15 грудня в Харкові сталися одразу дві трагедії

Убивство сім’ї судді Трофімова, на жаль, набуло неоднозначного суспільного резонансу, який у чомусь навіть є симптоматичним щодо сприйняття всієї вітчизняної судової системи. Нагадаємо, що 15 грудня в Московському районі Харкова сталося жорстоке вбивство 58-річного судді Фрунзенського району та його сім’ї. Для розкриття цього злочину створена спеціальна слідчо-оперативна група, до складу якої увійшли найдосвідченіші працівники МВС, органів прокуратури та СБУ. Слідство відпрацьовує три головні версії: перша пов’язана з професійною діяльністю судді, друга стосується його захоплення — колекціонування старожитностей, і третя — це замовне вбивство, повідомили в ГУ МВС України в Харківській області. Міністр внутрішніх справ пообіцяв постійно інформувати громадськість про перебіг розслідування цієї резонансної справи й зробити все можливе, щоб вона була розкрита найближчим часом. У той же час, як виявилося, крім шоку й нервового потрясіння харків’яни й жителі інших міст України сповнені й абсолютно протилежних до співчуття емоцій.

«ВІН ХОДИВ НА РОБОТУ В КЕДАХ»

«Це не вкладається в голові», — говорять про криваве вбивство знайомі судді Володимира Трофімова. «Простий, тихий, добрий, — розповідає суддя Марина Положий (ім’я змінене), яка підтримувала з Володимиром Трофімовим дружні стосунки. — Міг прийти до суду в кедах, легко ставився до умовностей. Справи вів негучні — аліменти, кредитні зобов’язання, ДТП». Марина Іванівна говорить, що вона й багато її колег тепер налякані, не можуть спати, бояться виходити з дому. Жінка живе одна й прислухається до кожного шереху, перевіряє дверні замки. «У кожного з нас є про що хвилюватися. Ми ж не пироги печемо, міняємо людські долі, — говорить суддя. — Але в цьому випадку знищили найбезневиннішого й найлюдянішого...» Сусіди співчутливо кажуть і про дружину Володимира Трофімова, яка підгодовувала бездомних кішок. Кажуть — сім’я вдягалася в секонд-хенді, жила незаможно, навіть машини в них не було. Кому знадобилося холодно, виважено, з нещадною жорстокістю знищити цілу сім’ю рядового судді?

Колекціонер антикваріату й нумізмат Юрій запевняє: «Колекціонери — це люди особливого складу, й вони не змогли б зробити подібне. Або замовити. Кажуть, що з колекції Трофімова зникли коштовні експонати, але крадіжка могла бути для вбивць способом заплутати слідство». «Питань тут більше, ніж відповідей, — розмірковує адвокат Володимир Тимошенко. — У цілому, з версій, які обрало слідство, — професійна діяльність, колекціонування й замовне вбивство — я вважаю найлогічнішою першу. Останнім часом Трофімов не вів складних і гучних справ, але він міг вести їх раніше, років десять-п’ятнадцять тому. І, можливо, якраз зараз вийшла з в’язниці засуджена ним людина. Яка накопичила за ці роки образу. Те, що забрали голови вбитих, дійсно схоже на кавказький слід: ритуальні вбивства й кровна помста, коли вбивають усіх родичів. Але ще є відомості, що син Трофімова займався нелегальним бізнесом і позичив велику суму грошей, яку не зміг віддати. Цілком можливо, що метою такого публічного жорстокого покарання був саме син, а сім’я потрапила під руку. Адже двері члени сім’ї відчинили самі, не було злому. Отже, відкрили своїм знайомим? А голови вбивці могли забрати, щоб замести сліди, щоб не була проведена балістична експертиза». Володимир Миколайович не виключає також, що розбірку вчинив хтось із багатих кримінальних авторитетів Харкова, чиє самолюбство суддя міг зачепити.

«СУДДІ НЕ ШКОДА»

Проте не менше за садистське вбивство приголомшила різка реакція на нього частини харків’ян. У день вбивства міський форум Харкова захлеснули агресивні й цинічні коментарі, мовляв, «подія жахлива, але суддю при цьому не шкода», «заробив», «отримав по заслугах». Спроби деяких відвідувачів апелювати до людського співчуття й розповіді особистих знайомих про те, що Володимир Трофімов був хорошою й чесною людиною, що його рідні тим паче ні в чому не винні, наражалися на бронебійну аргументацію, що «суддів чесних не буває». Важко без здригання читати, як у трьох тисячах коментарів городяни холоднокровно смакують подробиці вбивств, цинічно жартують про його версії, пропонують застосувати подібне «покарання» для всіх суддів. «Я вже не один раз написала, що вбивство я не підтримую. Але й співчуття й подиву в мене не виникло», — твердо повідомляє By The Way, вочевидь дівчина. Їй вторить користувач Me to You, кажучи: «Суддю не шкода». «Кров могли взяти в лікарні, — пише такий собі Sosich, який висловив припущення, що людей убили в лісі й лише пізніше привезли до квартири. — І справді, як би їм голови пиляли в одязі, як перевдягалися з цього одягу в чистий? І найголовніше — як усе відбувалося тихо й ніхто нічого не чув?»

