Джеймс Мейс і «Кристали зростання»
Думки великого українця американського походження в контексті сьогодення
Він залишив нас двадцять один рік тому, 3 травня 2004 року. Життя, ідеї та інтелектуальна спадщина Джеймса Ернеста Мейса досі не стали надбанням українського соціуму (принаймні, його духовно зрілої, відповідальної частини), не прочитані, не засвоєні громадянським суспільством. Це – надзвичайно тривожне свідчення світоглядної обмеженості багатьох українців.
Газета «День», яка подала руку (в особі головного редактора Лариси Івшиної) Джеймсу Мейсу в дуже важкий період його життя – фактично він був тоді без роботи; яка друкувала впродовж шести років його принципово важливі аналітичні статті про минуле, сьогодення (і майбутнє!) України; яка по смерті Джеймса видала дві фундаментальні книги його творів та про нього самого: «Ваші мертві вибрали мене» і «День і вічність Джеймса Мейса»; яка заснувала премію його імені за громадянську позицію в журналістиці (присуджується з 2009 року й дотепер) – газета «День» має право стверджувати, що наші журналісти зробили справді дуже багато, щоб донести ідеї Джеймса до українців. А суспільство? А державні інституції?
Про творчу роботу Джеймса у «Дні» згадують часто «через кому», після посилання на його викладацьку працю в Києво-Могилянській академії. Що є хибним і з фактичного, і з етичного погляду. В кращому разі про Джеймса знають, що це – саме та людина, яка розповіла світові про трагедію Голодомору 1932-1933 років в Україні. Це – суща правда, але, висловлена в загальному, абстрактному вигляді, вона, на жаль, не дає належного уявлення про подвиг Джеймса, про той опір, який йому довелося долати і в Україні, і за океаном, щоб донести правду про Голодомор, його масштаби, про тих, хто стояв за цим злодійством.
Злодійством Біблійного масштабу. Взагалі, Джеймс не раз писав про те, що історія України ХХ століття – це справжня трагедія Біблійного масштабу. Очевидно, йому, людині живої совісті, енциклопедичної ерудиції, найвищої громадянської мужності, трепетної любові до людей, осягати цю трагедію означало буквально спускатись до Дантового пекла. Бо Джеймс вислухав, записав, науково опрацював та видав сотні та тисячі жахливих розповідей свідків страшної трагедії 1932-1933 років. Це, безумовно, підірвало його здоров*я – Джеймс пішов з життя у 52 роки.
Зараз, в умовах екзистенційної війни з фашистською Росією, наукова і громадянська вага творів Джеймса та його пророцтв, як ніколи, є величезною. По-перше, тому, що саме Мейс діагностував стан українського суспільства, що пережило Голодомор, як постгеноцидний (цей його висновок практично й досі не осмислений). По-друге, тому, що Джеймс, проаналізувавши стан так званої української «еліти» 90-х років, дійшов висновку: незалежність отримала УРСР (з усіма наслідками, що звідси випливають, зокрема, етичними). І, нарешті, Джеймс, образно кажучи, «бив у дзвін», попереджаючи: Росія, що стає дедалі агресивнішою, «не відпустить» незалежну Україну. Другий, путінський, геноцид українців, що коїться від 2014 року, був, отже, теж передбачений Джеймсом!
Ідеї цієї дивовижної людини – це воістину «кристали зростання» для українців.
Ігор Сюндюков
