Люди і ритуали

Фестиваль «Британський театр у кіно» (третій рік поспіль успішно реалізується у столичному кінотеатрі «Київ») нещодавно порадував публіку «Аудієнцією» Пітера Моргана.

Спочатку «Аудієнцію» було поставлено в Лондоні, а згодом вистава пройшла на Бродвеї і нині є своєрідним еталоном сценічної досконалості.

Вистава Стівена Долдрі з Хелен Міррен у ролі королеви Єлизавети ІІ оповідає про те, як люди намагаються зберегти від руйнування бодай що-небудь із того, що впродовж століть слугувало взірцем, гідним наслідування. Для мільйонів британців, як відомо, еталоном і досі слугує королівська родина. Пітер Морган скористався інтересом своїх співвітчизників до того, що відбувається в Букінгемському палаці, й виклав деякі його таємниці не лише в кіносценарії «Королеви», а й у п’єсі.

Нагадаємо, на долю прекрасної актриси Хелен Міррен випала честь зіграти в кіно аж трьох королев, у тому числі — Єлизавету ІІ у картині Стівена Фрірза «Королева», за що актриса одержала 2007 року «Оскар». Тому від ролі в «Аудієнції» вона хотіла відмовитися. Але, як розповіла актриса, побачивши творчу команду, яка збиралася працювати над театральною версією життя Єлизавети ІІ, не змогла відмовитись. І це зрозуміло, коли дивишся виставу навіть у кіноверсії — тут все виконано бездоганно, а ставлення до своєї роботи у всіх було королівським.

«Аудієнція» є авторською версією ймовірних діалогів англійської королеви з прем’єр-міністрами, починаючи від Черчілля і закінчуючи Кемероном. Ці щотижневі бесіди є давнім політичним ритуалом, а їхній справжній зміст є державною таємницею. Однак знання політичного життя дає змогу драматургові вибудувати логіку стосунків і тем для бесід Королеви зі своїми прем’єр-міністрами. Ключовою темою вистави стають не так політичні розбіжності прем’єрів з Єлизаветою ІІ, як та внутрішня боротьба, яку кожна зі сторін вимушена вести, щоби примирити в собі суто людські почуття з відповідальністю за долю країни та світу. Політикові, аби заслужити повагу народу, варто навчитися розмежовувати власні інтереси від інтересів країни. Втім, повага до влади не заважає публіці реагувати добродушним сміхом мало не на кожну репліку героїв. А кожен вихід Хелен Мірррен, яка постійно змінює перуки та костюми відповідно до часу, викликає захват та аплодисменти вдячних підданих Єлизавети.

По-доброму заздрячи їм, можна розмірковувати над тим, які емоції викликали б наші прем’єр-міністри і — що в нас немає короля чи королеви — президенти, якби хтось написав п’єсу і поставив виставу про їхні таємні зустрічі. Мабуть, то вийшла б не добродушна політична комедія, а трагіфарс з елементами жорсткого трешу. Отже, справа за сміливцем, який наважиться на подібний проект. Він обіцяє стати дуже популярним...