Віч-на-віч з пам’яттю
Українці з 32 країн вперше зібралися в Україні
Усі попередні зібрання відбувалися в Нью- Йорку та Торонто. Але послідовно дотримуючись політики зближення з «материковою» Україною, нинішню зустріч проведено саме в Києві.
Світовий Конґрес Українців (СКУ) — це найвища організаційна надбудова українців діаспори, яка об’єднує суспільні, громадські, релігійні, наукові та молодіжні (але не політичні) організації. СКУ був створений на базі діючої після Другої світової війни Панамериканської Української Конфедерації, до якої належали всі українські крайові осередки Північної та Південної Америки. Перший Світовий Конґрес Вільних Українців (СКВУ) відбувся у Нью-Йорку 12 — 19 листопада 1967 року. Після здобуття незалежності Україною Конґрес вилучив зі своєї назви слово «вільних», оскільки держава стала суверенною.
У сьогоднішньому світі поза межами України проживає близько 20 мільйонів українців. Найчисельніші українські громади мають Росія, Канада, США, Казахстан, Молдова, Бразилія, Австралія, Аргентина, Польща. Останнім часом значно збільшилася кількість українських економічних мігрантів у Греції, Німеччині, Іспанії, Португалії та Італії, де, за даними СКУ, нині мешкає близько 600 тисяч вихідців з України. СКУ сьогодні об’єднує понад 100 українських громадських організацій в 25-ти країнах, має президента та законодавчий орган — Конґрес, який проходить раз на п’ять років. Виконавчим органом є Секретаріат, який утворюють Ради та Комісії. Діяльність Конґресу належним чином визнана також на міжнародному рівні — у 2003 році його прийнято до ООН на правах неурядової організації.
У роботі VIII Світового Конґресу Українців взяли участь 246 делегатів з 28 країн світу та 77 гостей. Усього були присутні представники 32 країн. Слід відзначити, що число потенційних учасників було значно більшим — близько 350 делегатів та 200 гостей тільки з України. Президією СКУ на Конґрес також були запрошені чільні посадовці нашої держави — Президент, голова ВР та прем’єр-міністр — але вони обмежилися привітаннями та зустрічами на «своїх» територіях.
ДО І ПІСЛЯ
Отже, черговий СКУ, але перший для власне українських земель, пройшов у Будинку вчителя, де свого часу урядом Михайла Грушевського було історично проголошено суверенітет нашої держави. Як толерантно зазначається в одному з прес-релізів Конґресу, «будівля, звичайно, історична, але має невелику залу». Додамо, що зала ця погано вентильована та влітку має підвищену температуру. До того ж важко знайти приміщення з гіршою акустикою. Драматизм ситуації підсилювала вельми застаріла апаратура, що унеможливлювала нормальне спілкування через мікрофони. Чоло пітніло, а вуха напружувались — ось у такому «комфорті» зібралися закордонні українці. Але де наше не пропадало? Правильно — всюди пропадало... Однак «загальне враження делегатів про Конґрес позитивне»!
Перший день роботи Конґресу відзначився сесіями Рад і Комісій СКУ, покладанням вінків до пам’ятника Т. Шевченку, нарадою Президії Секретаріату, першою пленарною сесією та власне відкриттям VIII Конґресу. На противагу офіційним моментам, привернула увагу виставка «Голодомор в Україні 1933 року. Очима дитини». Учні 6 — 8 класів з Торонто (Канада) малювали найбільшу трагедію свого народу. Їхня вчителька написала текст, що хронологічно відображає ті страшні події. Малюнки підписані англійською, але прізвища всуціль українські. Найбільше запам’яталася розділена навпіл картина: яскрава абстракція у лівій половинці — це «Before», а похмура частина справа заклеймована словом «After» — «До і після». Історія в двох словах.
«СКОВАНІ ОДНИМ ЛАНЦЮГОМ...»
