…коли у теперішню глупу ніч українство не буде себе нічим заявляти ясним і голосним, то ніхто не піде за ним, коли настане ранок. А він таки настане неодмінно.
Михайло Драгоманов, український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, громадський діяч

Михайло ЧЕЧЕТОВ: Закон — це ні ліворуч, ні праворуч

27 липня, 2004 - 00:00

Фонд державного майна наприкінці минулого тижня оголосив конкурс із продажу 93,07% державного пакета акцій ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» (КЗРК). Стартова ціна пакета — 242,6 млн. грн. Але конкурсна комісія з приватизації підприємств, які входили до державної акціонерної компанії «Укррудпром», вірогідно, не допустить Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча до участі в конкурсі. Її вирок, мабуть, звучатиме так: не відповідає умовам тендера.

Тим часом голова правління ММК ім. Ілліча, народний депутат Володимир Бойко повідомив про намір підприємства брати участь у приватизації КЗРК: «Ми управляємо частиною «Укррудпрому» — Комсомольським рудоуправлінням, а отже можемо брати участь у приватизації КЗРК». Бойко вважає, що державі слід би віддати КЗРК ММК ім. Ілліча безкоштовно: «Ми довели, що є найефективнішими власниками, які працюють на людей і державу. Якби КЗРК був у нас, то залізняк мали б і Алчевський меткомбінат, і «Азовсталь», і ДМК ім. Дзержинського, — всі мали б стабільне забезпечення», — запевняє В. Бойко. З його слів, про це він заявляв і Президенту України, і керівництву ФДМУ. Назріваючу конфліктну ситуацію «День» попросив прокоментувати голову ФДМУ Михайла ЧЕЧЕТОВА.

— Закон про «Укррудпром», у точній відповідності з яким зараз триває процес приватизації цього підприємства (юристи нас попередили: крок праворуч, крок ліворуч від закону — кримінально карані), приймали практично в напівпорожньому залі засідань Верховної Ради. Але він набрав 272 голоси. Причому за нього голосували і представники більшості, і меншості. «Наша Україна», СДПУ(О), «Партія регіонів» й інші сили. Цей закон дуже специфічний, оскільки, по суті, реалізовує ідею самовикупу. У нас можна було приватизувати таким чином підприємства, спираючись на закон про оренду 1996 року. Тоді це називалося оренда з викупом. Але згодом такий підхід канув у Лету. І навіть якщо хтось із нинішніх орендарів хоче брати участь у приватизації, то переваг він не отримує й повинен на загальних конкурентних підставах брати участь у купівлі. Але тут ідеологія самовикупу закладена нібито в оновленому вигляді. Головними гравцями конкурсу із продажу підприємств «Укррудпрому», згідно із законом, стали структури, які вже є його власниками. Тобто, згідно із законом, пріоритетне право при приватизації має інвестор, котрий володіє щонайменше 25% акцій цього підприємства. У цьому випадку йому надається право придбати підприємство за ціною, отриманою в результаті експертної оцінки. Якщо на підприємстві є два чи більше таких інвесторів, тоді організовують конкурс. Отака схема. Але оскільки в половини підприємств, які входили до «Укррудпрому», всі 100% акцій залишалися в державі, а в іншої половини державна частка становила 25 — 50%, то вийшли різні процедури. Там, де за державою менше 100%, практично реалізовувався самовикуп.

Перед конкурсом відповідна комісія звернулася до реєстраторів усіх десять об’єктів «Укррудпрому» та запитала дані про акціонерів. Нас цікавили ті з них, хто мав більше 25%. Ці дані ми отримали та визначилися, таким чином, із потенційними покупцями. Після цього ми залучили незалежних оцінювачів, і, керуючись їхніми висновками, зробили пропозиції можливим інвесторам: є така ціна. Будь ласка, приходьте укладати договір. Їх влаштувала ця оцінка, вони підписали договори купівлі-продажу, перерахували гроші, і я перепідписав право власності. Це ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» і ГЗК «Суха Балка». Тільки щодо одного об’єкту (Південний ГЗК) інвестор поки що утримався від відповіді. Якщо від нього надійде повідомлення, що він відмовляється від зробленої йому пропозиції, то ми знову виставимо його на продаж. Що стосується тих об’єктів, де держава має 100% (це не зовсім правильно, оскільки від 7 до 10% акцій були поширені серед працівників підприємств за пільговою підпискою, уточнює Чечетов), — це Криворізький залізорудний комбінат, Докучаєвський доломітовий, Новотроїцьке рудоуправління, Балаклавське рудоуправління ім. Горького та ВАТ «Промислово-виробниче підприємство Кривбасрудпром», — то в них, зрозуміло, немає інвесторів. Але згідно із законом брати участь у конкурсі з їхнього продажу можуть лише ті, хто є інвесторами на перших п’яти, тобто власники не менше 25% акцій відповідних гірничорудних підприємств. Якщо хтось із них не братиме участі в конкурсі, то кількість учасників зменшиться, але він однаково відбудеться, і виграє той, хто більше заплатить. Якщо виявиться, що в цьому конкурсі всього один учасник, тоді він платитиме або те, що він закладе в свою конкурсну пропозицію, або експертну ціну. Але в будь-якому випадку його ціна не має бути нижча за експертну. Так стверджує закон. А якщо на якийсь об’єкт ніхто не претендуватиме, тоді ми повинні оголосити новий відкритий конкурс, у якому зможуть взяти участь не тільки національні, а й іноземні інвестори як з ближнього, так і з дальнього зарубіжжя. І, звичайно, флагман вітчизняної металургії — ММК ім. Ілліча. Отака схема продажу. Так велить закон, ухвалений практично конституційною більшістю парламенту.

Далі ми робитимемо оголошення стосовно решти підприємств, проводитимемо оцінку їхнього майна та конкурси.

— Отже, в цих умовах особливо відповідальна роль належить оцінювачам майна...

— На ринку оцінки виступають дуже досвідчені, кваліфіковані оцінювачі, які мають ліцензії. Серед них ми проводимо конкурс з відбирання оцінювача на кожний конкретний об’єкт.

— А за якими критеріями визначався переможець?

— Оцінювач — як лікар. Він має спеціалізацію. Одні оцінюють землю, другі — «незакінченку», треті спеціалізуються на енергетиці, четверті займаються гірничо-металургійним комплексом тощо. Тому насамперед, звісно, оцінювач має відповідати специфіці конкурсу, мати досвід на цьому ринку. Природно, переможцем стає зазвичай той оцінювач, який закладає меншу ціну за роботу. Це основний критерій. Профіль оцінювача повинен збігатися з профілем приватизовуваних підприємств.

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День». Фото надане прес-службою Фонду держмайна
Газета: 
Рубрика: