Геноцид у просторовому вимірі

Правдиві факти про трагедію, чітко, хай навіть дещо «сухо» викладені, справляють на чесних, думаючих людей незрівнянно сильніше враження, ніж занадто емоційні «волання». Бо правда здатна сама промовляти за себе — за умови, звичайно, якщо очистити її від злісних інсинуацій, міфів та перекручень...

Про трагедію Голодомору 1932—1933 років в Україні писали політики, історики, літератори, філософи, соціологи; Києво-Могилянська Академія на основі розробок незабутнього Джеймса Мейса випустила 4 томи усних розповідей та свідчень тих, хто пережив Великий Голод... Досліджували цю катастрофу України у різних аспектах: правовому, психологічному, ментальному, етнополітичному. І ось тепер українські читачі отримали нове, дійсно унікальне видання: вперше в нашій країні геноцидний терор голодом подано (причому на високому науковому рівні, як історичному, так і географічному) у вигляді зведеної, фундаментальної карти, на якій наведено тисячі й тисячі сіл, що втратили під час трагедії половину, дві третини жителів, чимало сіл — взагалі всіх мешканців.

Карта видана Науково-виробничим підприємством «Картографія» спільно з фахівцями Українського інституту національної пам’яті й названа стисло —«Україна. Голодомор 1932—1933». Її презентація відбулася 30 червня в Українському домі. Важливо відзначити, що це перше такого плану видання має не тільки чудове графічне оформлення, а й добрий «текстовий ряд», переконливі схеми. Так, на карті ми бачимо місця поховання жертв Голодомору й пам’ятні знаки, встановлені на честь загиблих, а також (оце є дуже важливим!) бачимо позначення «чорних дошок» — спеціального позасудового репресивного заходу за «невиконання хлібозаготівель». Відомо, що занесення села на «чорну дошку» означало фактично смертний вирок його мешканцям (а так нерідко карали цілі райони), бо йшлося про повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення будь-яких товарів, інші жорстокі репресії. Подані додаткові карти: «Смертність від Голодомору (1932—1933 рр.)», «Селянські заворушення (1930 р.)», де, зауважимо, вказані також шляхи переселення у вимерлі райони України громадян з інших радянських республік (передовсім із Росії та Білорусі) та райони селянського опору колективізації. На звороті карти вміщено текст «Голодомор 1932—1933 років в Україні: причини і механізм геноциду» й велику кількість документальних фотографій 1930-х років. Розмір карти 66х96 см, масштаб 1:1500 000 (в одному см. — 15 км).

Керівник Українського інституту національної пам’яті академік Ігор Юхновський, відомі громадські й політичні діячі Левко Лук’яненко, Дмитро Павличко, перший заступник голови Державної служби геодезії й картографії Іван Заяць, директор Науково-виробничого підприємства «Картографія» Ростислав Сосса підкреслювали з повною на те підставою: карти такого типу в Україні ще ніколи не було. Як підкреслив академік Ігор Юхновський, при підготовці карти до друку були використані апробовані наукові дані серйозних фахівців, а саме — розрахунки Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, що показують рівень смертності в ті страшні роки (тематика, надсекретна всі останні десятиріччя!). Ця карта, на думку промовців, це наочне, вічне нагадування прийдешнім поколінням про те, що саме, як і чому відбувалось у 1932—1933 роках, нагадування їм, що ми справді є безсмертною нацією — бо пережили таке, але вистояли, не зникли з лиця землі. Чому цей небувалий злочин став можливим? Бо ми були на своїй землі, але не в своїй державі. Саме тому кожна людина має відчувати для себе надзвичайну важливість української держави, нашої соборності та незалежності.

Були й критичні зауваження, проте вони стосувались не самого видання, а неприпустимо малого його тиражу — лише 3000 примірників (необхідно, принаймні, в 10 разів більше; у відповідь на докори керівник Держслужби геодезії та картографії послався на те, що його структура, між іншим, державна, цього року не отримала від держави жодної копійки). Говорилось і про те, що вкрай необхідно розмістити карту в інтернеті, й це слід зробити якомога швидше. Але все це не може применшити вагомість духовної події, що відбулася. І чимало з промовців говорили, що тепер на порядку денному стоїть вже інше, більш складне завдання: підготувати науково вивірений, докладний Атлас Голодомору, де були б висвітлені втрати по кожній області, району та селу України (поки що такими даними науковці ще не володіють). Це — справа майбутнього, але хочеться вірити, що це — буде.