З’їзд ПР: гламурна «консервація»

Автор не застав часів з’їздів КПРС, але неодноразово спостерігав подібні зібрання завдяки відеозаписам радянських часів. Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що останній з’їзд (XIV) Партії регіонів — це серйозна заявка на спадщину єдиної партії СРСР. Тільки виглядало все більш модернізовано — зрештою, минули десятиліття — і гламурно. Недарма на з’їзді виступали представники партій «Единая Россия» та Комуністичної партії Китаю.

Зібрання «регіоналів» дають відчути, якою великою є прірва між владою і народом. Причому поглиблюється вона шаленими темпами. Склалося враження, що методи і правила Комуністичної партії часів «совка» просто обгорнули в «шик и блеск» сучасної владної верхівки. Концентрація дорогих автомобілів, одягу, годинників на одному квадратному метрі Міжнародного виставкового центру в Києві перевищувала всі моральні норми — в такій (!) країні. Словом, виглядало все дуже драматично — і за формою, і за змістом. Адже за всім цим гламуром чітко проступала тенденція: Партія регіонів «консервується».

Із цього приводу декілька аргументів. Перший — журналістів не пустили на сам з’їзд. Їм виділили окреме приміщення з екраном, де й велася трансляція. До речі, перед початком самого з’їзду, який затримався на годину, журналістам демонстрували сюжети під умовним заголовком: «яка погана попередня влада і скільки шкоди вона завдала країні». Це ми знаємо. Зрештою, через два з половиною роки при владі цієї риторики не позбулися і керівники Партії регіонів. Як почесний лідер Віктор Янукович, так і голова партії Микола Азаров левову частину своїх виступів звели до прочуханів та звинувачень на адресу «помаранчевих». І, звичайно, говорили про досягнення і стабільність. Різниця в їхніх виступах полягала лише в тому, що Президент говорив українською мовою, а прем’єр — російською.

Подібними за формою та суттю були виступи й представників партії з регіонів. Деяке пожвавлення в залі викликав хіба вихід до трибуни співачки Таїсії Повалій. Тепер вона — другий номер у списку ПР. Після Миколи Азарова. «Я хочу подякувати шановним Віктору Федоровичу і Миколі Яновичу за турботливе ставлення до проблем нашого мистецького цеху, — казала Повалій у своїй промові. — Культурна галузь отримала велику підтримку від чинної влади. Стрімкий розвиток національної культури — це ще одна з наших спільних перемог. Вірю у вас, Вікторе Федоровичу, і у вашу команду!». Говорити їй було важко. Декілька разів вона переходила на російську, зупинялася. Все це викликало посмішки у присутніх. Рішення взяти Повалій у список — несподіванка, яка не могла відбутися без особистого рішення самого гаранта.

Поклонів Вікторові Федоровичу цього разу було як ніколи багато. Кожен виступаючий з трепетом згадував його ім’я, дякував, вихваляв. І це другий аргумент. Залізна дисципліна і страх були цілком очевидними. Далі слова Миколи Яновича «можно прекратить прения» означали, що Віктора Федоровича треба відпустити. Президент пішов. А за ним, що показово, почали залишати зал і запрошені.

А тепер про головне. Списки кандидатів. Заради них, зрештою, і збирався з’їзд. Але їм виділили лише декілька хвилин. Азаров поставив на голосування списки кандидатів у депутати і попросив проголосувати. Делегати підтримали. Кого? Цього вони не знали (можливо, за винятком окремих осіб). На з’їзді було оприлюднено лише першу п’ятірку. Крім Азарова і Повалій, це Сергій Тігіпко (3), Андрій Клюєв (4), Олександр Єфремов (5). Ще довго потім журналісти бігали за «регіоналами», щоб дізнатися — а де ж списки? «Перед з’їздом відбулося засідання політради партії, — вдалося «зловити» Єфремова. — На ньому були присутні всі керівники делегацій. На політраді обговорили всі списки по кожній кандидатурі — як за мажоритарними округами, так і загальнодержавним списком. Потім керівники делегацій обговорили списки зі своїми делегатами. Самі ж списки почали роздавати в залі під час голосування. Прес-служба партії доведе до вашого відома перелік кандидатів».

Пересічні делегати про списки боялися говорити. Відверталися. Автор пізніше випадково став свідком розмови двох делегатів, зміст дискусії яких зводився до того, що все пройшло красиво, добре, от тільки б списки знати завчасно, а то не знали, за що голосували!

Пізніше списки таки стали надбанням громадськості. Отже, 11. Табачник Дмитро; 12. Лавринович Олександр; 13. Герман Ганна; 14. Скубашевський Станіслав; 15. Близнюк Анатолій; 16. Шаров Ігор; 17. Олійник Володимир; 18. Табачник Ян; 19. Макеєнко Володимир; 20. Тедеєв Єльбрус; 21. Чечетов Михайло; 22. Янукович Віктор-молодший; 23. Хомутинннік Віталій; 24. Іванющенко Юрій; 25. Фабрикант Світлана; 26. Воропаєв Юрій; 27. Шуфрич Нестор; 28. Демидко Володимир; 29. Геллер Євген; 30. Мальцев Володимир та ін.

