Кримськотатарська революція. Курултай
Кримськотатарська революція, яка розпочалася в березні 1917-го, а влітку й на початку осені вилилася у формування самоврядних національних органів і перших військових підрозділів, швидко сягнула політичної зрілості. 15 жовтня З’їзд представників кримськотатарських організацій ухвалив скликати Курултай. Він мав стати найвищим національним органом влади і явочним шляхом — надія на всеросійський «центр» уже згасала — вирішити питання про автономію Криму. Михайло Грушевський від імені Центральної Ради висловив повну підтримку прагненням кримців до державної автономії та обіцяв сприяння з боку українських сил.
Курултаєм у Кримському ханаті називався з’їзд беїв і мурз, який обирав хана. Назвавши новітній найвищий орган влади Курултаєм, кримськотатарські інтелектуали апелювали до самосвідомості свого народу і до його історичної пам’яті, але формування цього органу відбувалося на принципово інших засадах, притаманних модерним націям. Вибори до Курултаю відбулися 17 листопада 1917 року в п’яти виборчих округах Криму. За виборчим законом, ухваленим Мусульманським виконкомом, право голосу мали чоловіки та жінки, яким на день виборів виповнилося 20 років. Було обрано 76 депутатів, із них четверо жінок. Зауважимо, що йшлося про перший серед ісламських і тюркських народів приклад реалізації і активних, і пасивних виборчих прав для жінок (тобто вони мали право обирати і бути обраними); донині цих прав жінки не мають у низці мусульманських держав. А от у США жінки одержали повні виборчі права лише 1920 року...
Напередодні скликання Курултаю Мусвиконком виступив із відозвою «Про владу в Криму», в якій заявив, що бере на себе ініціативу створення автономії без гегемонії якоїсь народності над іншою і під гаслом «Крим для кримчан». А лідер кримців Номан Челебіджіхан виступив із програмною промовою, в якій зокрема зазначив: «Наш народ є справедливим. Він дбає не лише про себе. Він приймає близько до серця горе інших народів... Він бажає втілити в дійсність принцип справедливого взаємного співіснування з іншими мешканцями Криму. У Криму досить багато квітів, різних барв та ароматів. Ці квіти — це нації, що проживають у Криму: кримські татари, росіяни, євреї, греки, німці та інші. Завдання Курултаю — згуртувати всіх і, зробивши з них один чудовий букет, перетворити Крим на справжню культурну Швейцарію. Національний Курултай дбатиме не лише про мусульман, а й про інші нації, він запрошує їх до співпраці, і рухатиметься в одному темпі з ними. Наша нація є лише ініціатором у цій справі. Хочеться вказати тому, хто не знає, на той факт, що впродовж усієї нашої історії ми виявляємо цілковиту повагу до прав усіх інших націй. Ми й надалі будемо рахуватися з правами інших. Курултай втілить у дійсність ідеали всіх народів Криму».
Засідання Курултаю розпочалися 8 грудня 1917 року о 14 годині у Залі суду («Дівані-Алі») Ханського палацу в Бахчисараї. Головою його був обраний найстарший із народних представників — Аджи Алі-ефенді, були сформовані президія та секретаріат, який мав готувати офіційні документи кримськотатарською та російською мовами. Працювали депутати швидко і злагоджено. 13 грудня Курултай проголосив Кримську Народну Республіку. Це була перша у світі тюркська республіка; Турецька Республіка постала шістьма роками пізніше. 14 грудня Курултай затвердив символіку Кримської Народної Республіки та ухвалив «Кримськотатарські основні закони» — власне, першу Конституцію Криму. Вона передбачала реалізацію кримськотатарським народом права кожного народу на національне самовизначення і самоврядування через створення парламенту, обраного в результаті вільних, прямих, рівних виборів шляхом таємного голосування.
Оскільки за чинних обставин провести такі вибори було неможливо, Курултай оголосив себе Парламентом і конституційно ствердив «цілковиту незалежність законодавчої, виконавчої та суддівської гілок влади, кожна з яких має діяти у правовому полі й у межах своєї компетенції». Був зафіксований намір Кримської Народної Республіки самостійно брати участь у майбутній мирній конференції (нагадаємо, йшла Перша світова війна) та інших міжнародних конференціях. Конституція скасувала звання та стани і проголосила рівність усіх громадян, незалежно від їхньої національності або віри, та рівноправність жінок і чоловіків.
Після перетворення Курултаю на постійно діючий парламент його головою був обраний один з лідерів партії «Міллі Фірка» — письменник Асан Сабрі Айвазов. А 18 грудня Курултай сформував національний уряд — Директорію — у складі п’яти директорів (міністрів) на чолі з Номаном Челебіджіханом, який також очолив управління юстиції (директором іноземних справ став Джафер Сейдамет, він же очолив управління військовими справами, директором у справах релігії — Амет Шюкрі, директором освіти — Амет Озенбашли, директором фінансів і вакуфів — Сеїтджаліль Хаттатов. Директорію одразу визнала Центральна Рада, натомість Директорія засудила агресію совєтської Росії проти УНР, що розпочалася якраз у ті дні.
