську молодь не здалеку. Дійсно — наші надії покладаємо на молодь, і треба політикам повернутися до неї обличчям. Але при цьому не треба забувати, що повний клімат у суспільстві твориться не за один рік, і його складовими є погляди не лише молодих, а й старших людей. Може саме старшому поколінню треба було б першим повернутися до молоді — і не з повчаннями, а із розумінням, як колись казав Франко:

... В болотянії дні, Як надія пройде і погасне чуттє. Як з простої дороги життя праці для всіх на холодні і вогкі зійдеш манівці — Днів Весни — ясних днів — не забудь, не забудь.

Хочемо того чи не хочемо, а молодь майже завжди реалізує мрії батьків. Тому змінити треба спершу їх.

Збігнєв БЖЕЗіНСЬКИЙ «ВИКЛИКИ ХХI СТОРIЧЧЯ» («День», №150)

Мені здається, що пан Збігнєв лишається все ж у ХХ сторіччі з його проблемами гегемонії, тоді як ХХI повинне стати сторіччям розпорошення влади завдяки її тотальній комп'ютеризації. І всі його застереження щодо внутрішньої революції Людини треба сприйняти цілком серйозно, про це каже не лише пан Збігнєв — це загальнолюдський процес, який набирає обертів. Варто лише краєм ока ознайомитись з web-сторінками та Конференціями Інтернету: послання від Кастанеди, Ернеста Холмса та інших пророків Великих Змін — читають мільйони. Саме Гейтс 95% свого незліченного капіталу визначив на потреби філантропії і одночасно планує революцію в мас-медіа: затопити світ комп'ютерно-телевізійними комбайнами, світ діалогу «кожного з кожним» і «усіх з усіма». Та все це не знімає головних проблем — автономії величезних потуг світу (Штатів, Китаю, Індії та й Росії), на яких нема судді крім Всевишнього або ж їх власного сумління. Я вважаю, що задуматися повинні всі, а особливо ті, що вже переконалися на своєму досвіді, які марні намагання перескочити через свою голову. Послухаємо добрих порад мудреців — від Лао-Цзи до Даниїла Андрєєва та Крішнамурті — тільки внутрішня революція спасе людство і дозволить йому опанувати незміряні сили своєї істоти і свого буття на цій планеті.

Право на власний погляд є фікцією

Анатолій ЛЕМИШ «ЩО КРАЩЕ: ПОЛІТИЧНИЙ НАГЛЯД ЧИ ПОЛІТИЧНА ПРОВОКАЦІЯ?» («День»,№148)

Мабуть, у багатьох ЗМІ оприлюднювався факт про збирання СБУ для чинного голови режиму даних про інформаційні джерела, які підтримують його конкурентів. Вельми слушні кваліфіковані судження надали для газети «День» Г.Омельченко та А. Єрмак.

Гарантоване громадянам Конституцією та Законом України «Про інформацію» право на власний погляд, як випливає з цього прикладу, є тільки фікцією. Зрозуміло, що голова режиму має владу, дає вказівки, а виконувачі — Землянський Ю. чи Деркач Л. — їх виконують.

Уже сам факт оприлюднення того, що СБУ начебто відстежувала канали «витоку» інформації, є спробою самозахисту відомства СБУ. У який спосіб вони «спростовують» «дезу» (за Г.О. та А.Є.) перед ЗМІ, то вже справа їхньої майстерності. Головне у тому, що виявилося, що СБУ контролює ЗМІ, збирає про них інформацію. І це, безперечно, впливає на існування самих ЗМІ, що непокоїть. Добре, що маємо грамотних фахівців своєї справи, які надали оцінку громадського прояву мужності людей, які розкрили «джерела» СБУ для Кучми. Бачу в публікації методичність, грамотність — і допомогу для моєї юридичної практики та викладацької роботи...

Вдячний А.Лемишу, Г.Омельченку та А.Єрмаку, що мають волю, талант протистояти режимові.