Сергій КОНЄВ: «Історія може зіграти з нами злий жарт — ті, кого вважають реформаторами, через бездіяльність приведуть країну до краху...»
— Існує думка, що 10 років тому, коли Рух об’єднував у своїх рядах національно-демократичні сили країни, він був близьким до того, щоб стати правлячою партією. Чи не здається Вам, що сьогодні НРУ ризикує втратити навіть статус парламентської партії, в чому причини такого становища?
— Дійсно, якщо схарактеризувати процеси, які відбувалися в Русі, і результати, яких він досяг на минулих виборах, то це можна назвати проїданням первинного політичного капіталу. Свого часу — на початку 90-х — капітал цей був досить великим, але з кожним роком ставав все меншим. Останні вибори, в тому числі президентські, показали, що рухатися тим же шляхом, працювати тими ж методами, м’яко кажучи, безперспективно. Ситуація в країні змінюється, і якщо партія не знаходить можливості змінити свої форми роботи, визнати реалії, то вона ризикує «відстати від поїзда». Вибори послужили для нас своєрідним поштовхом для того, щоб переглянути своє місце в політикумі.
— Що, на Вашій думку, було помилковим у політиці Руху?
— Вона була не стільки помилковою, скільки відповідала духові часу в період боротьби за незалежність. Надалі форми роботи партії залишалися колишніми, а в суспільстві на перший план вийшли інші проблеми — соціального і економічного характеру. Компенсувати це закликами, відроджувати культуру та мову — недостатньо. До того ж, з погляду сучасної політики, не можна нескінченно експлуатувати ресурс протестного електорату, як це роблять ліві. За Рухом, як показали минулі вибори, залишилася та частина виборців, яка голосуватиме за нього за будь- яких умов. Але ця база — мінімальна. Для того, щоб досягнути успіху, недостатньо мріяти про 4% голосів. Наш вплив поступово розчиняється, і впливати на хід подій все важче. На регіональному рівні ми це усвідомили, в центрі підтримують наші почини, але ця підтримка скоріше декларативна. Ми впевнені, що братися треба за розв’язання таких глобальних соціально-економічних питань, як аграрна реформа на селі й реформа комунальної сфери в місті. Це той пласт проблем, який зачіпає інтереси мільйонів наших співгромадян. Він і визначатиме уподобання виборців на майбутніх виборах.
— В чому конкретно полягають нові форми роботи дніпропетровського Руху з виборцями?
— Ще навесні ми створили комітет на підтримку аграрної реформи. Це була наша ініціатива, яку було підтримано на всеукраїнському рівні. У Києві цей комітет очолює академік Шепа, і як народний депутат він вирішує питання вгорі. Цей досвід поширився на ряд регіонів. Можна назвати декілька областей, де серйозно поставлено цю роботу — Миколаївська, Хмельницька, Запорізька. На Дніпропетровщині комітети діють скрізь, де є організації НРУ. Вони приймають звернення громадян. Усього протягом року від мешканців сільських районів області надійшло понад 10 тис. скарг на порушення їх прав у ході розпаювання земель та колишнього колгоспного майна. Картина вимальовується вражаюча — «червоні феодали» роблять все для того, щоб аграрна реформа стала фікцією. Селяни не можуть оформити документи на право приватної власності на землю, їх примушують віддавати свої наділи в «оренду» без юридичного оформлення, вигадують всілякі хитрощі. Тому ми даємо тим, хто бажає, правову консультацію, зразки документів, наприклад, скарг на неправомірні дії посадових осіб. Іноді доходить до судового розгляду. Звертаємося також до прокуратури, міліції, місцевих органів влади. І треба сказати, що тепер кожна друга скарга вирішується позитивно. Зараз хочемо опублікувати в пресі прізвища «псевдоорендарів» і «псевдоінвесторів», щоб ці «діти лейтенанта Шмідта» не спливали в різних районах області й не обдурювали людей. Діяльність комітету ми регулярно висвітлюємо в передачах на обласному телебаченні. Гадаю, що у нас є підстави сказати — уряд не допрацьовує при здійсненні аграрної реформи. Немає наполегливості, «поштовху» згори, а без цього всі рекомендації — як горохом об стінку.
Другою важливою сферою своєї діяльності — вже в містах — ми вважаємо реформу комунального господарства. У Дніпропетровській області чергове підвищення комунальних тарифів влітку нинішнього року спровокувало хвилю масових протестів. Питання це набуло надзвичайної гостроти, тому що люди виявилися на грані фізичного виживання. У той же час оплата комунальних послуг досі будується на принципі покриття витрат комунальних організацій. Для того, щоб наші громадяни могли платити за фактично надані послуги, ми допомагаємо створювати житлові товариства — кондомінімуми, де всі розрахунки та платежі йдуть в обхід паразитичних структур — наприклад, ЖЕКів. Цей досвід реформування знизу ми опрацювали в Павлограді. Видали пакет документів, роздаємо їх усім, хто бажає. Паралельно ми внесли пропозицію про муніципальну програму кредитування встановлення лічильників. Хочу знову зазначити, що уряд проспав ситуацію з реформуванням комунальної сфери. А це забезпечує Україні статус держави-банкрута. Комунальна сфера — це «чорна дірка» української економіки. У чималій мірі через це на нас підозріло дивляться міжнародні фінансові організації та інвестори, тому що розуміють: скільки грошей не давай — вони йдуть на латання дірок. Але марнотратство вигідне посередникам, які паразитують на комунальній сфері і енергетиці. Якщо справа так піде й далі, то в населення за комунальні борги почнуть описувати майно й квартири, а тоді вже соціального вибуху не минути.
Ми віддаємо належне урядові Ющенка, але його не можна цінувати лише за «красиві очі». Країна підійшла до такої межі, коли час вимагати конкретних дій. Під Україну закладена «енергетична міна», а про енергозбереження ведуться тільки розмови. Історія може зіграти з нами злий жарт — ті, кого вважають реформаторами, через бездіяльність приведуть країну до краху.
— Наскільки я розумію, саме усвідомлення безпорадності уряду, на селі і в місті, привело вас до висновку про необхідність співпраці Руху з місцевою владою?
— Кабмін перекинув розв’язання найтяжчих проблем на регіони, і їх власті виявилися заложниками ситуації. Якщо взимку через неплатежі в будинках, лікарнях, школах відключать тепло, то невдоволення громадян може дійти до бунту. Крайніми виявляться місцеві адміністрації, міські голови, ніхто ж не буде вникати в тонкощі ухвал уряду. Ми це відчули під час демонстрацій і мітингів у Дніпропетровську. Тому й вирішили шукати спільні точки дотичності з керівництвом облдержадміністрації. Треба вирішувати проблеми ще до того як люди вийдуть на вулиці. Я, як радник губернатора з питань внутрішньої політики, запропонував у корені переглянути роботу з громадянами, виходити на живий контакт за місцем проживання, на підприємствах, у школах. Люди повинні розуміти, що місцева влада також щиро стурбована становищем, що склалося, і не веде подвійної гри.
— Таким чином, ви відводите партіям і, зокрема, Рухові, роль посередників?
— Ми ж не свої шкурницькі питання вирішуємо — треба нейтралізувати лівих, які підбурюють людей до бунту і протестного голосування. Треба пояснювати виборцям, що існує конструктивний шлях вирішення проблем. Це і є публічна політика. Криза може штовхнути виборців у обійми комуністів, а «диванні» партії або партії олігархів нічого не зможуть зробити в такій ситуації. На мій погляд, обробка виборців рекламою партій по телебаченню на майбутніх виборах не матиме того ефекту, як 1998 року. Занадто вже змінилася в гірший бік економічна ситуація.
— Кого ви вважаєте своїм союзником на майбутніх парламентських і місцевих виборах?
— Ті партії, які не заперечують українську державність, співчувають національній ідеї і дотримуються ринкової ідеології. Вважаю, що НРУ може стати об’єднуючою силою національно- демократичної коаліції. Ми вже давно співпрацюємо з КУНом і ПРП, а керівники наших трьох партій, як відомо, нещодавно звернулися до УНР з проханням дати чітку відповідь —чи згодні вони на спільні дії чи ні. На всі попередні звернення УНР давав вельми обтічні відповіді на трьох сторінках. Але незабаром будуть вибори, і чинник розколу негативно впливає на імідж обох Рухів. До того ж треба враховувати, що спільно ми можемо взяти, образно кажучи, 10%, а нарізно — по три. Звичайно, нас бентежить союз УНР з «Батьківщиною». І відверто кажучи, члени НРУ на сьогоднішній день не хочуть ототожнювати себе з цією партією. «Батьківщину» ми вважаємо частиною партії «Громада», яка до того ж завжди у відповідальний момент загравала з лівими, сприяла прийняттю не найкращих для держави ухвал. Ця партія ідеологічно, якщо вона взагалі має ідеологію, не може бути нам спорідненою. Ми б хотіли дистанціюватися від таких партій. УНР ми вважаємо осколком Руху, і возз’єднання з ним виглядає логічним, але якщо буде поставлене питання про те, що ми автоматично повинні об’єднуватися із «Батьківщиною», то для нас це неприйнятне. По-перше, в нас є питання відносно походження її фінансів. Ми, можливо, переживаємо не кращі часи, але при цьому нас ніхто не може звинуватити, що ми «присмокталися до цицьки» якого-небудь олігарха. Брати гроші в кого завгодно — це шлях до самознищення. На такі гроші краще відразу накрити шикарний стіл на поминки партії.
— Чи можливе створення єдиної коаліції національно-демократичних сил на майбутніх виборах?
— Попереду ще більше року, але все залежить від того, чи зможемо ми знову порозумітися. Якщо йти на вибори нарізно, то наші партії, дай Боже, щоб отримали 4—5%. Скоріше за все в такому випадку все зведеться до параду амбіцій і загальної поразки. Спочатку необхідно створити сильне ядро з декількох партій, навколо якого почнеться процес кристалізації. Чи думаємо ми про те, що в міжусобицях можемо втратити Україну? Сьогодні час відповідальних рішень — нехай навіть серце не лежить, але розумом треба зрозуміти, що без об’єднання нам не вижити!
— Хто б, на вашу думку, міг би очолити таке об’єднання й бути прийнятною для всіх політичною фігурою?
— Ще півроку назад в такій ролі я хотів бачити Ющенка. Сьогодні, мабуть, утримаюся. Я засумнівався в його здатності бути об’єднуючою силою. Крім того, результати подібних реформ можуть негативно позначитися в політиці. Урядові Ющенка було дано великий кредит довіри, його зобов’язалися не чіпати як «священну корову». Нехай його вважають реформатором, але чому ж у країні так погано і стає все гірше, а при цьому удають, що все добре. Ющенко виявився більш м’якшим, ніж навіть ми очікували. Може, він народився не в той час, йому б керувати, коли економіка перебуває на піднесенні. А зараз потрібен економіст, який міг би приймати вольові рішення. Що ж до об’єднання національно-демократичних сил, то очолити його повинна досить відома людина, послідовна в своїх ринкових і національно-демократичних переконаннях. Хотілося б, щоб такий лідер не сприймався як представник однієї партії, стояв вище за партійні амбіції і керувався інтересами держави.