Такий собі Афоня жартує, що «вбивці знімали це на відео й викладуть на ютуб», і запитує: «А ніхто не додумався, що в нас з’явився місцевий ДЕКСТЕР?»

«Суддя був явно гуманістом і людинолюбом», — уїдливо припускає член форуму Висерман, вочевидь не знайомий з трагічно вбитим Трофімовим. «Якщо ти не суддя, не дружина судді, не його бебі — мажор з б...дями — нехай це тебе не хвилює!» — заявляє член форуму DizAlex і пропонує «виставити голови на палях для повчання». Спроби апелювати до совісті й співчуття призводять до нападок на співчуваючих, їх звинувачують у тому, що вони самі — родичі суддів або міліції. «Може, він чесно вчинив і його «стратили» (мафія, наприклад). Страшно, якщо за праве діло, 90-ті повертаються!» — висловлюють побоювання деякі форумчани.

«Люди, вбили чотирьох людей! Чому стільки жорстокості у відгуках? Якщо суддя й був нечистим — він уже за все відповів!» — намагається урезонити коментаторів Balchash, але відповіді не отримує. І, мабуть, сьогодні можна сказати, що 15 грудня в Харкові сталися одразу дві трагедії. Окрім звірячого вбивства відбулася публічна демонстрація масового озвіріння простих городян. У той же час на увагу заслуговує й на питання, винесене в підзаголовок статті на українському Deutsche Welle, що звернула увагу на хвилю цинізму: «Наслідок недовіри українців до правової системи?»

КОМЕНТАР

Вадим ВАСЮТИНСЬКИЙ, соціальний психолог, завідувач лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України:

— Сплеск агресії в Інтернеті був і раніше. Варто згадати повідомлення про загибель в автокатастрофах депутатів, суддів чи керівників різних установ. Там теж відразу з’являлися дуже зловтішні й цинічні коментарі та оцінки. Але оскільки ця ситуація з убивством судді та його родини є дуже непростою, екстраординарною, то вона привертає більше уваги, а отже, з’являється і більше різних висловів на цю тему.

Тут загалом потрібно враховувати два моменти. Перший — це анонімність. Більшість людей, корті пишуть злі, цинічні, жорстокі коментарі, за інших умов — під своїм іменем, в оточенні інших людей тощо — цього б ніколи не сказали. І другий момент — це нібито необмежена свобода, яку дає Інтернет: говори все, що хочеш, і тобі за це нічого не буде.

У кожному з нас є не дуже приємні, не дуже соціально схвальні риси. Це може бути заздрість, підступність, зловтіха тощо. Це те, чого ми в процесі виховання й соціалізації нібито позбуваємося. Але цілковито їх позбутися не можемо: ми їх маскуємо і приховуємо, часом несвідомо. Це так звані комплекси. Притрушені соціальними впливами, вони десь углибині є стиснутими, зажатими і, відповідно, намагаються себе проявити. Зокрема і через агресію чи недоброзичливі оцінки. Ми всі схильні давати недоброзичливі оцінки іншим людям. Але загалом, якщо проаналізувати інтернет-простір, до цього вдається дуже невелика частина користувачів. Як психолог скажу: добре, що з’явився Інтернет, а з ним — і можливість розряджати ці недобрі з погляду моралі почуття. Заборонити в Інтернеті злі, агресивні висловлювання означає скерувати їх в іншу сферу, де вони проявлятимуться. Наприклад, у спілкуванні між громадянами.

Ці коментарі не є репрезентативними, вони відображають не настрої суспільства, а лише думку певної частини людей (я б оцінив її в кілька відсотків — не більше) — найагресивнішої й безапеляційної, потенційно конфліктної, схильної звинувачувати інших і не рефлексувати, не оцінювати себе зі сторони. Такі люди досить закомплексовані, їм важко здобути визнання в соціальному середовищі, і вони самостверджуються знеціненням і приниженням інших людей. Але це невелика частина суспільства.

Це, безумовно, може бути пов’язано із загальним станом суспільних настроїв. Нині простежується легке ремствування в суспільстві. Багато людей говорять, що вони не задоволені. Але ці слова ще не є свідченням справжнього незадоволення. Значно важливішим є глухе незадоволення, коли людина про це не говорить і навіть не дуже усвідомлює, але воно є. Сказати, що сьогодні воно дуже сильне, я не можу. Нещодавні вибори, хай якими вони були, усе ж таки трохи зняли суспільне напруження. Зимові свята також завжди розслабляють людей. Незадоволення, а з ним агресія й насилля якщо і зростає, то дуже повільно.

P.S. Віктор ЯНУКОВИЧ: «Розкриття цього злочину (вбивство Трофимова та трьох членів його родини) є питанням честі для всіх правоохоронних органів. Це вбивство є викликом для усього українського суспільства».