Краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати!
Микола Вороний, український письменник, перекладач, поет, режисер, актор

Очищення трипільським вогнем

Щорічний «стихійний» етно-фестиваль у Ржищеві пропагує якісну музику, еко-мислення та єднання заради творення
9 липня, 2010 - 00:00
ТРИПІЛЛЯ — ОДНА З НАЙДАВНІШИХ ХЛІБОРОБСЬКИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ, ЩО ІСНУВАЛА НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ПОНАД ШІСТЬ ТИСЯЧ РОКІВ ТОМУ, А ЗАРАЗ Є ВСЕСВІТНЬО ЗНАНОЮ ЗАВДЯКИ СВОЇМ КЕРАМІЧНИМ ВИРОБАМ, ЩО ДІЙШЛИ ДО НАС КРІЗЬ ВІКИ. А ТРИПІЛЬСЬКУ СИМВОЛІКУ ВВАЖАЮТЬ ПЕВНИМ СПІЛЬНИМ ЗНАМЕННИКОМ ДЛЯ БАГАТЬОХ СТАРОДАВНІХ КУЛЬТУР СВІТУ. ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА СТАЛА СПІЛЬНИМ ЗНАМЕННИКОМ І ДЛЯ УЧАСНИКІВ ФЕСТИВАЛЮ / ДИТЯЧИЙ МАЙДАНЧИК ПОКАЗУВАВ І РОЗПОВІДАВ МАЛЕНЬКИМ ТВОРЦЯМ НОВОГО СВІТУ ПРО МИНУЛЕ ЇХНЬОЇ КРАЇНИ, ТРАДИЦІЇ ЇХНЬОГО НАРОДУ,

Серед строкатого забарвлення фестивальної України переважає етно-колір. Потужним, вкрай насиченим і різнобічним дійством у цій палітрі є Міжнародний еко-культурний фестиваль «Трипільське коло», який цього року тривав чотири дні, з 1 до 4 липня.

«ТК» щоліта проводиться у місті Ржищів Київської області, починаючи з 2008 року. Подолавши 85 кілометрів, з української столиці потрапляєш до казкової української природи, яка свого часу породила трипільську культуру, а тепер за допомогою небайдужих людей щороку відроджує її на кілька днів, демонструючи людям, як можна розвиватися й жити в гармонії з нею.

Концепція фестивалю — п’ятирічний цикл, в якому кожен рік тематично пов’язаний з однією зі стихій, які 2012-го утворять парад. А потім усе знову піде по колу. Так само, як життя зародилося у воді, так і рух «Трипільським колом» розпочався водними шляхами з гаслом «Чиста вода — чисте життя!». 2009 року фест дістався до землі, прагнучи донести життєве правило: «Збережемо землю — збережемо рід!». Цього року на Ржищівському полі володарювало полум’я. Головним покликом «Трипільського кола-2010. Вогонь» було «Запалюємо серця!».

Щорічні заклики фестивалю породжують відповідну програму дій та настроїв. Згідно із задумом організаторів, гармонії з навколишнім середовищем можна досягти, лише обравши здоровий спосіб життя, до чого на повний голос закликає сама територія фесту, де багато свіжого повітря, живої землі, запашної зелені та високого неба, купол якого надійно захищає трипільське поле. Ця територія є вільною від уживання алкоголю та тютюну. Адже не задурманена стимуляторами свідомість ширше відкривається назустріч мистецтву і творчості, що панують на «Трипільському колі».

Вогняний фестиваль, як і належить, відбувся сонячно та спекотно, а насиченість програми фізично унеможливлювала прагнення «встигнути скрізь». Певним виходом-компромісом було: розмалювати програму-брошуру, розставивши пріоритети, і пообіцяти собі повернутися наступного року, щоб додивитися недобачене та поцікавитися новим.

Наріжним каменем фестивалю були, звісно, велика та мала сцени.

Велика сцена — серце «Трипільського кола» — найяскравіше палала 2 та 3 липня, випромінюючи енергію гуртів у стилі етно-рок, арт і world music.

О сьомій годині вечора запалювати слухачів на сцену вийшов етно-роковий проект «ДримбаДаДзига», що вдало поєднує етнічну музику із сучасними ритмами. Наступною палила серця легендарна «Пікардійська терція». Після львів’ян, немов чорт із табакерки, на сцену вискочив перкусіоніст гурту «АтмАсфера» — справжніх друзів та улюбленців фестивалю, які виступають тут уже не вперше. Через декілька хвилин сімка божевільних музикантів робила на сцені дивовижні речі: суцільна енергетична world-music-мантра з досконалого музичного вінегрету, що створювався ударними, флейтою, гітарами, мандоліною, скрипкою, клавішними, дзвіночками та іншими музичними інструментами й ліричним співом солісток. У цей час публіка усміхається, серйознішає, заплющує очі, широко розплющує їх, водить хороводи, тримається за руки, танцює та підспівує. Після виступу «АтмАсфери» вогняний фестиваль гаряче відкривали танцювальний колектив «TK-Dance» і театр-студія «Данко», які, енергійно поєднавши театр тіней та сучасний танець, символічно показали жагучі пристрасті і зародження вогню життя. Цей пломінь потім матеріалізували, запаливши на сцені факели та відпустивши полум’я в поле бенгальськими вогниками, які попередньо всім відвідувачам безкоштовно роздавали волонтери. Останніми 2 липня велика сцена бачила барабанне шоу від «Art Groove Studio» та яскраве фаєр-шоу.

3 липня ввечері серце фестивалю почало прискорювати свій ритм під фольк-мотиви гуртів «Русичі», «PoliКарп» і «ДомРа», що своєю тріадою склали своєрідну українську музичну мозаїку. Потім виступом із національним колоритом слухачів «підірвав» білоруський етно-колектив «OSIMIRA». В основі їхньої творчості лежить білоруський (кривичський) фольклор. Продовжили «атакувати» глядачів вельми відомі «Mad Heads XL» зі своїм проектом «УкраїнSKA», зрозумілим і близьким публіці «Трипільського кола» — українські народні пісні в оновленій, часом несподіваній, звуковій «оправі». Справжнім етнічним обрядом-ритуалом став фінал головної музичної частини фесту — виступ гурту «Даха-Браха». Українські пісні, виконувані в автентичній манері, поєдналися зі звучанням широкого ряду ударних інструментів та віолончелі. Це було оголене шаманство, те, що неможливо сприйняти раціонально, лише спіймати вібрації. Творчість «Дахи-Брахи» — первісність вогненної стихії, найточніше втілення концепту цьогорічного «Трипільського кола».

Мала сцена працювала повний день. Тут можна було долучитися до танцювальних майстер-класів, а також зцілитися танцювальною терапією. Шанувальники театрального мистецтва мали змогу переглянути драматичні постановки, фарси та імпровізації. На малій сцені відбувалися також покази колекцій концептуального одягу. Музичну програму створювали етно-гурти «Михайлове чудо», «Рожаниця», «Добре», «Конкорд» та «Відія». Ввечері різноманітні фаєр-шоу демонстрували тут мистецтво поєднання стихії вогню з майстерністю, грацією, спритністю та музикою.

Дізнатися щось цікаве та поділитися своєю творчістю можна було й на багатьох локальних акціях, що відбувалися на понад двадцяти п’яти майданчиках — майстер-класи, лекції, вільне спілкування, кінопокази та інші заходи на теми екології, інтелектуального розвитку, здоров’я, кохання, краси, езотерики, літератури, культур світу, живопису. Активно функціонував великий дитячий майданчик. А вночі кіномани гуртувалися у cinema-наметі, де крутили короткометражні ігрові, документальні та анімаційні роботи сучасних українських кіномайстрів і найкращих світових режисерів. Цікавою була й літературна сцена. Тут відбувались зустрічі з письменниками, діячами літературних клубів, видавництвами, продавалися книжки, діяв буккросінг, відбувалися літературні читання.

«Трипільське коло-2010. Вогонь» догоріло, розповівши про наші давні традиції і звичаї, нашу історію та сучасність, про нас самих, спонукаючи відродитися з попелу на вже четвертому фестивалі «Трипільське коло-2011. Повітря», сказати собі та однодумцям: «Дихай на повні груди!», звернути увагу на стан озонового шару планети, проблеми глобального потепління, збереження «зелених легенів» Землі. Щоб, торкнувшись давнього серцем, крокувати по «Трипільському колу» з чотирма стихіями природи!

КОМЕНТАРІ

Галина САМЧУК, організатор:

— Як організатори, ми йдемо не за тим, що хочуть люди побачити, а орієнтуємося на те, що ми хочемо людям показати. Маємо можливість і велике бажання нести культурні ініціативи вищого ѓатунку. У такий спосіб поволі, по краплині, але свідомість людей змінюється. Саме тому ми транслюємо таку культуру.

Олесь ЖУРАВЧАК, організатор, ведучий концертів на великій сцені:

— Трипільську символіку ми обрали тому, що вона є певним спільним знаменником для багатьох стародавніх культур світу. Нам здається, що саме Трипілля та еко-культурний фестиваль «Трипільське коло» задає вектор формування громади, спрямованої не на споживання, а на творення та еко-культурне мислення. Ми пропагуємо, що наші відвідувачі мають не лише споживати, а й віддавати для того, щоб відбувався певний творчо-культурний обмін. «ТК» не має обмежень за релігійними, бізнесовими, політичними поглядами. Наші основні орієнтири — еко-культурне спілкування, мислення і творчість як об’єднуючі фактори. Добрий приклад цього — будівництво трипільської хати, яка з кожним роком удосконалюється і суть якої — в акценті на українській традиції толоки: коли одна сім’я щось будує, їй допомагають усі друзі, тож за кілька днів річна робота вже завершена. Об’єднавши зусилля, ми прагнемо спільно творити певну зону комфорту, передусім не для себе, а для оточуючих.

Анастасія САМОШИНА, Літня школа журналістики «Дня». Фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 
Рубрика: