Цукор: операція «диверсифікація»

Буряково-цукровий комплекс в Україні колись вважався стратегічним напрямком не лише АПК, а й всієї економіки країни. 1990 року аграрії зібрали 40 млн тонн сировини, з якої 192 цукрових заводи виробили понад 5,5 млн тонн цукру, що становило 15% світового виробництва. Потім ще років десять галузь за звичкою називали тяжкою індустрією АПК, аж доки виробництво цукру 2009 року не впало до 1,27 млн тонн, яких не вистачило навіть для того, аби покрити внутрішні потреби.

ЛЕГКА АГРАРНА ІНДУСТРІЯ

Попри постійне перевиробництво, у країну якимось дивом заходили величезні партії тростинної, або бурякової, продукції білоруського чи російського походження. Мало того, вітчизняні кондитери, аби здешевити продукцію, стали імпортувати хімічні цукрозамінники в обсязі, еквівалентному 400 тис. тонн цукру. Менеджери та урядовці стукали у двері зовнішніх ринків, але вони не відчинялися, бо наш цукор не відповідав стандартам якості або ж був занадто дорогим. Вийшло так, що цукрова гора роздушила свого виробника.

Тяжка аграрна індустрія полегшала на 150 заводів, на чотири мільйони тонн цукру, повужчала на 800 тис. га бурякових площ. Вижили лише ті підприємства, котрі потрапили до власників, що орієнтувалися на інновації. Завдяки сучасним підходам середня врожайність цукрових буряків зросла більш як удвічі, витрати газу та електроенергії зменшилися в півтора-два рази. Зверніть увагу: якщо 2012 року було посіяно 460 тис. га буряків, 64 підприємства виробили 2,1 млн тонн цукру, то 2018-го із цукрових буряків, зібраних із 300 тисяч га 46 підприємств галузі, виробили майже таку ж кількість продукції. Галузь стала хоч і легшою, зате ефективнішою. Та чи врятованою?

РИНКОВА «ГОЙДАЛКА»

А ось ще одне зрушення. Якщо за підсумками минулого 2016/2017 сезону галузь виробляла 31% цукру першої категорії («Ікумса»-45), який відповідає експортним стандартам, то в поточному частка продукції цієї якості зросла до50%. Цукровики запевняють, що збільшуватимуть її й надалі. А тому рекордного показника експорту за підсумками минулого сезону (майже 800 тис. тонн) було досягнуто не лише завдяки поліпшенню світової ринкової кон’юнктури, а й підвищенню якості продукції.

Однак у цьому сезоні попит на український цукор на зовнішніх ринках став помітно падати. За вересень — квітень 2017/2018 маркетингового року українські цукровики постачили на зовнішні ринки 380,5 тис. т цукру загальною вартістю в 153,5 млн дол. Очікується, що загальні обсяги експорту в цьому сезоні становитимуть близько 500 тис. тонн. Зменшення цього показника пояснюється збільшенням профіциту солодкого товару на світовому ринку до 6—10 млн т.

Це вже не перший рік, коли обсяги виробництва цукру в світі перевищують глобальне споживання. Така ситуація відображається на динаміці світових цін. Так, станом на кінець травня цукор білий продавали на Лондонській біржі по 351 дол./т, що на 20 дол./т більше порівняно з кінцем квітня, проте ще далеко до рівня травня 2016-го чи 2017 року.

За висновками керівника аналітичного відділу «Укрцукру» Руслани БУТИЛО, профіцит прогнозується і на наступний сезон, тому протягом найближчого періоду не варто розраховувати на зону високих цін. Зараз оптово-відпускні ціни практично рівноцінні витратам на виробництво. Це означає, що споживач виграє, а виробник програє.

АГРОНОМИ І ДОВГОНОСИКИ

На зміну ситуації на ринку одразу ж відреагував український виробник. Фактичні площі під цукровими буряками зменшилися на 13—15% проти минулого року і становлять 280 тис. га. В асоціації «Укрцукор» вважають, що площа до збирання може бути дещо меншою від посіяної і становитиме близько 275 тис. га. Це не катастрофічне зменшення для галузі. Нагадаємо, що 2015 року буряковий клин становив 237 тис. га, але незважаючи на це, цукрозаводи виробили обсяги продукції, які повністю покрили внутрішні потреби країни. Відбулися деякі зміни в структурі площ у розрізі регіонів. На півдні України (Миколаївська та Херсонська обл.) буряків взагалі не сіяли. Значного скорочення зазнали посівні площі Харківської, Київської, Хмельницької, Львівської, Волинської областей. Дещо зменшилися площі цукристих на Вінниччині, Житомирщині, Рівненщині, Полтавщині, Черкащині, Кіровоградщині. Збільшенням посівних площ зможуть похвалитися лише підприємства Тернопільщини.

Пізній посів компенсувався швидкістю, адже одразу після Великодня за два тижні було засіяно 85% площ цукрових буряків. Погодні умови стали причиною руху посівної із заходу на схід, тому Київська, Харківська та Чернігівська області мали незначне відставання в ході польових робіт. Стан посівів на полях задовільний, головна проблема — відсутність дощів. Найбільше від спеки та посухи страждає центральна частина України, бо на заході й півночі все-таки пройшли невеликі дощі. Спека і засушлива погода не лише загальмували ріст цукрових буряків, а й не дозволили агрономічним службам проводити обприскування в денний період. Більше того, посуха послабила дію ґрунтових гербіцидів, що значно ускладнило боротьбу з бур’янами.

