Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

Стежками галицьких аргонавтів

11 серпня, 2006 - 00:00


Закінчення. Початок у «Дні»
від 21, 28 липня та 4 серпня

ОДЕСА

Родзинкою міста є скульптурна композиція, присвячена хрещеним батькам міста, — козакам Чорноморського козацького війська. Під проводом отаманів А.Головатого і З.Чепіги в 1789 році запорізькі козаки захопили турецьку фортецю Хаджибей. Тут оселилися 200 українських родин, що стали першими жителями Одеси. Завдяки вигідному географічному розташуванню, місто стало другим портом Російської iмперії (після Петербургу) і найбільшим пунктом вивозу пшениці в Європі.

Незважаючи на юність, місто має цікаву історію: у 1817 році в Одесі відкрився перший в Україні ліцей, в 1830 — перша в Україні публічна бібліотека, у 1871 — перша в Україні астрономічна обсерваторія, в 1886 — перша в Російській iмперії бактеріологічна станція, де видатний епідеміолог В.Хавкін вперше розробив ефективні протихолерну (1892) та протичумну (1896) вакцини, проводячи досліди на собі. В 1873 році тут проведено перший в Україні водогін, в 1877 — першу в Російській iмперії каналізацію, а в 1911 році — створено перше в Україні бібліографічне товариство.

Одеса завжди жила в ногу з науково-технічним прогресом: у 1882 році тут встановлено перший телефонний зв’язок в Україні, а вже в 1893-му вперше в Україні було встановлено міжміську телефонну лінію між Одесою і Миколаєвом. Тут у 1891 році появився перший в Російській iмперії автомобіль, вироблений уславленою фірмою Панар-Левасон, оснащений трисильним двигуном Даймлера. У 1901-му тут з’являється перший в Україні фунікулер, в 1909 — здійснюється політ на планері, знову ж таки вперше в Україні, а в 1923 році був створений перший в СРСР серійний цивільний літак «Хіоні-5».

Одеса була значним видавничим осередком — з 1827 року у місті виходила газета «Одесский Вестник» (з 1864 року як щоденник — перший в Україні), що виступала на захист української мови і літератури. Тільки в 1893—97 роках у мiстi — 44 українських видань.

З розвитком українського видавничого руху в Одесі був пов’язаний розвиток українського культурного й освітнього життя — наприкінці 1860-х років засновується громада, тісно пов’язана з М.Драгомановим у Женеві, у 1906 — «Просвіта», яка мала величезну бібліотеку і книгарню, видавала газети «Народна справа» і «Вісті». З її ініціативи в Одеському університеті у 1906 році розпочав перші лекції українською мовою М.Грушевський. Після закриття шовіністською владою «Просвіти» її діяльність продовжував Український клуб. Активно проводили пропагандистську роботу й націоналістичні організації: «Братство самостійників», Українська народна партія, організована тут у 1902 році Миколою Міхновським.

Після березневої революції 1917 року українці під проводом Українського революційного комітету перебрали владу в місті. У листопаді—грудні точилися запеклі бої між українськими з’єднаннями (Гайдамацьким кошем) з більшовиками. В січні 1918 року влада в місті знову переходить до військ Української держави. Почали виходити україномовні щоденні газети: «Вільне слово», «Вісник Одеси», «Молода Україна». У грудні 1918 року Одеса підпорядковується Директорії, але згодом її зайняв десант французьких, грецьких і англійських військ. Та вже в квітні 1919 року десант був відкинутий військами Директорії під проводом отамана Григор’єва. В кінці 1919 і на початку 1920 років в Одесі перебувала Українська галицька армія.

У 1920-х роках Одеса стала активним осередком українського наукового і культурного життя. Українізувалися школи і вищі навчальні заклади, зростала кiлькiсть друкованих органiв та поширювалася видавнича справа. Українізувалася одна з найбільших у СРСР газет «Одесские Известия», що стала «Червоною комуною», появилась селянська газета українською мовою «Червоний степ», українізувалася газета «Червона Гвардія», появилося багато україномовних журналів. Кілька десятків заводських багатотиражок теж виходили українською мовою. Залишилася тільки одна російськомовна газета — «Вечерние Известия». Українські часописи відігравали величезну роль в українізації, наприклад наклад «Чорноморської комуни» у 1931 році сягнув 120 000 і перевищив наклад її російського попередника — «Одесские Известия». В Одесі існувало представництво Державного видавництва України і друкувалося багато книжок. Отож і не дивно, коли місцеві старожили розповідають, що у довоєнній Одесі російської мови практично не було чути — розмовляли українською або на ідіш.

Зупинити національне відродження зумів тільки тотальний терор проти української інтелігенції шляхом її фізичного знищення. Українська громада, яка знаходила в собі сили вижити і розвиватися навіть у наганяючій страх на цілу Європу «тюрмі народів», була закатована «північними братами». Та форсована русифікація і перманентні масакри не змогли викорінити козацький дух із «південної Пальміри». З року в рік зростає відсоток українців у місті, надаючи йому національного забарвлення.

