Межа толерантності

Нещодавно в Києві визначено переможців конкурсу «ЗМІ за толерантність та консолідацію українського суспільства». Дещо раніше гучно відсвяткували Міжнародний день толерантності. На початку року засновано джазовий фестиваль «Мистецтво толерантності». Що ж це таке?

Якщо прагнеш зрозуміти явище, то спершу поглянь, з чого воно почалося. «Первинно латинське слово tolerantia означало пасивне терпіння, добровільне страждання, асоціювалось з такими поняттями, як біль, зло» — читаємо на сайті «Простір толерантності». Тобто це коли нам щось не подобається, але ми його до певного часу терпимо. Наприклад, коли хтось в автобусі надто голосно розмовляє. Пасажирам неприємно, але вони не подають вигляду і починають дружно ТЕРПІТИ. Ця їхня то лерантність триває доти, доки «балакун» не переходить допустиму межу. Тоді в людей уривається ТЕРПЕЦЬ і вони починають активно реагувати, захищаючи свій емоційний комфорт.

Нормальне суспільство орієнтує людей не на вимушене терпіння одне одного, а на взаємну повагу. Повага — це велика суспільна цiннiсть. Чим більше людину поважають, тим кращ е їй живеться. Це заохочує до самовдосконалення. Натомість толерантність не перед бачає жодних стимулів до розвитку, адже за будь-яких обставин до тебе ставитимуться байдуже- терпляче.

У медицині термін «толерантність» означає повну або часткову відсутність реакції на чужорідні речовини. Організм втрачає інстинкт самозбереження і стає байдужим до наявних загроз. З 90-х років медичний термін «толерантність» почали активно переносити на суспільство. В 1995 році генеральною конференцією ЮНЕСКО була навіть прийнята «Декларація принципів толерантності». Але з якогось дива цьому терміну надали протилежного значення: патологія була представлена як чеснота. Стаття 1 цього документа починається зі слів «Толерантність означає повагу...». Це якби хтось сказав «хвороба означає здоров’я» або «потворність означає красу». Мимохідь згадуєш Оруела з його «правда — це брехня», «незнання — сила». Адже очевидно, що терпіння і повага — це майже протилежні поняття: одна справа поважати людину, і зовсім інша — терпіти її.

Проникливі уми вже давно намагаються з’ясувати справжню мету глобального просування світогляду нереагування на чуже. Для позначення набутої патологічної байдужості до зовнішні х загроз навіть з’явився термін tolerastia (толерастія). Частина дослідників схиляється до думки, що пропаганда толерантності — це масштабна спецоперація з психологічної підготовки людства до грядущого вторгнення «чужих». Щоб не спрацював природний захист, заснований на розпізнаванні «свої—чужі», максимально розширюється «простір толерантності», тобто «діапазон терпіння». Якщо ж та ки проявляється суспільний імунітет, то апологети толерастії тут же на нього ставлять клеймо «к сенофобії». В результаті такого комплексного підходу вороже втручання починає сприйматися як щось нормальне.

Можна сперечатися, хто вони ці «чужі» — інопланетяни ч и все ж таки земляни. Безперечно одне: вони вже серед нас і готуються до рішучої атаки. Для людства, враженого толерастією, вторгнення «чужих» буде катастрофою. Наша проблема в тому, що ми не вважаємо їх чужими. Зате вони однозначно вважають чужими нас.