Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

Вихід на довгу дорогу до свободи

Про те, як створювалась Декларація про державний суверенітет України — один із її творців Володимир Василенко
16 липня, 2010 - 00:00
ВОЛОДИМИР ВАСИЛЕНКО
ЛИПЕНЬ, 1990 р. УКРАЇНА ПІШЛА З СРСР, АЛЕ НЕДАЛЕКО / ФОТО УКРІНФОРМ

Рівно 20 років тому, 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української РСР практично одноголосно ухвалила документ, що став потужним сигналом українському народу й всьому світу: наша Вітчизна однозначно виходить на шлях відновлення втраченої державності!

Двадцять років — це такий строк для історії, коли, з одного боку, вже є певна часова відстань, необхідна для широких узагальнень («течія епохи» вже попрацювала над тодішніми реаліями, багато що змінивши в них), а з іншого боку — ще свіжі, яскраві й безпосередні враження про ті події у їхніх найактивніших учасників. До них, безперечно, належить один із постійних авторів та експертів «Дня», доктор юридичних наук, професор, Надзвичайний і Повноважний Посол України Володимир Василенко. Ми попросили відомого правознавця, дипломата й громадського діяча поділитися своїми спогадами про пам’ятні дні весни й літа 1990 року.

— Вельмишановний Володимире Андрійовичу! Почнемо, з вашого дозволу, «з особистого». Якою була ваша безпосередня участь у процесі підготовки (вдосконалення, шліфування) Декларації про державний суверенітет України, ухваленої 16 липня 1990 року? А потім, очевидно, варто буде перейти до питань загального плану...

— У першій половині 1990 року, тобто в ті місяці, коли зароджувалася сама ідея Декларації, я був професором Київського державного університету імені Тараса Шевченка, а крім того — головним науковим консультантом Президії Верховної Ради УРСР та Комісії Верховної Ради в закордонних справах. І я просто не міг залишитися осторонь від подій.

Нагадаю, що час був незвичайний. 4 березня 1990 року відбулись перші за багато десятиріч відносно (частково) демократичні вибори до Верховної Ради УРСР. Україна перебувала «у вирі» демократизації та стрімких змін. І як логічний наслідок виникла ідея (були й спроби її реалізації) — привести діючу на той момент Конституцію УРСР у відповідність із новими реаліями. Ця робота вже почалась, проте йшла доволі важко.

У квітні 1990 року, ще до того, як почалася робота Верховної Ради нового, 12-го, скликання, я зустрівся з Іваном Зайцем, якого щойно було обрано депутатом. Ми дійшли такої спільної думки: оскільки з наявної старої Конституції УРСР навряд чи вийде щось путнє, то, очевидно, краще запозичити досвід країн Балтії, Азербайджану, Грузії, парламенти яких на той час вже ухвалили акти про державний суверенітет. Ці акти мали різні назви й різний зміст. У Латвії та Естонії були ухвалені «Декларації», у Литві — «Акт», в Азербайджані — «Конституційний Закон», у Грузії — «Постанова». У документах, ухвалених в прибалтійських республіках і Грузії, йшлося про відновлення їхньої державності з огляду на незаконність їхнього включення до Союзу РСР, а в азербайджанському законі — практично тільки про розширення суверенних повноважень республіки у складі СРСР.

І. Заєць вважав, що Верховна Рада має ухвалити документ, який би мав «азербайджанську» назву і «прибалтійський» зміст. З огляду на існуючі в Україні реалії я поставився до цієї ідеї дещо скептично, тому невдовзі підготував проект Декларації про державний суверенітет Української РСР. Для мене це було не важко, оскільки тема моєї кандидатської дисертації (1965 рік) була така: «Засади міжнародної правосуб’єктності Української РСР»; в ній аналізувалися питання реалізації Україною її суверенітету у ХХ столітті.

— В чому ж причина цього? Адже Закон, за визначенням, має більшу юридичну силу, ніж Декларація, хай навіть найурочистіша?

— Справа в тому, що при співставленні, — який документ в тих конкретних умовах (а Україна, нагадаю, ще перебувала у складі СРСР) буде більш «прохідним», — дійшли висновку, що ним буде Декларація. Хоч спочатку, перед цим, планувалось створити робочу групу з вироблення саме Закону. Але врешті-решт вирішили, що мішана (з депутатів, науковців та працівників юрвідділу Секретаріату ВР) робоча група, яку очолив С. Дорогунцов, розроблятиме саме Декларацію. Вона почала працювати (вельми інтенсивно) у травні 1990 року. Були суперечки, часом дуже гострі.

— Як далі тривав процес підготовки Декларації?

— Проект, розроблений Робочою групою, був потім схвалений Президією Верховної Ради і 28 червня 1990 року поданий на розгляд сесії. Головував на засіданні Володимир Івашко, тоді — Голова Верховної Ради УРСР. Депутат С. Дорогунцов представив ключові положення проекту Декларації, і розпочалося її обговорення. Від проекту Декларації, внесеного від імені Президії, в підсумку мало що залишилося після гарячої дискусії на пленарних засіданнях Верховної Ради та її постійних комісіях. Документ став коротшим і структурованішим, він набув рис програми (або ж моделі) поступового створення незалежної держави.

Звичайно, текст Декларації став предметом компромісу внаслідок гострого протиборства; підкреслю, що голосувалась буквально кожна фраза кожного розділу, і тільки після цього ставився на голосування розділ у цілому.

Підсумки голосування 16 липня 1990 року: якщо керуватись офіційною стенограмою засідання, за Декларацію проголосувало 355 депутатів, проти — 4, утримався — 1. Згідно з уточненими даними, співвідношення голосів було таким: за — 357, проти — 3, утрималось — 0, не голосувало — 26. Крім того, пізніше 17 депутатів звернулось з офіційними заявами зарахувати їхній голос «за».

На відміну від країн Балтії та Грузії, з одного боку, і Азербайджану та інших союзних республік, які наслідували його приклад, з іншого, Україна обрала свій власний шлях, створивши інструмент еволюційного відновлення своєї державної незалежності шляхом трансформації існуючих органів радянської державності в інститути справжньої суверенної демократичної правової національної держави європейського типу.

— Чим пояснити дивовижний феномен: цю модель, цю Декларацію підтримали депутати, переважна більшість яких була членами КПРС?

— Річ у тім, що СРСР тільки здавався монолітом (принаймні, у 1990 році це стало зрозумілим практично всім). З початку свого заснування Союз через свою внутрішню природу був саморуйнівною системою, яка наприкінці ХХ століття вичерпала свій ресурс і виявила свою неефективність, що і призвело до її швидкої деградації та дезінтеграції; економічне змагання з капіталізмом було явно програне вщент, колосальним було відставання від передових країн. Це розуміло керівництво КПРС, що й було основною причиною ініційованої М. С. Горбачовим перебудови. Проте він хотів реформувати систему, яка не підлягала реформуванню (до того ж не мав чіткого плану реформ), — і це вплинуло на весь подальший перебіг подій.

Якщо ж брати проблему в контексті саме України, то варто зауважити, що вона завжди була «ключовою ланкою», «перлиною» в імперській короні. Тому частина системи, котра вкоренилася в Україні, мала більший запас міцності, ніж будь-де. Без розуміння цього важко розібратись у колізіях сьогодення і нашої новітньої історії. Нагадую, що з 442-х депутатів Верховної Ради, обраної 4 березня 1990 року, 380 були членами КПРС.

Інша річ, що ця комуністична більшість не була від самого початку монолітною: її фракція у Верховній Раді налічувала 239 депутатів, але і її можна було умовно розділити на «імпер-комуністів» та «суверен-комуністів». Їй протистояла Народна Рада у складі трохи більше 100 депутатів на чолі з академіком Ігорем Юхновським.

На відміну від Групи-239, Народна Рада була в момент обговорення і ухвалення Декларації згуртованішою, консолідованішою, і, головне, набагато активнішою. Досить сказати, що на розгляд Верховної Ради під час пленарних засідань в її постійні комісії вносились альтернативні проекти. Це проекти Декларації, які розробили Ю. Гнаткевич, С. Головатий (у співавторстві з кандидатом юридичних наук І. Тимченком), С. Семенець і Т. Яхєєва, С. Хмара, М. Косів, І. Заєць і Л. Скорик, І. Валеня, Л. Лук’яненко, депутатська група «Незалежність» (складалась із членів УГС).

Заради справедливості слід визнати, що видатну роль в ухваленні Декларації відіграв Іван Степанович Плющ, тодішній перший заступник Голови Верховної Ради УРСР (він вів засідання у ті дні замість В. Івашка, який відбув у Москву і був обраний заступником Генерального секретаря ЦК КПРС; багато депутатів кваліфікувало його раптову відставку як втечу, і це додало чимало голосів прихильникам Декларації). Якби не він, то ми би не мали тексту Декларації в такому вигляді, який маємо зараз. І. Плющ підходив до організації обговорення суто по-діловому, не давав займатись демагогією, відкидав нераціональні пропозиції і в той же час забезпечував дотримання демократичних правил ухвалення тексту Декларації.

Величезну, я б сказав, колосальну, роботу здійснила Комісія Верховної Ради з питань державного суверенітету, яку очолював Микола Олександрович Шульга. Він зважено, об’єктивно й неупереджено підходив до врахування численних поправок в ході вироблення консолідованого тексту Декларації, хоч деякі з них не викликали в нього симпатій. Крім того, виявив колосальну толерантність і працездатність — в окремі моменти працював майже цілодобово і простояв близько 20 годин на трибуні при обговоренні та ухваленні поправок до Декларації.

— Звернімось, бодай коротко, до самого тексту Декларації. Якими були її «наріжні камені» та «больові точки» обговорення?

— Важко відповісти на питання про «наріжні камені», оскільки кожен розділ Декларації, а їх всього десять, по своєму важливий; вони взаємодоповнюють один одного, складаючи єдине системне ціле. Декларація визначила державний суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». Її розділи I—VI орієнтували на перетворення УРСР у суверенну національну державу, в якій джерелом влади є не КПРС, а народ України; державна влада здійснюється не тоталітарно, а за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову; забезпечуються права і свободи людини; всі національні природні ресурси є власністю народу України і використовуються для задоволення матеріальних і духовних потреб її громадян та розбудови самостійної національної економіки на основі поваги до всіх форм власності.

Наступні розділи, VII—Х присвячені екологічній безпеці, культурному розвитку, створенню власних збройних сил України та її участі у міжнародних відносинах. Інакше кажучи, Декларація конкретно визначила найважливіші сфери і напрями розбудови України як повноцінної незалежної держави.

Больовими точками обговорення стали положення Декларації, які визначали, так би мовити, її «ідеологію» та цільове призначення. Так, наприклад, гостра боротьба точилась навколо назви та заключної частини Декларації, положень про самовизначення української нації, розбудову національної державності, права на власні збройні сили. Це було зумовлено тим, що від вирішення згаданих питань залежало, чи орієнтуватиме Декларація на збереження УРСР у складі СРСР чи на її перетворення у вільну демократичну незалежну державу.

— У Декларації оголошувався намір України «стати постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і додержується трьох без’ядерних принципів»...

— Зізнаюсь Вам, що автором цього формулювання був я. Мета його включення до офіційного тексту полягала у створенні політико-правової підстави для майбутнього виходу України зі складу СРСР. Цілком очевидно, що реалізація Україною цього наміру неминуче поставила б на порядок денний необхідність її виходу зі складу СРСР, який на той час був провідним членом Варшавського війського-політичного блоку і світовою ядерною потугою.

Окрім того, це знімало можливі проблеми з визнанням Заходом нашої незалежності, адже ми відповідали б так званим принципам Бейкера, відповідно до яких нова незалежна країна повинна не мати територіальних претензій до сусідів, не претендувати на володіння ядерною зброєю, і має керуватися засадами ринкової економіки та поважати права людини.

На жаль, цілі та зміст цих положень Декларацій були спотворені й використані нинішньою владою, на догоду керівництву Російської Федерації і на шкоду докорінним життєво важливим інтересам України, для обѓрунтування її позаблокового статусу. Така «самоізоляція» України залишає її сам на сам із Росією і становить особливу загрозу в поєднанні з відверто антиукраїнським гуманітарним курсом режиму Януковича, спрямованим на руйнацію ідентичності української нації — системоутворюючого складника Української національної держави. Діючи у такий спосіб, нинішня влада закладає нищівну міну під незалежну державність України, — інструментом досягнення якої стала Декларація.

Українська громадськість має бути свідома цієї небезпеки і вже сьогодні їй протидіяти.

— У чому полягає історичне значення Декларації?

— Декларація була не випадковим явищем, а історичною закономірністю, що віддзеркалювала віковічне прагнення українців до волі та справедливості.

Декларація стала потужним поштовхом для відновлення державної незалежності України і політико-правовою підставою для цього, свідченням того, що жертовність мільйонів українців, які загинули в боротьбі за волю України, була недаремною.

Здійснення Декларації не лише прискорило, а й зробило неминучим розпад «імперії зла» і зникнення з історичної арени злочинного тоталітарного комуністичного режиму.

Відновлення незалежної державності України і крах СРСР спричинили радикальні геополітичні зміни в Європі й у світі й знаменували торжество історичної справедливості.

Підсумовуючи, скажу: в конкретних непростих історичних умовах Декларація заклала реальні механізми побудови незалежної держави та виходу України зі складу СРСР. І в цьому її величезне історичне значення.

P. S. Як далі реалізовувались і трансформувались положення Декларації — то тема окремої розмови. Важливо одне: згадати про 20-ту річницю її ухвалення не формально, а заради чесного, відвертого аналізу тодішнього й теперішнього стану справ, аби зробити необхідні висновки.

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments