Хто гідний пам’ятника за «Солідарність»?
«У мене у самого був шок», — сказав Олександр Волков, вийшовши у вівторок із залу засідань Верховної Ради після оголошення інформації про створення у парламенті депутатської групи «Солідарність». Загадкою для історії залишаться його слова, сказані на вухо лідеру нової групи Петровi Порошенку після його виступу з трибуни сесії з викладом основних принципів роботи фракції. Проте, можна собі уявити... Схожі відчуття, певно, опанували у цю мить не тільки Волковим. Петро Порошенко зізнався, що керівництво фракції СДПУ(о), з якої він разом із шістьма колегами перейшов до «Солідарності», було проінформоване про це рішення депутатів тільки у понеділок. Схоже, у керівництві СДПУ(о) дійсно до кінця не здогадувалися про те, що частина їхніх соратників готується «зайняти більш відповідні їхнім переконанням позиції». Випадкові свідки стверджують, що пояснення було дуже бурхливим, виразів колеги особливо не добирали. Ще б пак, під сумнів поставлено хвалену монолітність соціал-демократичних лав — одного з найвпливовіших угрупувань у парламенті. Ситуацію вже особливо не рятувала навіть спільна заява Петра Порошенка, який вийшов, і Олександра Зінченка, котрий залишився, про те, що перехід депутатів із фракції СДПУ(о) у «Солідарність» не означає їхнього відходу від соціал-демократичних позицій.
Формально про розкол не дозволяють говорити тільки дві обставини. По-перше, перебіжчики ніколи не були членами партії (включаючи самого Петра Порошенка, який свого часу входив до складу політбюро СДПУ(о), не маючи при цьому партквитка) — усі вони пройшли у парламент по мажоритарних округах і до «есдеків» приєдналися вже пізніше, у ході нарощування чисельності фракції за рахунок мажоритарників. Крім того, другий за чисельністю осередок у новій групі створили розпущені у зв’язку з недобором члени СелПУ на чолі з головним селянином країни Сергієм Довганем, що дало підставу спостерігачам говорити про тонку гру з ненав’язливого залучення лівих до парламентської більшість. Олександр Волков, наприклад (як це не складно, але вважатимемо його на цей раз спостерігачем), відстоює саме цю версію. «Це обдуманий тактичний досить хороший хід, — говорить він, — для того, щоб частину лівих перетягти до більшості. Просто так вони б не пішли, так що довелося комусь чимось пожертвувати». Крім залучальної місії передбачається, що «Солідарність» лобіюватиме інтереси міністерства аграрної політики Івана Кириленка.
Ідея створення «правильної», тобто, конструктивної і не дуже опозиційної лівої партії зі своєю фракцією у парламенті з’явилася вже досить давно, ще під час героїчної битви між більшістю і меншістю. З одного боку, вона могла б поповнити більшість, а в ідеалі — довести її чисельність до конституційних 300 голосів, за рахунок частини відносно зговірливих лівих, які готові на компроміс, але бояться заплямувати себе співпрацею з олігархами. З іншого боку, така структура, озброєна м’якою соціалістичною ідеологією, за певного фінансового підгодовування і режиму найбільшого сприяння в інформаційному просторі мала б непогані шанси у майбутньому передвиборному марафоні, ясна річ, за рахунок комуністичного електорату. Ідея, вперше озвучена все тим же Олександром Волковим, виявилася надзвичайно принадною. Настільки принадною, що за право реалізації цього політичного проекту виникло щось подібне до тендера. Першим із лівих на контакт із більшістю спробував вийти Олександр Мороз, чим дав привiд передбачати можливість створення на базі СПУ «демократичної платформи» лівих сил. Розкол у середовищі соціалістів і початок самостійного політичного плавання Івана Чижа спостерігачі розцінили у тому ж контексті. А як інакше розуміти його заяву про те, що до нової ліво-центристської фракції, що створюється ним, окрім лівих і центристів, увійде «частина народних депутатів з парламентської більшості, зокрема, депутати-мажоритарники». Потім поширилася чутка про те, що деякі олігархи (всі, звичайно ж, запідозрили Волкова) мають намір організувати дублера Компартії під оригінальною назвою УКП (Українська комуністична партія). Ходило багато версій про того, хто міг би очолити цей альтернативний комуністичний рух. Називалися, зокрема, прізвища Гуренка, Олійника і Мартинюка (до речі, всі вони поспішили спростувати чутки). Нарешті, Олександр Ржавський заговорив про близькість ідеології його «Єдиної родини» до комуністичних ідеалів загальної соціальної рівності. Він також вів переговори з людьми, близькими до Президента, і обіцяв при необхідності у найкоротші терміни організувати потрібну фракцію щонайменше на 60 депутатів.