Довгоносик завжди дошкуляє посівам буряків у травні. Однак цього року спостерігалося їхнє велике нашестя. Причиною стала суха та спекотна погода, яка створює ідеальні умови для пробудження комах і сприяє їхньому швидкому розповсюдженню на полях. Боротьбу зі шкідниками ускладнювало те, що не всі господарства мали досить обприскувачів. Найпроблемнішими були поля, розташовані поряд з минулорічними, часто комахи просто з’їдали краї, і їх довелося пересівати. Однак господарства провели додаткові обробки інсектицидами й нарешті справилися з цією бідою.

Ясна річ, через збільшення операцій, подорожчання пально-мастильних та інших витратних ресурсів різко пішла вгору крива собівартості вирощування цукрових буряків. За підрахунками аналітиків асоціації «Укрцукор», витрати сягнуть 30 000 грн/га, тобто на 10%більше від показника минулого року. Зокрема, зростання витрат на добрива становило 33%, на паливно-мастильні матеріали — 29% і на насіння цукрових буряків — 15%.

ЖОМ, БІОЕТАНОЛ, БІОГАЗ

Зменшення площ під цукристими — рішення мудре, хоч і вимушене, однак ще розумніше було б дослухатися до науковців, які вже 25 років поспіль рекомендують скористатися досвідом країн ЄС, зокрема Франції, де диверсифікація цукрового виробництва сягнула такого високого рівня, що тамтешнім цукровикам жодні цінові обвали не страшні. Якщо цінова стрілка рухається донизу, заводи масово переходять на виробництво біоетанолу, попит на який постійно зростає, як тільки ситуація на ринку стабілізується, знову повертаються до випуску цукру. Спеціальне обладнання забезпечує вихід цукру з коренеплодів на рівні 9%, а решта потрапляє до так званої зеленої патоки, яка забезпечує високий вихід біопалива. Крім цукру й біоетанолу, завдяки цій технології виробляють біогаз, шрот, сухий жом, який іде на корм худобі. Тобто рентабельність виробництва дуже висока. Протягом майже десятирічної практики застосування таких комплексних технологій Франція довела обсяги біоетанолу до трьох мільярдів літрів на рік, що дало змогу замінити цим видом пального понад 7% нафтових енергоносіїв.

Судячи з останніх інвестицій найбільших інтегрованих виробників, в українському буряково-цукровому комплексі поступово формується усвідомлення безальтернативності диверсифікації виробництва. На сьогодні біоетанол виробляють на Гнідавському та Узинському цукрових заводах. Обсяг виробництва біоетанолу на Гнідавському заводі становить 48—50 тонн на добу. Продукт реалізують для хімічної і нафтопереробної промисловості, проте проблеми зі збутом все ж залишаються.

«Біоетанол має стабільно високий попит, а рентабельність виробництва становить 15—30%. Крім того, побудувавши біоетанольний комплекс, у підприємства з’являється можливість налагодити виробництво хлібопекарських дріжджів або скрапленої вуглекислоти, які реалізуються як окремі продукти. Так, наприклад, завод, який щоденно переробляє 200 т меляси, може одержати 50 т біоетанолу і 40 т вуглекислоти. Собівартість рідкої кислоти — $30, за ринкової ціни  — не менше $100 за тонну, — пояснює провідний аналітик асоціації «Укрцукор» Василь ДОЛИНСЬКИЙ. — Проте недосконалість законодавства гальмує розвиток біоетанольного ринку. Цукровий завод, який інвестував у переробку меляси на біоетанол, не має змоги реалізувати продукцію без ліцензії від ДП «Укрспирт», бо згідно із законом, біоетанол прирівняний до спирту і обидва продукти мають однаковий код УКТЗЕД 2207. Хоча біоетанол — це спирт етиловий зневоднений, який виготовлений із цукро— та крохмалевмісної сировини. Таким чином, завод не може реалізувати біоетанол, оскільки для продажу спирту потрібна оптова ліцензія вартістю в 500 тис. грн на рік, яку Кабінет Міністрів видає лише для ДП «Укрспирт». Аби врегулювати це питання, слід ухвалити законопроект про обов’язковість додавання біоетанолу до бензину. Тоді біоетанол буде вважатись не спиртом, а пальним, маючи свій код УКТЗЕД...»

Піонером біогазового виробництва кілька років тому виступила компанія «Астарта-Київ», яка на основі сучасних технологій збудувала «Глобинський біоенергетичний комплекс». Він постачає біогаз на Глобинський цукровий завод і на місцевий завод з переробки сої. Обсяг виробництва біогазу становить 5—6       тис. куб. м на годину. Цього вистачає для забезпечення 50% потреб цукрового заводу в енергоносіях під час переробки цукрових буряків. Біогазові комплекси збудували також «Теофіпольський цукровий завод», «Гнідавський цукровий завод», ПАТ «Линовицький цукровий завод». Розпочав будівництво заводу з виробництва біогазу і «Новомиргородський цукровий завод».Одним словом, галузь потроху диверсифікується. Великий інтерес до цього процесу виявляють міжнародні фінансові інституції. Тож є надія, що темпи цього процесу прискоряться.

За прогнозом асоціації «Укрцукор», в цьому сезоні працюватимуть близько 40 заводів. Всі розпочали підготовку до переробки сировини, яка розпочнеться наприкінці серпня.