Беззаперечно, треба вiддати їм належне, творці міста мали гарний смак, — оригінальна архітектура і створений своєрідний дух вуличок Одеси. Перлиною міста є Театр опери та балету — справжній шедевр архітектури. Фахівці стверджують, що це одне з найкращих у світі будівель за величиною, красою й акустикою. Авторами палацу Мельпомени являються віденські архітектори Г.Гельмер і Ф.Фельнер, за проектами яких споруджені театри у Відні, Будапешті, Дрездені і Львові. Споруда в стилі пізнього бароко iз скульптурними групами, арочними лоджіями, пілястрами, канделябрами і колонадами, з широким застосуванням дорогих облицьовувальних матеріалів, позолоти, світильників заставляє надихнутися її величчю. Тут виступали М. Заньковецька, хор під керівництвом М.Лисенка, співала С.Крушельницька, гастролювали трупи П.Саксаганського, М.Старицького, у 1871 році починав свій театральний шлях М.Кропивницький.

Історія українського кіно теж починається з Одеси, — 9 січня 1894 року механік-конструктор Й.Тимченко здійснив прилюдну демонстрацію свого апарата-кінескопа і показав перші кінострічки — на три місяці раніше за Едісона і більше року раніше братів Люм’єрів. Його апарат давав змогу робити фіксовані зміни фотозображень, за допомогою чого він і показав свої стрічки. В 1925 році тут, знову ж таки вперше в Україні, відзнято кінофільм для дітей — «Марічка». Одеська Кіностудія була осередком української кінематографії до 30-х років минулого століття, але внаслідок російських репресій перетворилась на комсомольсько-молодіжну кіностудію з агітаційним репертуаром. Тут знімалася класика українського кіно: «Остап Бандура» В.Гардіна, «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Укразія» П.Чардиніна, «Микола Джеря» М.Терещенка, «Звенигора» О.Довженка.

Надзвичайно мальовничим є Приморський бульвар, що виріс на місці зруйнованої турецької фортеці. З нього відкривається чудовий вид на панораму Одеського порту. На початку бульвару встановлений бронзовий бюст основоположнику вітчизняного ракетного двигунобудівництва академіку В. Глушку, що народився в Одесі.

У центрі Приморського бульвару виднiється бронзова фiгура герцога де Ришельє зi свистком у лівій руці. Тут же розташовані і легендарні Потьомкінські сходи висотою у 27 і довжиною 136 метрів. Спочатку вони мали 200 сходинок, але 8 зникли під шаром ґрунту в процесі будівництва порту. Їх монументальність підсилюється оптичними пропорціями: якщо дивитися зверху, то видно лише площадки, якщо знизу — лише сходинки.

Дуже красиві храми Одеси, особливо Успенський і Преображенський. В останньому відспівували найславетнішу зірку німого кіно, неперевершену українську красуню Віру Холодну і хрестили Ганну Горенко (Анну Ахматову). Підірваний за вказівкою окупаційної російської влади в 1936 році, храм на сьогодні повністю відновлений.

Краса культових споруд міста безперечна, та білизну амвонів затьмарюють способи, за допомогою яких Московський патріархат відновлює красу, сплюндровану «безбожними п’ятирічками». Ювелірні магазини міста раз на місяць мають перерахувати певну суму «на храм». У разі, якщо підприємці відмовляються, митрополит Агафангел накладає прокляття. І якщо наївний обиватель вважає, що ця «анафема» — середньовічна мантра для забобонних бабусь, він кардинально помиляється. Як правило, після прокляття митрополита Агафангела, «боговідступника» відвідують неговіркі коротко стрижені юнаки і «навертають у лоно церкви» бітами. Схожі методи розбудови Московського патріархату колишніми працівниками сумнозвісних спецслужб практикуються у всіх регіонах України.

Пізнавальними будуть i екскурсії Одеськими музеями. Заснований в 1825 році як перший в Україні музей старожитностей, а сьогодні — Історико-археологічний музей славиться своєю нумізматичною колекцією (понад 50 тисяч монет), по ній можна прослідкувати історію розвитку грошового обігу від Київської Русі до наших днів. Цікавим також є і єдиний в Україні Музей морського флоту. Ну а історико- краєзнавчий музей — це просто розрада кожному свідомому українцеві. Тут є стенди присвячені не тільки Центральній Раді, гетьманській державі і Директорії, а навіть засновнику Організації українських націоналістів — Євгену Коновальцю і його наступнику — Андрію Мельнику! Надзвичайно цікаві експонати з особистими підписами Симона Петлюри, Гетьмана Скоропадського і навіть автентична грамота Юрія Тютюнника, найславетнішого воєначальника військ УНР, вражають!


***

Навряд чи я зумів донести читачеві усю красу і велич побаченого, бо передавати речі, що несуть у собі суть ірреального — атмосферу, враження, настрій, — украй важко. Та аура українського духу і замилування країною, що є серцем Європи, не покидало мене впродовж подорожі. Адреналін вироблявся ледь не в промислових масштабах. Ще б пак — я ж-бо виїжджав мало не в «азійські степи», а приїхав у Невідому, Багатогранну і справді Європейську Україну. Україну, де вже не роблять тобі зауважень за те, що ти спілкуєшся українською мовою; де говорячи українською у крамниці, тобі вже продають товар; де перепитуючи у перехожого адресу, тобі вже вкажуть вірний шлях. Особисто для мене «рейд на схід» став неабияким відкриттям. Бажаю й вам відкрити для себе Велику Україну, панове!

Володимир ЦУП
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