Україна має шанси стати 4-ю в Європі і 21-ю у світі

Ідея створення спеціалізованих антикорупційних судів уже багато років реалізовувалася в різних формах у низці країн. Спеціалізовані судові органи для розгляду корупційних справ (чи то окремі судді, чи то спеціалізовані суди, чи палати судів) утворені, принаймні, у 20 юрисдикціях, хоча в окремих випадках такі судові органи уповноважені розглядати й інші категорії справ поряд з корупційними: Філіппіни, Пакистан, Хорватія, Болгарія, Мексика, Словаччина та ін.

Рік тому професор Гарвардської школи права (США) Меттью Стівенсон і старший радник Антикорупційного ресурсного центру U4 (Норвегія) Інституту імені Крістіана Міхельсена Софі Шютте представили в Україні під час експертного обговорення «Створення спеціалізованого антикорупційного суду: найкращі міжнародні та європейські практики та досвід», організоване Програмою USAID реформування сектору юстиції «Нове правосуддя», результати свого дослідження «Спеціалізовані суди: порівняльний аналіз».

Для цілей дослідження автори обрали досить широке визначення: «антикорупційний суд» — це суддя, суд, підрозділ суду або трибуналу, який спеціалізується в основному (але не виключно) на розгляді справ про корупцію.

Дослідження було розпочато 2015 року, тоді спеціалізовані антикорупційні суди діяли в 17 країнах світу: Афганістані, Бангладеш, Ботсвані, Болгарії, Бурунді, Камеруні, Хорватії, Індонезії, Кенії, Малайзії, Непалі, Пакистані, Палестині, Філіппінах, Сенегалі, Словаччині та Уганді. Ще три країни     — Мексика, Танзанія і Таїланд — створили спеціалізовані антикорупційні суди пізніше. Тобто більшість — пристойно корумповані країни Азії та Африки. Фактично, з них лише три європейські країни. І Україна має шанси стати четвертою. І тут варто зауважити, що фахівці зазначають: саме в азійських та африканських країнах антикорупційні суди демонструють високу ефективність.

Меттью Стівенсон зазначив, що однією з найбільш поширених причин створення антикорупційного суду є увага до добропорядності і стурбованість з приводу схильності до корупції всередині судової влади, у зв’язку з чим реформатори вважають, що таким суддям не можна довірити антикорупційні справи. За таких умов створюється антикорупційний суд, більшість суддів якого зазвичай приходять не із судової системи. Водночас система добору таких суддів у більшості країн аналогічна добору суддів апеляційних судів.

Вперше у світі антикорупційний суд було створено на Філіппінах. Це відбулося 1979 року. Щоправда, відтоді ситуація з корупцією на Філіппінах істотно не поліпшилася. Згодом 1999 року — в Пакистані, а 2002-го — в Індонезії та Непалі.

В усіх цих країнах моделі антикорупційного суду відрізняються. У деяких державах функції АС виконують спеціалізовані судді, підрозділи суду або трибуналу. В інших — це окремий повноцінний орган. У Філіппінах антикорупційний суд (Sandiganbayan) діє, як перша інстанція, коли корупційні справи стосуються топ-посадовців; коли ж ідеться про «дрібних корупціонерів» — їхні справи направляють у звичайні регіональні місцеві суди, а суд Sandiganbayan виконує функцію апеляції.

В Афганістані, Малайзії, Індонезії та Болгарії антикорупційні суди є і на рівні першої інстанції, і на рівні апеляції. А в Хорватії, Словаччині, Непалі, Пакистані, Сенегалі, Камеруні та Бурунді Спеціальний антикорупційний суд розглядає справи тільки на рівні першої інстанції — апеляційні скарги направляють у Верховний суд.

Остання модель антикорупційного суду є доволі неоднозначною. Наприклад, експерт РПР Маркіян Галабала вважає, що саме у Верховному суді Словаччини (у якому працюють «судді старої системи») затягують корупційні справи, які веде АС.

СЛОВАЧЧИНА

В Європі антикорупційні суди діють у трьох країнах — Хорватії (з 2008 року), Словаччині (з 2005-го) та Болгарії (з 2017-го).

Спеціалізовані суди в Хорватії розглядають не лише справи про високопосадову корупцію, а й про організовану злочинність. Спеціальний кримінальний суд Болгарії також розглядає справи про організовувану злочинність поряд з корупційними. Спеціальний кримінальний суд Словаччини розглядає, крім корупційних справ та справ про відмивання коштів, також справи про організовану злочинність і навмисні вбивства.

Основною причиною створення антикорупційного суду в Словаччині було прагнення зруйнувати місцеві зв’язки, що існували між суддями, адвокатами, прокурорами та організованою злочинністю, розповів керівник відділу захисту прав людини в Офісі омбудсмена Словацької Республіки Павол Жілінчік.

Антикорупційний суд було сформовано із нових суддів, яким запропонували високу суддівську винагороду, особисту охорону, забезпечення їхнього захисту. Протягом перших років існування антикорупційного суду було досягнуто певних результатів: акумульовано спеціальні знання, розірвано деякі локальні злочинні зв’язки, успішно завершено декілька справ.

Разом із тим діяльність антикорупційного суду викликала невдоволення деяких політиків і суддів звичайних судів, у зв’язку з чим 2009 року внаслідок конституційного оскарження було скасовано закон про спеціалізований антикорупційний суд. Зокрема, основними підставами для конституційного подання були: безпекова перевірка для суддів, вимоги до якої не відповідали принципу незалежності судової влади; зависока зарплата суддів спеціалізованого суду, що було дискримінацією стосовно інших суддів; персональна юрисдикція суду щодо високопосадовців.

І лише завдяки тому, що громадськість Словаччини вийшла на вулиці з вимогою негайного відновлення цього суду, того самого 2009 року було ухвалено новий закон і створено новий спеціалізований суд.

Сьогодні спеціалізований суд Словаччини складається із 14 суддів, а до складу спеціалізованої прокуратури входять 19 прокурорів. Цей суд розглядає кілька категорій справ: навмисні вбивства, економічні правопорушення, в яких фігурують суми в понад 6,6 млн євро, тяжкі злочини, скоєні злочинними або терористичними угрупованнями, і злочини екстремістського характеру.

ІНДОНЕЗІЯ

Найбільш комплексно до питання запровадження спеціальних процедур відбору для антикорупційних судів підійшли в Індонезії. У спеціалізованих судах справи тут розглядаються не лише професійними суддями, а й ad hoc суддями, якими, як правило, виступають професійні юристи, судді у відставці або інші професіонали у сфері права. Претенденти на роль ad hoc суддів повинні пройти чітко визначену процедуру відбору, при цьому до складу комісії з відбору входять представники апарату Верховного суду, а також громадянського суспільства. Професійні судді призначаються президентом на п’ять років з можливістю бути перепризначеними лише один раз. Відповідно до початкової редакції закону 2002 року антикорупційні суди розглядали справи колегіально у складі п’яти суддів, троє з яких були суддями ad hoc (таку систему було запроваджено через недовіру до професійних суддів, які загалом вважалися більш корумпованими). Однак 2009 року цю систему було змінено, і тепер голова кожного регіонального антикорупційного суду (який є професійним суддею) може особисто визначати співвідношення професійних та ad hoc суддів у судових колегіях.

КАМЕРУН

Для більшості антикорупційних судів підсудність радше визначається за категоріями злочинів, а не за їхньою тяжкістю, проте в деяких країнах застосовують і такий підхід. Скажімо, в Камеруні Спеціальний кримінальний суд розглядає лише справи про заволодіння майном в особливо великих розмірах, а справи про аналогічні злочини з меншими сумами збитків розглядаються судами загальної юрисдикції. Також останніми змінами до законодавства обмежено підсудність спеціалізованого суду у Філіппінах за ознакою розміру завданих збитків. У Словаччині після публікацій журналістів про те, що Спеціальний кримінальний суд розглядає, зокрема, справи про дрібні хабарі (іноді <20 євро), розпочалась публічна дискусія стосовно доцільності обмеження юрисдикції суду більш серйозними злочинами.

До речі, в Камеруні, Непалі, Палестині, Філіппінах та Індонезії, щоб мінімізувати ризики затягування справ, встановлювалися кінцеві терміни на розгляд кейса. У Палестині вони особливо жорсткі: там на розгляд справ антикорупційному суду дають лише десять днів з дозволеним перенесенням не більше ніж на сім днів. Автори дослідження U4 відзначають, що цього часу явно не досить для справедливого та компетентного розгляду справи. А в Малайзії середній термін розгляду справи про корупцію з часу її надходження до винесення остаточного рішення становив 8,5 років. Тому держава скоротила терміни розгляду справ до одного року.