Шок свободи

Дороті Фей ДАНАВЕЙ народилася 14 січня 1941 в Бескомі, штат Флорида, в сім'ї унтер-офіцера Джона Макдауелла Данавея й домогосподарки Грейс Ейпріл.

Фей закінчила театральні відділення Бостонського й Флоридського університетів. У 1962 навчалася акторської майстерності в Американському національному театрі і академії, тоді ж дебютувала на Бродвеї, а через 5 років з'явилася відразу в трьох фільмах - «Поквап захід», «Подія», і, головне, в кримінальній драмі «Бонні і Клайд», яка принесла їй номінацію на «Оскар» і статус найвродливішої жінки сучасності. Ефектна блондинка з незалежним характером моментально стала однією з провідних зірок Нового Голлівуду. Її культовий статус усталився в 1970-х завдяки ролям у таких фільмах, як «Маленький великий чоловік», «Оклахома, як вона є», «Китайський квартал», «Три дні Кондора» і «Телемережа».

У 1980-90-х кар'єра Данавей пішла на спад, проте кожна її поява на екрані і понині залишається незабутньою; серед таких блискучих акторських епізодів слід згадати Елейн в «Аризонській мрії» Еміра КУСТУРІЦИ і Мерилін Міклер в дуеті з Марлоном БРАНДО в романтичній драмі «Дон Жуан де Марко».

Розповідаємо про п'ять найяскравіших робіт актриси.

«Поквап захід» (1967)

«Поквап захід» - пізній фільм Отто ПРЕМІНГЕРА, який прославився як майстер нуара і чорної комедії. Премінгер мав репутацію порушника громадського спокою, так чи інакше зачіпаючи питання цензури, сексизму й соціальної нерівності. У «Поквап захід»  він зосередився на одній з найбільш наболілих тем в Америці 1960-х - расизм у південних штатах. Конфлікт розгортається навколо двох ділянок землі, якими володіють афроамериканець Рів Скотт (Роберт Хукс) і білий ветеран Другої світової Ред Макдауелл (Джон Філліп Лоу). Ці ділянки заважають масштабному будівельному проєкту, який двоюрідний брат Реда, безпринципний і жадібний Генрі Воррен (Майкл КЕЙН) розглядає як шлях до багатства. На стороні Ріва і Реда - закон, на боці Генрі - суддя-расист, продажний шериф і ксенофобна біла громада. Фей Данавей грає дружину Реда - Лу. У неї зіркові партнери - Кейн і Джейн ФОНДА (Джулі Енн Воррен, дружина Генрі), але Фей у такому яскравому ансамблі не губиться. Її перевтілення реалістичне й наповнене нюансами, в ньому немає надмірних фарб. Фей веде героїню по непростій сюжетної лінії - радість крізь сльози при зустрічі чоловіка після війни, опір його рішенню не продавати землю, нарешті, прийняття його правди. У невелику за хронометражем роль Данавей вклала максимум психологічної достовірності. Голлівуд, який досі однозначно відводив такому типажу блондинок ролі гламурних принцес, напевно, вперше зіткнувся з настільки реалістичним типажем жінки з народу.

Фей відзначили номінаціями на «Золотий глобус» за найкращий дебют і на премію BAFTA в категорії «Найкращий новачок».

«Бонні і Клайд» (1967)

У 1967 на екрани, як уже сказано вище, вийшло відразу три фільми за участю Данавей. Але не естетично старомодний «Поквап захід», а кримінальна драма режисера Артура ПЕННА «Бонні і Клайд» принесла їй всесвітню славу.

Історію знаменитих грабіжників Пенн розповідає, майстерно змінюючи жанрову інтонацію: починає з комедії, продовжує любовною драмою, завершує трагедією. Партнером Данавей виступає неперевершений Воррен Бітті; проте лідируюча партія в цьому дуеті, безумовно, за Фей. Вона зривається навтьоки з Клайдом, щоб покінчити з безнадійним і безперспективним життям, щоб знайти хоч якийсь сенс. У сприйнятті змучених Великою Депресією громадян Бонні і Клайд, що грабують банки - народні месники. Важливим є те, що з усієї банди тільки Бонні здатна на рефлексію, на постійне запитування - «навіщо?» Відповідь стає зрозумілою в другій половині фільму. По суті, Бонні і Клайд – це такі собі «безтурботні їздці», і все, що вони роблять - не про гроші, а про свободу, що відзначила й преса, яка писала про «шок свободи у фільмі». Знята на історичному матеріалі, картина передає радше дух кінця 1960-х, і Данавей максимально відповідає новим часам - дика, неприборкана, волелюбна - бунтарка нового покоління.

Багато критиків спочатку сприйняли фільм у багнети, однак дуже скоро стало зрозуміло, що на екрані - щось більше, ніж іще одна гангстерська драма. Успіх в прокаті був величезний, Кіноакадемія присудила два «Оскари», з'явився цілий напрям моди «а ля Бонні Паркер». Пізніше фільм визнали ключовим у становленні Нового Голлівуду.

«Китайський квартал» (1974)

Джек Ніколсон виконує роль приватного детектива Джейка Гіттеса з довоєнного Лос-Анджелеса. Гіттес приймає пропозицію багатої дами простежити за її чоловіком-інженером. Стандартне розслідування інтрижки переростає в справжній кошмар, якщо не сказати катастрофу - з любов'ю, бійками і вбивствами.

«Китайський квартал» Романа ПОЛАНСКІ являє собою зразок неонуару - того відродження, яке «чорний фільм» 1940-х пережив у епоху Нового Голлівуду. Всі жанрові ознаки дотримані: є пошарпаний життям, але впертий приватний детектив, корумповані поліцейські, жорстокі нувориші, фатальні красуні. Останнє амплуа блискуче втілює Данавей, граючи роль Евелін Крос - дочки багатія, який йде до здійснення чергового проєкту буквально по трупах.

Хоча в Данавей на той момент був у фільмографії добрий десяток чудових ролей, її робота в «Китайському кварталі» воістину заворожує. Вона несе в собі не один небезпечний секрет і не один порок; світ чоловіків намагається зламати її, але вона чинить опір до останнього і утримує навколо себе ауру згубної чарівності, яка підкорює і цинічного Гіттеса.

Справедливість не торжествує, добро програє, страждають невинні. І справжню висоту цій трагічній історії надає саме Данавей - прекрасна й приречена, мов протагоністка античної драми.

«Китайський квартал» отримав «Оскар» за найкращий оригінальний сценарій (Роберт Таун), а Данавей нагородили другою номінацією. У 1991 картина увійшла до Національного реєстру фільмів США.

«Телемережа» (1976)

У фільмографії Сідні ЛЮМЕТА «Телемережа» - рідкісний зразок сатиричного висловлювання. Мета сарказму - американське телебачення.

Люмет розповідає про вигадану телекомпанію Union Broadcasting System (UBS) через паралельні лінії двох персонажів: багаторічного політичного оглядача Говарда Біла (Пітер ФІНЧ) і продюсерки розважального блоку Дайани Крістенсен (Фей Данавей).

Говард дізнається про те, що скоро буде звільнений через низькі рейтинги програми й заявляє в прямому ефірі, що накладе на себе руки перед камерою. Від негайного звільнення Біла рятує найкращий друг, продюсер новин Макс (Вільям ГОЛДЕН) - на його прохання оскандаленому ведучому дозволяють провести останній ефір, щоб принести вибачення глядачам. Натомість Біл улаштовує скандал на радість авдиторії. Трапляється те, чого керівництво UBS так хотіло: рейтинги програми різко зростають.

Істеричне «Шоу Говарда Била» набуває шаленої популярності. Зі свого боку, Дайана прибирає до рук Макса і весь новинний блок, перетворюючи його в таке ж шоу, показуючи, наприклад, пограбування банку терористами.

Люмет вибудовує цю корпоративну антиутопію, поступово нарощуючи градус божевілля, і справжнім каталізатором тут виступає Данавей. Її Дайана - гримуча суміш залізної волі, сексуальності і по-візантійськи вигостреного інтелекту. Вона володарює та інтригує, зачаровує та знищує; заради високих рейтингів кінець кінцем влаштовує розстріл Била терористами в прямому ефірі - і в характері, створеному Данавей, це не виглядає перебільшенням.

Фільм отримав чотири «Оскари», в тому числі, нарешті, статуетка дісталася Фей Данавей за найкращу жіночу роль.

«П’яниця» (1987)

В історії кіна «П’яниця» (Barfly) займає місце як перший фільм, знятий за сценарієм Чарльза Буковскі, який, до речі, вважав, що «Голлівуд в чотириста разів гірше за все, що про нього написано». Проте перша спроба вийшла вдалою. Французький режисер Барбе ШРЬОДЕР знайшов потрібні інтонації і, головне, потрібних акторів. Альтер-его Буковскі - Генрі Чінаскі - талановитого письменника, а також алкоголіка, забіяки і ловеласа з приголомшливою органічністю зіграв Міккі РУРК. А його велику любов, зустрінуту в найближчому барі - Фей Данавей. Вони ідеально підходять один одному - як для спільного життя, так і для саморуйнування. Данавей тут потрібно грати залиту спиртним, в'янучу жінку; в такій ролі не сховатися за зовнішньою привабливістю. Але талант Фей в тому й полягає, що вона не боїться і вміє бути некрасивою в кадрі, створюючи глибокий характер «з обличчям сумної богині».

В результаті роль Ванди принесла Данавей номінацію на «Золотий глобус» у категорії «Найкраща жіноча роль в драматичному фільмі».