Варіантів обговорювалося багато, але реально до діла не доходило з однієї простої причини — чомусь не було найвищої вказівки. Президент, за наявною інформацією, до кінця не давав «добро» на жоден з названих варіантів. У групі «Відродження регіонів» кажуть, що тут уся справа полягає у тому, а чи треба президентові мати у парламенті конституційну більшість. Складається враження, що не дуже. Адже 300 голосів — це вже не маріонетковий парламент, а реальна, здатна на серйозні дії сила. Хоч перетворити законодавчу гілку влади на повноцінний механізм державної влади — в інтересах насамперед самих олігархів, обділених участю в уряді. Дехто з «відродженців» визнав, що відповідний сценарій, який складається з трьох основних етапів, у них уже давно готовий: «На першому етапі необхідно було б домовитися з Олександром Морозом, а інші кроки базуються на цьому». І хоч Олександр Волков оптимістично заявляє, що створення «Солідарності» — дуже вдалий варіант розширення більшості, «відродженці» все-таки мають певні сумніви у тому, чи потрібно довіряти запевненням Петра Порошенка у лояльності. Принаймні селянський осередок «Солідарності» не збирається відверто ототожнювати себе з більшістю. «Ми не будемо сліпо голосувати за всі законопроекти, які виносяться на розгляд, — заявив Сергій Довгань, — а будемо голосувати так, як підказує совість і партійні зобов’язання». «Відродженців» така половинчатість позиції «Солідарності» не зовсім влаштовує, вони ставлять своє ставлення до всієї структури у пряму залежність від того, чи визнає вона себе частиною більшості. Координатор цієї більшості Леонід Кравчук у загальній позитивній оцінці створення нової групи також робить одну обмовку: «Мені до кінця не ясно: якщо Довгань займає позицію Порошенка — це одне, а якщо Порошенко позицію Довганя — це інше. У них дуже різне ставлення до державності, ринкової економіки, аграрної реформи». Незрозуміло тільки, як можна чекати іншої тактики від групи, в яку передбачається продовжувати вливання лівих, котрі відколюються від меншості. До відверто пропрезидентської фракції опозиціонери, навіть ті, що «одумалися», навряд чи погодяться з ходу піти.
Таким чином, напрошується питання, чи мав Леонід Кучма, який відпочивав у Трускавці, при звістці про створення «Солідарності» шок, аналогічний волковському і медведчукiвському. Сам Петро Порошенко категорично спростовує чутки про те, що створення нового об’єднання узгоджувалося з адміністрацією Президента. А представник Президента у парламенті Роман Безсмертний навіть образився, мовляв, як тільки щось, як тільки десь пахне розколом — відразу шукають руку адміністрації. Начебто дійсно, рішення про створення фракції було прийняте тоді, як Президента не було у Києві. Що ж, якщо акція дійсно не отримала схвалення з боку глави держави, то Петрові Порошенку можна ставити пам’ятник. За сміливість. Виходить, що він, як кажуть, у парламенті, «кинув» своїх колег, просто поставивши їх разом із Леонідом Кучмою перед фактом створення з власної ініціативи «нової лівої» фракції і проторувавши дорогу для поповнення більшості лівим депутатами. А з іншого боку, зародив у їхніх душах сумнів, а чи не має наміру він під прикриттям красивої легенди про «міст між лівими і правими» зіграти свою власну гру, яка, може, і не зовсім узгодиться з принципами «об’єднаної соціал-демократії» і «відродження регіонів». Відчайдушний крок для депутата, обтяженого (у минулому, звичайно ж) певними бізнес-інтересами. За логікою Сергія Довганя, котрий «простягнув руку допомоги», виходить, що дуже вже Порошенко «не поділяв підходів до формування політики у своїй фракції». Настільки «не поділяв», що пожертвував вигідним становищем одного з найсерйозніших партнерів по вельми солідному бізнес-проекту СДПУ(о) заради сумнівного ситуативного альянсу з партією зі стійким прокомуністичним іміджем, яка періодично шарахається з боку в бік і вже не раз мала серйозні проблеми з виконавчою владою. Не дуже віриться у таку необачність. Багато хто все ж таки схильний вважати, що «без гаранта тут не обійшлося». Тоді пам’ятник треба ставити вже Леонідові Кучмі. За винахідливість. По-перше, роль творця нового «троянського коня у лівому русі» дісталася мало засвіченому політику, здатному цілком щиро говорити про свої лівоцентристські принципи. По-друге, такої можливості позбавлено основних парламентських центрів впливу, що не дало жодному з них можливості зміцнитися і отримати певні переваги. Порошенко — це досить незалежна від головних олігархів країни фігура, якщо врахувати певні розбіжності, які, як кажуть, останнім часом мали місце між ним і Медведчуком-Суркісом. А тепер ці розбіжності ще більше посиляться. По-третє, вихід людей із фракції СДПУ(о) багато хто розглядає як ослаблення партії, яка раніше дедалі більше посилювала свої парламентські позиції. Таким чином у Верховній Раді збережено певний баланс сил.
У будь-якому разі «Солідарності» буде не просто зберегти добросусідські відносини зі всіма конкуруючими парламентськими угрупуваннями: СДПУ(о), «Відродженням регіонів», «Трудовою Україною» і «Батьківщиною». До речі, не виключено, що остання найближчим часом може пережити ренесанс у зв’язку з поверненням з уряду її визнаного лідера Юлії Тимошенко. За словами її заступника по парламенту Олександра Турчинова, Тимошенко чекає повернення з відпустки Леоніда Кучми і остаточно визначиться тільки після особистої зустрічі з ним. Турчинов переконаний, що питання про сумісництво надумане, надміру роздуте недоброзичливцями, але саме собою розсмокчеться до кінця тижня. (Коли матеріал готувався до друку, стало відомо, що до регламентного комітету Верховної Ради надійшла заява Юлії Тимошенко про складання депутатських повноважень. Питання про припинення повноважень деяких депутатів, повідомляє Інтерфакс-Україна, було учора внесене на порядок денний у парламенті. — Ред. ).
Безумовно, співзасновики «Солідарності» чудово розуміли, які наслідки може викликати їхній різкий крок. Напевно, ними було вжито відповідних запобіжних заходів. Петро Порошенко стверджує, принаймні, що до питання підбору кандидатур на членство у групі вони підходили дуже серйозно. Із джерел, близьких до керівництва «Солідарності», відомо, що щонайменше п’ять претендентів були відхилені з тих чи інших причин на етапі узгодження. Враховувалася, зокрема, «чистота біографії» на предмет можливості тиску на депутатів з боку лояльних до певних груп правоохоронних органів. Виключалася можливість фінансової залежності — претенденти мали бути самодостатніми у плані матеріального забезпечення. «Солідарність» спочатку готувалася до війни. Малоймовірно, що сам по собі народний депутат Порошенко розраховував успішно протистояти об’єднаним багатофракційним силам олігархів, не заручившись підтримкою досить високого «даху».
Перегрупування сил у більшості триває. Остаточно повіривши у щирість обіцянки Президента не розпускати достроково Верховну Раду, парламентські угрупування втратили основну цементуючу силу, яка примушувала їх шукати точки зіткнення навіть там, де їх бути не могло. Несподівано відкрилося поле для широких політичних маневрів, і цією можливістю квапляться скористатися. Спостерігачі прогнозують продовження процесу напіврозпаду фракцій, що створювалися з такими великими зусиллями. СДПУ(о) пережила перший, попередній етап розколу, але протиріччя всередині як фракції, так і партії зберігаються. Не виключають, що хвороба найближчим часом може вразити і поки що спресований руками Волкова «Демократичний союз» з «Відродженням регіонів». Мати свою, хоча б маленьку депутатську групу у дієздатному сьогодні парламенті — мрія будь-якого серйозного бізнесмена. Кожен новий сесійний день приносить інформацію про чергові ротації у складі депутатських груп і фракцій Верховної Ради України. Процес іде...