У вівторок слухалися «підсумки звітів Крайових Центральних Репрезентацій». Тобто діаспори усіх країн звітували про свою діяльність, ділилися традиційними бідами та поодинокими перемогами на шляху утвердження української слави за кордоном, починаючи від Європейського Конґресу Українців до Австралії та Узбекистану. «Нашого цвіту» дійсно «по всьому світу» — є навіть у В’єтнамі. Як розповів нам пан Зенон Коваль з Бельгії, у південному В’єтнамі є досить компактна громада. Це люди, що приїхали туди на роботу, але працюють вони на російську нафтовидобувну компанію. Найкращий «нафтовий» вуз у Союзі був в Івано-Франківську...
Однак набагато ціннішими в практичному значенні були «круглі столи» в середу. Перший з них мав назву «Українські громади Східної діаспори — складові частини СКУ, їх сьогодення та перспективи». Це видається прикрим недоглядом, але до останнього часу дуже мало приділялося уваги українцям, що проживають на схід від історичної Батьківщини. Однак лише в одному Казахстані за даними офіційного державного перепису 1999 року мешкає 547 тисяч українців. Серед них багато освічених та висококультурних людей. Аж ось настав і їхній час.
Насправді процес об’єднання чи, радше, знайомства та відкриття українцями своїх побратимів з інших куточків світу можна назвати головною перемогою і практичним здобутком останнього на сьогодні Конґресу. Такої ж думки тримається доктор Аскольд Лозинський: «Я б хотів, щоб українець Камчатки (у процентному співвідношенні українці там найбільша громада. — Авт. ) думав і знав, що про нього думають українці Нью-Йорка. Й не лише думають, а й у хвилину потреби готові допомогти. По можливості, звичайно, бо неможливо, щоб мільйон українців Америки допоміг восьми мільйонам українців Росії. Але вони повинні відчувати спаяність».
Вельми цікавими та емоційно напруженими виявилися дискусії «Стан, роля і майбутнє української мови серед українських громад поза межами України» та «Участь і роля української молоді в житті українських громад поза межами України». На превеликий жаль, у цих розмовах брали участь делегати віком «тим, кому за...». Вони віддзеркалювали тих, кому ще справді не байдужі питання українства за кордоном. Загальні висновки можна передати думкою Петра Тими, учасника Конґресу від Польщі — у цій сусідній державі активно провадилася політика гомогенності нації, відтак мова також витіснялася. Але там, на відміну від інших країн, є українські школи, радіопрограми і навіть ТБ. Однак асиміляція посилюється, і особливо це стосується молоді.
Делегати від Росії зазначали, що міфічні «українські школи чи класи» — це 2-3 уроки мови на тиждень. Усе інше — російською. Другий бік «медалі» — російські школи в Україні, де усі(!) предмети викладаються відповідно російською. Пропозиції українських програм (і навіть готові касети) на тамтешньому ТБ відкидаються. Мотив навіть не в якості продукту: головне — незручна мова! Інша ситуація, наприклад, у Башкирії. Там є 9 українських шкіл. Башкири самі стикаються з проблемою асиміляції, тому чудово розуміють українців. На Камчатці є один клас із 25 учнів та чотири вчительки, одна з яких отримує платню. Місцеві посадовці- українці гальмують процес. Допомагають... Учителька з Перемишля каже, що договори між Польщею та рідним Міносвіти просто не виконуються. Мову зовсім не пропагують мистецькими засобами... Висновок делегатів: майбутнє в української мови є! Але тоді, коли вона стане дійсно державною в Україні.
В останній день голосували — треба було обрати Президента СКУ на період до нового Конґресу. Номінаційна Комісія внесла пропозицію переобрати пана Лозинського. Переобрали, майже усі були «за». Прийняли також резолюцію та ряд звернень... Окремо варто відзначити звернення щодо Голодомору та позбавлення Пулітцерівської премії журналіста «Нью-Йорк Таймс» Волтера Дюранті.