Ще до початку роботи Курултаю було відкрито низку культурних та освітніх закладів, серед них — Національний татарський музей у Ханському палаці в Бахчисараї, Педагогічний інститут імені Ісмаїла Гаспринського та Школа раціонального мистецтва (обидва — теж у Бахчисараї). А в Сімферополі засновано жіночий учительський інститут. У зв’язку із цими подіями газета «Міллєт» писала: «Помирають держави, уряди й люди, але нації продовжують жити й шукають шляхи порятунку від гніту... Наша нація, попри 150 років неволі й гноблення, вижила. Кримські татари сьогодні збираються під прапором свободи і, крокуючи одним шляхом до спільної мети і до спільного ідеалу, виявляють згуртованість, як і в давнину. Подібно до своїх предків, які тримали в одній руці перо, а в другій — меч, кримські татари сьогодні, з одного боку, будують культурні установи, з іншого — засновують національні органи. Сьогодні кримські татари є нацією, яка мріє жити вільно, по-новому. Кримські татари переконані, що довели свою розсудливість і життєву силу, та сподіваються, що їхні сьогоднішні прагнення й бажання поважатимуть інші нації, як вони самі поважають такі прагнення й бажання інших націй».
Починалася серйозна державотворча й культурницька робота, яку перервали дії більшовиків.
Петроградський Совнарком не визнав ані Кримської Народної Республіки, ані її Директорії. За його вказівкою кримські більшовики в ніч на 16 грудня захопили Севастополь та — «від імені совєтської влади» — негайно розігнали там... Совєт робітничих, матроських і солдатських депутатів. Натомість на партійній основі було створено військово-революційний комітет, під орудою якого червоні загони почали наступ на інші міста Криму.
Мусвиконком ще влітку 1917-го, передбачаючи загрози з боку радикальних російських політичних сил, почав спроби формування кримськотатарських частин. На момент початку роботи Курултаю він мав у своєму розпорядженні Кримський кінний полк, Татарський піхотний батальйон при 32-му запасному піхотному полку, а також два курені (батальйони) солдатів-українців, які стали на бік Кримської Народної Республіки, разом — до 6 тисяч багнетів і шабель. «Наказом по Кримським військам» № 1 від 17 грудня 1917 року Кримський кінний полк, названий Першим, був об’єднаний з Другим Кримським кінним полком у кінну бригаду. Того самого дня створено перший піхотний полк Кримських військ — Перший Татарський піший полк «Урієт» («Свобода»). Для оборони півострова від більшовиків Директорія та Рада народних представників, яка охопила всі національні громади Криму, 19 грудня створили в Сімферополі об’єднаний Кримський штаб.
Проте сформувати численне боєздатне військо Кримська Народна Республіка не встигла. Більшовики в союзі з анархістами й лівими есерами мали за собою більшість особового складу Чорноморського флоту, а Центральна Рада та Генеральний Секретаріат УНР самоусунулися від розв’язання проблем флоту і Криму (тим часом за українських соціалістів-революціонерів на виборах до Всеросійських Установчих Зборів проголосували 24,5% моряків — більше, ніж за самих лише більшовиків, без союзників, але більшовики змогли нейтралізувати проукраїнські сили Чорноморського флоту, які не мали підтримки й директив із Києва). Спроба в січні 1918-го силами лише кримськотатарської кінноти з ходу взяти Севастополь зазнала невдачі. Тож після боїв, які точилися впродовж усього січня та першої половини лютого, підпорядковані петроградському Совнаркому формування, що переважали своїх противників чисельно та мали краще озброєння, встановили свій контроль над усім Кримом. Челебіджіхан, який намагався домовитися з більшовиками про припинення бойових дій, був під час переговорів у Сімферополі заарештований, перевезений літаком до в’язниці в Севастополь і там 23 лютого розстріляний. Тіло його вивезли в море і там утопили.
Після захоплення більшовиками та їхніми союзниками (яких через півроку більшовицька влада знищить) усього Криму було оголошено про розпуск Курултаю та Ради народних представників. На півострові запанував масовий терор, який супроводжувався погромами татарських селищ. У Ялті, Феодосії, Євпаторії, де тоді жило чимало кримських татар, розгорнулося справжнє полювання на місцеву інтелігенцію. «Червоні» матроси та солдати, за спогадами сучасників, «націоналізували» чимало татарських жінок та дівчат і приторговували ними. Скажімо, у Феодосії революційні солдати фактично відновили сумнозвісний Кафський невольничий ринок і торгували татарськими й вірменськими дівчатами по 25 руб. «за штуку».
Рештки кримськотатарських та інших антибільшовицьких формувань пішли в гори, звідки здійснювали набіги на захоплені військами Совнаркому міста й селища, проте самостійно звільнити півострів вони не мали змоги. Та вже у квітні більшовицька влада у Криму впала під ударами Запорозького корпусу армії УНР під командуванням полковника Петра Болбочана. Коли українські війська просувалися півостровом, їх зустрічали квітами, до них приєднувалися кримськотатарські повстанці. Та на вимогу німців українське військо на початку травня 1918 року змушене було полишити Крим.