Дивує, що відсутній у цьому переліку голова Адміністрації Президента Сергій Льовочкін та перший віце-прем’єр-міністр Валерій Хорошковський. Передбачуване деякими експертами майбутнє спікерство Льовочкіна, таким чином, відпадає автоматично.

І ще один момент. Хоч як це дивно, теоретично у Володимира Литвина залишаються шанси знову стати главою парламенту. Якщо йому, звичайно, дозволять виграти по мажоритарному округу на Житомирщині. Як відомо, на позачерговій сесії Ради депутати не задовольнили заяви спікера про відставку. А вчора Литвин підписав мовний закон. Характерна присутність у списках Партії регіонів трьох членів Народної партії — Шарова, Зарубинського і Ващука. Поговоримо про погляди, принципи?

— Це свідчить про занепад і відхід у минуле Народної партії Володимира Литвина, — коментує «Дню» політолог Володимир ФЕСЕНКО. — Є така специфічна закономірність української політики останніх років: велика партія, особливо правляча, з’їдає своїх молодших союзників. З’їдає спочатку їх рейтинг, а потім поглинає і їх самих. Між іншим, перша хвиля таких поглинань була напередодні виборів 2007 року. Зараз, напередодні виборів 2012 року, ми бачимо аналогічну хвилю. Я думаю, тут не домовленості з Литвиним, а, швидше, домовленості з цими окремими людьми. У кожного з них є свій інтерес. Зарубинський потрібен ПР як відомий пропагандист, Шаров — відомий як талановитий організатор, Ващук — схожа ситуація, вона відома у своєму регіоні. Питання, ймовірно, вирішувалося враховуючи ситуацію навколо мовного законопроекту.

— Що означає відсутність в списках прізвищ Льовочкіна та Хорошковського? Послаблення?

— Це не послаблення. Як і не послаблення Ахметова, якого немає в списку. Просто трохи змінюється конфігурація. «Головним акціонером» в закритому акціонерному товаристві «Партія регіонів» стає Президент. Ахметов делегує в ПР значну частину своїх людей через список та мажоритарні округи. Те, що Хорошковський не піде в парламент, було відомо заздалегідь. Він і не збирався. Думаю, було рішення, що частина урядовців буде балотуватися, а частина ні. Це функціональне рішення: хтось має займатися і урядовою роботою, не тільки виборами. Мені здається, що пішли на вибори ті, хто традиційно був пов’язаний з ПР. Подивіться, ключові фігури були депутатами і в останніх скликаннях. Фігура Хорошковського не пов’язана з Партією регіонів. Ситуація з Льовочкіним — інша. Тут, дійсно, була інтрига, багато чуток. Але треба враховувати, що Льовочкін, не поспішає залишати посаду голови АП. Можливо, він без захвату ставиться і до депутатського статусу. І ще одна обставина. Він за своїм досвідом, політичним світоглядом є людиною позапартійною або надпартійною. Він вихованець школи Кучми. А у Кучми була позапартійна модель політики. Сам Льовочкін тяжіє до такої моделі. Я вже не кажу, що зараз в керівництві ПР і в списку є люди, з якими у Льовочкіна непрості стосунки. Цей чинник також міг зіграти свою роль. У найближчий перспективі, Льовочкін залишиться на посаді голови АП.

— Які взагалі враження у вас викликав з’їзд «регіоналів»?

— Сам формат з’їзду — як все було організовано, говорить про те, що треба робити поправку на політичний стиль Партії регіонів. Треба міняти політичну стилістику цих людей, де відобразилося і радянське минуле, і посткомуністичний досвід, і бізнесовий досвід. Поєднання величезних пострадянських політичних тусовок, плюс елемент радянських традицій, де існує чітка ієрархія у виступах, велике шанування своїх лідерів: все це було у виступах представників Партії регіонів. Те, що список не оголошувався, пов’язано з тим, що остаточна версія списку формувалася в останній момент. На користь цієї версії говорить ще один факт. Це суперечлива історія з Іванющенко — з його місцем у списку. Спершу Тігіпко сказав, що Ахметова та Іванющенка не буде в списку. Ахметова немає, а Іванющенко з’явився. Гадаю, причина в тому, що Тігіпко бачив попередній виборчий список. Прізвище Іванющенка там з’явилося в останній момент, і пов’язано з тим, що він це питання вирішував на найвищому рівні. Я не виключаю, що правки в список вносилися в день з’їзду — зранку. Навіть не всі кандидати знали список. Це прояв класичної пострадянської традиції. Схожа ситуація і в інших політичних сил: багато інтриг, кулуарних втручань.