Химерні притчі про дива

Твір Алена Рене Лесажа виявився «дивною», до того ж подвійно. Цей «блазнівський міракль»— жанр незвичний для нашої публіки, та й саме слово означає «диво». Справді, у виставі трапляється чудо і перетворення героїв, як у середньовічному міраклі. У пролозі Арлекін на межі самогубства від кохання, а його друг Меззетін намагається його врятувати. Та раптом дивовижні фонтани чаклуна Мерліна почали творити з ними дива: один із них дарує любов, а другий — ненависть. Та, звільнившись від страждань, метикуваті друзі вирішують «підзаробити», продаючи ці чарівні води людям.

Перед глядачами химерний колаж сцен-притч, які показують ті пастки, в які заганяють себе люди, не розуміючи своєї долі. Але справжня прірва відкривається, коли люди маніпулюють іншими. Це як продаж душі дияволу, адже Мерлін дає води за умови супроводу Лютеном — французький аналог нашого Чортика. Водночас ця гра — пропозиція розмови про важливі і навіть філософські речі, адже любов і ненависть — непідвладні людині, це сфера Бога, фатума. Мерлін дарує можливість вирішувати свою долю, та чи здатна людина стати так щасливою? У виставі Арлекін і Меззетін проходять і ролі маніпуляторів, і спостерігачів, і жертв, і зрештою, пізнають людську суть, звільняються від ілюзій, приймають життя у своїй повноті.

Постановка виявилася незвичною для українського театру і за сюжетом, і за формою, хоча деякі алюзії є у містичних історіях М.Гоголя та «Сон літньої ночі» В.Шекспіра. Погляд на диво — блазнівський, у стилі необароко. Цей стиль чомусь негласно заборонявся у тоталітарні часи. Може, тому, що не вписувався в «офіційну класику»: не-реалізм, не-лінійність, не-серйозність? Тож і дотепер бароко екзотичний напрям, але не для театру «МІСТ», який не вперше експериментує з такими текстами (українські «Слово про збурення пекла» анонімного автора та «В саду світла» за Г.Сковородою, а також німецькомовні «Пригоди Сімпліціуса Сімпліцісіммуса» Г.Я.К. фон Гриммельсгаузена). Ця вистава відкриває для України іншу версію бароко — французьку. Хоча Лесаж починав працювати в стилі реалістичної сатиричної комедії, але після нечуваного скандалу з постановкою його «Тюркаре» в Комеді Франсез (аж до спроби замовного вбивства автора) він віддає перевагу альтернативному «майданному» Театр де ля Фуар.

П’єсам Лесажа притаманні парадоксальність, жорстка іронія, неоднозначні герої — все складно, але в оманливо-легкій грайливій формі. 

«Альтернативний театр «Розумного Арлекіна» Алена Рене Лесажа — проекція в  майбутнє» невипадково виник саме у Центрі Курбаса. Адже Арлекін був головним персонажем більшості п’єс драматурга, а саме його прізвище «Лесаж» із французької означає «розумний», натомість один із головних акторських принципів Леся Курбаса був «Розумний Арлекін».  Куди тільки не посилав Лесаж свого Арлекіна — на північ і схід, в античність і фантастичні країни... А в Україні він опинився вперше за 300 років.

У постановці Олександра Мірошниченка візуально це мандрівний театр: лаконічна декорація — чорно-білий конус, що дає натяк на шатро та завісу, як у вуличному дійстві. Дивні валізи з абстрактними малюнками — ніби «ящики Пандори», з яких виринають все нові і нові образи персонажів. Костюми стилізовані, лише натякають на епоху в деталях. Тут немає ні звичного психологічного вживання в ролі за К.Станіславським, ні четвертої стіни — натомість є відкрита інтелектуальна гра. То це раптові перетворення від кохання до ненависті для акторів-чоловіків (Денис Левенко і Денис Щербак), то миттєвий калейдоскоп персонажів у актрис Оксани Боси і Анастасії Губанової, які грають усі інші ролі. І це вимагає блискавичних реакцій, зміни образів, стилю. Актори в якісь моменти залучають глядачів до дійства, а в інші — самі стають його внутрішніми глядачами.

Текст поетичний, але не архаїчний, бо перекладач Неда Неждана надала йому ритмічної легкості і сучасності. Драматичні сцени поєднуються з пластичними етюдами — уявні фантазії, які образно схоплюють суть історій (пластичне рішення Юлії Гасиліної). Супераншлаг на прем’єрі створив відчуття, ніби «дух» Лесажа був присутній на виставі — адже колись за його книги влаштовувались дуелі, а друкарні бралися «штурмом». Дух блазнівський і розумний водночас. Імовірно, ця вистава може бути й «сімейною», адже пропонує дійство на різних рівнях — як для інтелектуалів, так і шанувальників фентезі та відкритої гри.