Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Iван ТОМИЧ: «2005 року спостерігалися одночасно всі кризи — м’ясна, хлібна, цукрова»

18 лютого, 2006 - 00:00

Весна, до якої залишилося менше двох тижнів, як відомо, рік годує. Нині ж цю давню мудрість слід, мабуть, сприймати ще й як пряму вказівку. Адже минулого року країна засіяла значно менше озимини, і до того ж на її стані негативно позначилися незвично міцні морози. Тож українському селу доведеться докладати зусиль, щоб перекрити усі ці негативи. Чи готове воно до цього? Тим більше, що деякі парламентарії стверджують про системну кризу сільського господарства України. Саме з цього почалася розмова «Дня» з головою комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Іваном ТОМИЧЕМ.

— Треба сказати, що системна криза утворилась не рік і не два тому. Кризові явища були започатковані ще у 80-х роках минулого століття, коли в Радянському Союзі заговорили про продовольчу проблему. Втім, однозначної відповіді на запитання про те, чи є у нашій державі нині криза села, немає. Хоча загалом я погоджуюся з колегами. Адже перманентні кризи відбуваються на різних продовольчих ринках із певним інтервалом. А 2005 року спостерігалися одночасно всі кризи — м’ясна, хлібна, цукрова. Це є наслідком того, що не вироблено спільної позиції законодавчої та виконавчої влади щодо розвитку агропромислового комплексу. Треба було б починати зі стабілізації та поступового нарощування виробництва сільськогосподарської продукції.

— Як ви ставитеся до нового механізму розподілу дотацій на сільське господарство?

— Поки ще Кабміном, на жаль, не затверджені основні порядки державної підтримки сільгоспвиробників у 2006 році відповідно до бюджетного розпису. Але ініціативи комітету наприкінці 2005 року привели хоча б до змін у ідеології бюджетної політики. Замість ручного управління, яке завжди призводило до розбазарювання та розкрадання державних коштів, започатковано пряму підтримку на кожний гектар посівів чи на голову худоби. В бюджеті закладено на це 2 мільярди гривень. Цього мало б вистачити. На жаль, бюджетом враховано далеко не всі вимоги Закону «Про державну підтримку сільського господарства». Та все ж зміни ставлення бюджетної політики до українського селянина є показовими.

— Тобто ви вважаєте, що дотування кожного гектара чи на кожну тварину збереже гроші від розкрадання?

— Так, це крок до прозорої зрозумілої схеми, яку легко проконтролювати та реалізувати. Основне, чого б хотілося, — щоб це відчули наші селяни. Вже прийшов лютий, а дискусія навколо цього ще йде. І пропозиції різних відомств, особливо Міністерства фінансів (через перешкоди, які хочуть закласти у підзаконні акти щодо порядку використання цих коштів) тільки ускладнюють отримання цих грошей сільгоспвиробниками.

— Президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко висловлював сумніви з приводу того, що ці гроші підуть справді на те, чого село потребує в першу чергу.

— Якщо цими грошима професійно та у відповідності до законодавства скористаються Мінекономіки, Мінфін та МінАПК і в цілому уряд, то, переконаний, це буде хорошим сигналом щодо стабілізації сільськогосподарського виробництва та унеможливлення продовольчих криз. Але тільки за умови вирішення цілого ряду інших питань, які йдуть у комплексі, можна буде говорити про відродження села. Тож сумніви експертів я розумію. Але зараз є всі законодавчі й фінансові інструменти для того, щоб 2006 рік був роком стабілізації. Я не хочу говорити про великі успіхи чи відродження, але треба хоча б зупинити не тільки з екранів телевізора те перманентне сповзання сільгоспвиробника, яке відбувалось протягом років. Для цього зараз є всі підстави.

— Чим закінчаться м’ясомолочні переговори з Росією? І як ця міждержавна криза позначиться на українських селянах?

— Менше як за сорок днів до закінчення передвиборної кампанії в Україні розраховувати на якісь успіхи на цих переговорах малоймовірно. На мій погляд, це та сама стратегія, яку можна було спостерігати в ситуації з газом, земельними відносинами, із кримськими маяками тощо. Це досягнення певних антиукраїнських сил. Проте, я впевнений, після закінчення виборів всі ці проблеми відійдуть, і відповідь для нашого товаровиробника буде знайдено. Але мене хвилює інше — пропозиції, які виробляє комітет з аграрної політики, проходять повз вуха багатьох урядовців, хоча вони могли б допомогти врегулюванню цієї проблеми, від якої нині потерпають майже три мільйони вітчизняних виробників. Адже зниження цін на молоко дуже боляче б’є по невеликих приватних, в тому числі — фермерських господарствах. Серед необхідних заходів постійний моніторинг цін переробних підприємств. Адже зараз можна помітити спекуляцію на цьому питанні: деякі підприємства не експортують на російський ринок, але так само знижують закупівельні ціни. Другим кроком мала б стати компенсація втрат за результатами моніторингу — доплата до 1,2 гривні за літр молока. По-третє, необхідно було б знизити ціни на внутрішньому ринку. Четвертим кроком мала б стати диверсифікація ринків. Якби ці чотири кроки були зроблені, ми мали б ключ до дипломатичних переговорів. Але уряд до нас не прислухався.

— Як ви ставитеся до ліцензування експорту цукру в Росію?

— Це можна вважати спробою адміністрування, яке викривлює ринок і, отже, ніколи не було ефективним. Я переконаний, що такий спосіб вирішення проблеми не дасть позитивних результатів. Що стосується ситуації з ринком цукру загалом, то тут можна побачити почерк одних і тих же авторів, які протягом року вивозили цукор з України.

— Кого конкретно?

— Відповідь на це запитання має дати Антимонопольний комітет, який повинен відстежувати подібні ситуації. Є декілька компаній, які успішно працюють на «солодкому» ринку. Їхня роль вже не раз досліджувалася, але в цьому році, на тлі світового підвищення цін на цукор, проблема прискорено визріла вже у лютому. Робота Верховної Ради скінчиться наступного тижня, протягом якого буде прийнято постанову щодо імпорту цукру тростини. Тому, на мою думку, ініціативу МінАПК ліцензувати експорт парламент не підтримає.

З іншого боку, в нас є інструмент, за який ми довго боролися, — Аграрний фонд. Відповідно до закону про державну підтримку, його створено влітку 2005 року. У вересні, коли ціна на цукор різко понизилася, ми пропонували згідно із законом закупити цукор у фонд, щоб підтримати у разі чого ринок інтервенціями державного цукру. На жаль, цього не сталося.

— А навіщо у нас Держрезерв? Він же декларував можливість цукрових інтервенцій.

— А ви спитайте, чи має це відомство достатньо запасів. Мені особисто здається, що їхніх ресурсів не вистачить. От якщо б запропонована нами закупівля була здійснена, таке коливання ціни було б неможливим — у держави був би ресурс. За його відсутності деякі компанії й можуть так себе поводити на ринку. Це треба вже давно припинити, оскільки кожного разу від цього страждають споживачі. А держава має від одноденних заробітків таких компаній надзвичайно великі збитки.

Наталія ГУЗЕНКО, «День»
Газета: 
Рубрика: