Повчальна історія появи назви «Нова Прага» в степах України

Походження назв чи не всіх сіл і містечок України повите безліччю легенд та міфів, через які іноді важко докопатися до їхніх коренів та причин появи. Схожу плутанину має відоме мешканцям Кіровоградщини село Нова Прага, зване ще в 18 – на початку 19-го століття Петриківкою. З нею пов’язане моє сімейне коріння, тож ще в дитинстві я допитувався старших людей: «Чому Прага, чому Нова?» Ніхто не міг нічого путнього відповісти, але врешті-решт вдалося почути версію, що колись в давні часи тут проїздила якась цариця, яка, побачивши білі чепурні хатки в оточенні вишневих садків, дуже розчулилася і згадала про близьку їй Прагу в Чехії. Тож начебто з тих пір поселення почало зватися Новою Прагою. Втім, це виявилося не більше ніж порожньою вигадкою.

Трохи більш наближену до реальності версію почув на початку 2000-х від шанованого новопразького краєзнавця Ф.М.Плотніра, який в своїй книжці «Новопразький літопис» [1] стверджував, що Нова Прага отримала свою назву в 1822 році, бо «коли російські війська переслідували відступаючу армію Наполеона, то один з полків наздогнав у районі східного передмістя Варшави, - що розташоване на низинному правому березі Вісли і носить назву ПРАГА, - великий загін французів і розгромив та полонив його. За військову доблесть він став носити назву Празький. І коли в нашім краї запроваджувалися військові поселення та вводилися полки російських військ, то цей полк деякий час розміщувався в нашій Петриківці. Це й послужило приводом для перейменування її в Нову Прагу». Тут варто зазначити, що не було скільки-небудь відомої битви російської армії проти військ Наполеона в Варшавському передмісті Прага, хіба що аж в 1794 році було ганебне придушення повстання Костюшко дикими бандами «полководця» Суворова. Воно переросло в криваві погроми озвірілими російськими солдатами, які відомі в світовій історії як «Празька різанина» [2]. Ці події 18-століття навряд чи могли стати причиною появи на карті України Нової Праги. В іншій своїй книжці «Петриківські бувальщини» [3] Ф.М.Плотнір знов зазначає 1822 рік посилаючись на «Результаты подворной переписи Александрийского уезда 1886 года». Чи це дійсно так і чи тут немає помилки, нині неможливо перевірити – оригінальна інформація зберігається в москві і заблокована країною-агресором для ознайомлення.

Близький до попереднього час появи назви Нова Прага наприкінці 1821 року наводить й Владислав Бурда, описуючи життя незаслужено забутого уродженця Нової Праги Григорія Честахівського – близького товариша Тараса Шевченка [4].

Втім, зазначені обома дослідниками 1821-й та 1822-й роки не витримують критики хоча б через те, що тодішні церкви, які офіційно фіксували факт народження, одруження та смерті людей, почали одномоментно називати в своїх записах жителів Петриківки жителями Нової Праги лише в травні 1832 року. Порівняйте на доданих фото титульні сторінки записів, виконаних в Предтеченській церкві Петриківки/Нової Праги на початку 1832-го та 1833-го років.

Найбільш повно про історію появи Петриківки та її перейменування в Нову Прагу в своїх історичних розвідках пише краєзнавиця Надія Жахалова, всі вони доступні в інтернеті [5]. Серед іншого вона зазначає, що свою назву Нова Прага отримала не раніше 1831 року як наслідок каральних дій російської армії в «Грохівській справі» поблизу Варшавського передмістя, відомого й нині як Прага. До столиці Чехії Праги Варшавське передмістя Прага не має жодного стосунку. Учасники «Грохівської справи», звані тоді як «принца Альберта Прусського кірасирський полк», розташовувалися в військовому поселенні Петриківка з 20-их років 19-го століття – часу заснування в ній військових поселень. Надія Жахалова також згадує в своїх дослідженнях про спогади такого собі «Огюста Мормона, колишнього наполеонівського маршала». Якби не цей самозакоханий персонаж та його спогади, то історія появи назви «Нова Прага» була б і до цього часу незрозумілою. В них за єлейними текстом автора приховується чимало подробиць моторошних подій тодішнього життя. Мені звернув увагу на Мармона та його спогади Володимир Разін – інший краєзнавець, який чимало знає про історію Нової Праги.

Спочатку варто торкнутися особи самого Огюста Фредеріка Луї де Мармона. Він прославився тим, що вмів вчасно «перевзуватися в повітрі» та вів «багатовекторний» спосіб життя. Бувши маршалом Франції, він встиг прислужитися Першій Французькій республіці, потім втерся в довіру імператору Наполеону Бонапарту, отримав від нього титул герцога Рагузького, пізніше посприяв його поваленню та перекинувся на службу Бурбонам. До речі, чи не найбільшою підлістю герцога Рагузького Мармона стала ганебна здача ним в 1814 році Парижа російській армії [6]. Після того  у французькій мові з’явилися слова «ragusade» – синонім до «зрада», і «raguser», що означає «підло зрадити».

Втім, комусь зрадник, а комусь герой. Тож не дивно, що після своєї підлості герцог Мармон став вкрай бажаною особою в товаристві російських вельмож, чимало попрацювавши для постання нахабного російського монстра. Потім герцог Рагузький провів багато років в подорожах, які детально описував в багатотомних мемуарах, не забуваючи прикрашати дійсність, вихваляти себе та пихатих сановників, які його приймали. Нас напевно зацікавить його том «Подорож до Угорщини, Трансільванії, Південної Росії, Криму та берегів Азовського моря; до Константинополя та деяких частин Малої Азії, Сирії, Палестини та Єгипту», виданий французькою мовою в 1837 році [7]. В ньому він описує свої спогади про поїздки територією нинішньої України весною й літом 1834 року. Як виявилося, 31-го травня того року він також приїздив на один день з Єлисаветграду (нині Кропивницький) до Нової Праги (див. копію опису з виділеним фрагментом) та дослівно зазначив наступне: «…ми вирушили до Петриконки, яку зараз називають Новою Прагою за блискучу поведінку, виявлену полком, що там оселився, під час Грохівської битви. Ці частини перетнули всю лінію поляків і одним наскоком дісталися до самих воріт Праги. Це кірасирський полк. Він неперевершено виправдав застосування списів, яке я нещодавно наполегливо рекомендував. Зараз цей полк носить ім’я свого власника принца Альберта Прусського. Я бачив чотири ескадрони: вони маневрували з такою ж досконалістю, як і всі інші, що я бачив доти; на мою думку вони, можливо, дещо перевершують решту. Нова Прага є штаб-квартирою полку і також дивізії. Я з найбільшими подробицями оглядав ці заклади: вони цілком облаштовані і дивують досконалістю, що в них панує. Кантоністи, школи, магазини (тобто склади – В.Х.), госпіталі, квартири офіцерів та унтерофіцерів, манежі, конюшні, кінський завод – все здалося мені вартим найвищих похвал. Я відзначив, як придатна тутешня земля для вирощування коней, вони набувають будь-якого зросту. Російські кірасири їздять на конях, які значно перевищують коней кірасирів інших армій. Ці коні на два, а часом і на чотири дюйми вищі за наших і австрійських. Вони також міцні, мають велику нижню частину, коротку спину, і водночас вони міцні та слухняні. Усі ці колоси виходять із полкового кінного заводу».

До цієї цитати варто зробити важливе уточнення про «блискучу поведінку під час Грохівської битви». Хвальковиті пасажі Мармона нагадують бородатий анекдот: «А чи правда, що Рабінович виграв в лотерею машину? – Все правда. Лише не Рабінович, а Іванов. І не машину, а сто рублів. І не в лотерею, а в карти. І не виграв, а програв». Так от, «Грохівська битва» - це не що інше, як найкривавіша битва під Гроховим в ході Листопадового національно-визвольного повстання 1830-31 років, в якій поляки дали добрячого прочухана російським загарбникам. Воно вибухнуло як відповідь на каральні заходи російської деспотії проти патріотично налаштованих рухів тодішнього Королівства Польського, яке перебувало під контролем росії після повалення Наполеонівської Франції. Російський цар вимагав від повсталих повної і беззастережної капітуляції Польщі і оголосив, що «поляки повинні здатися на ласку свого імператора». Через затятий опір поляків та незручну для нападу місцевість російські карателі втратили за один день битви під Гроховим в лютому 1831 року близько десяти тисяч вбитими та майже всі боєприпаси, через що були змушені відступити. Польські захисники теж відійшли в бік Вісли до добре укріпленої Праги – передмістя Варшави. Польське повстання охопило тоді територію Литви, Правобережної України та Білорусі, але врешті-решт було придушене царськими військами та привело до знищення ознак польської державності [8].

Дуже сумно, що в Україні мало хто знає про ті знакові події 19-го століття, як і те, що в них брали участь наші предки з України, яких волею російської деспотії було натравлено на братів-поляків. Як німу пам’ятку тих часів та приклад стійкості оборонців Польщі маємо нині Нову Прагу на карті України. І хто знає, як би повернулася вся історія тодішньої та й нинішньої Європи, якби в свій час герцог Рагузький Мармон не зрадив Париж та не дозволив топтати його вулиці російським бандам в лаптях. Натомість, своєю підлою зрадою він дав на щонайменше два століття вперед потужний поштовх імперським амбіціям росії. Непокаране Абсолютне Зло ще з тих часів почало ширитися світом, знищуючи будь-які прояви живої думки та свободи, в тому числі й в наші дні. Відомі й невідомі жертви Бучі, Маріуполя та багатьох інших малих і великих поселень нинішньої України, принесені в жертву російському імперському монстру – чергове про те нагадування.

Подяка: вдячний генеалогу Сергію Батоговському за спонукання до написання цього матеріалу, а також своїм добрим друзям письменниці-перекладачці Тетяні Жарко та фізику-поету Олександру Габовичу за доброзичливі коментарі та пропозиції стосовно вмісту цього нарису.

Вячеслав Хаврусь

Посилання:

[1] «Новопразький літопис» – https://docs.google.com/document/d/15Jc9YmuhO-o6DQP3ehnsmZHhQBFQ1Eta/edit?usp=sharing&ouid=110710464007986090826&rtpof=true&sd=true

[2] «Празька різанина» – https://en.wikipedia.org/wiki/Battle_of_Praga

[3] «Петриківські бувальщини» – https://docs.google.com/document/d/13vhGI9bDpQ3X8YL4V9o9VB6JVGiB1Jch/edit?usp=drive_link&ouid=110710464007986090826&rtpof=true&sd=true

[4] Владислав Бурда «Казак Грицько. Забытая история лучшего друга Тараса Шевченко» – https://focus.ua/archivist/411677-kazak-gricko

[5] Розвідки Надії Жахалової про Нову Прагу: https://alexandriyahistory.blogspot.com/2015/02/blog-post.html, https://alexandriyahistory.blogspot.com/2015/05/blog-post_22.html та https://alexandriyahistory.blogspot.com/2015/02/blog-post_3.html

[6] Auguste Frédéric Louis Viesse de Marmont, Duc de Raguse (Огюст Фредерик Луї Мармон) – https://www.napoleon-series.org/research/biographies/marshals/c_marmont.html та https://napoleon-monuments.eu/Napoleon1er/Marmont.htm

[7] «Voyage en Hongrie, en Transylvanie, dans la Russie méridionale, en Crimée et sur les bords de la mer d'Azoff; à Constantinople et sur quelques parties de l'Asie Mineure, en Syrie, en Palestine et en Égypte» by Marmont, Auguste Frédéric Louis Viesse de, duc de Raguse, 1774-1852 – https://archive.org/details/voyageenhongriee12marmuoft/page/n5/mode/2up, частковий переклад книги імперською мовою доступний на сайті ОУНБ Д.І. Чижевського – https://library.kr.ua/wp-content/uploads/2021/02/marmon.pdf

[8] «Листопадове повстання (1830—1831), польсько-російська війна 1830-31» – https://en.wikipedia.org/wiki/November_Uprising