Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

«Геть переговори про мир з Росією!»

Чому це має стати нашим гаслом
17 травня, 2022 - 13:13
ФОТО REUTERS

29 березня  після українсько-російських перемовин у Стамбулі українською делегацією був озвучений проект угоди, запропонований Москві. Він передбачав наступні ключові пункти:

• переговори про статус Криму та Севастополя триватимуть протягом 15 років, сторони відмовляються від воєнного способу розв'язання цього питання;

• питання про статус та долю районів, контрольованих так званими "народними республіками", винесено в окремий пункт, його мають обговорити президенти України та Росії на особистій зустрічі;

• за наявності закріплених документально чітких та жорстких гарантій від низки країн, включно з Росією,Україна готова погодитись на позаблоковий статус без'ядерної країни. У цьому випадку на території України не розміщуватимуться іноземні військові бази та військові контингенти, а сама вона не вступатиме до жодних військово-політичних союзів, включно з НАТО, а також повинна буде виконати ще  ряд пов’язаних з цим умов.

Всі ці пункти без винятку миттєво ввели у ступор  і українське експертне середовище, і суспільство. Достатньо просто подивитися статті в ЗМІ, дискусії на телебаченні і в соціальних мережах за 29-30 березня. Тому зупинятися детально на аналізі презентованого у Стамбулі проекту не буду. Поговоримо про наслідки. 

Увечері того ж дня, 29 березня, президент Зеленський змушений був у спеціальному телезверненні заспокоювати українців: «[Не буде] ніяких компромісів, пов’язаних із нашою територіальною цілісністю і нашим суверенітетом… Будь-які рішення, які мають значення для всього нашого народу, повинні ухвалюватися не однією людиною й не групою людей…, а всім нашим народом».

Але, як стверджують обидві сторони, весь цей час в режимі он-лайн переговори все ж продовжуються. І ведуть їх ті самі персоналії, які з екзальтацією намагалися «продати» українцям абсолютно неприйнятний продукт. Один з головних переговірників від України Михайло Подоляк неодноразово після Стамбулу повідомляв, що з Росією йде інтенсивний переговорний процес, погоджені деякі документи. Основна дискусія у переговорних групах йде навколо тем позаблокового статусу та гарантій безпеки для України. Все це підтверджує в своєму останньому інтерв’ю для РБК і Андрій Єрмак.  Зі свого боку, головний російський переговірник Владімір Медінскій також підтверджує факт перемовин, хоча і не розголошує їхніх подробиць.

Тому у суспільстві і виникають небезпідставні побоювання, що у результаті тих он-лайн дискусій ми отримаємо ту саму московську забаганку в українській упаковці. В експертному ж середовищі визріває переконання щодо того, що саме зараз і саме такі переговори з Росією є контрпродуктивними і їх взагалі треба припинити. Це переконання базується на наступних аргументах.

ЧОМУ ПЕРЕГОВОРИ З РОСІЄЮ ЗАВЖДИ Є НЕЕФЕКТИВНИМИ

Росія належить до дійсно іншої цивілізації.  Попри  неодноразову зміну назви за час свого існування  (Московське царство, Російська імперія, СРСР, РФ)  Московія  у своїй основі, а саме у ментальності народу і в системі державного управління, залишається Ордою. Однією  з причин того, чому у Росії ніколи не було і немає дотепер «гарних сусідів» - є те, що Орда завжди шукає протистояння і війну. Вона створювалася для війни і без війни існувати не може.

В процесі своєї неупинної експансії нею успішно апробовані і закріплені як необхідні для перемоги умови: брехня і віроломство.  Віроломство потрібне для забезпечення неочікуваності і раптовості нападу. Брехня для росіян в умовах, коли постійно іде війна з усім навколишнім світом – це не брехня, а просто «воєнна хитрість», «введення ворога в оману».

Думка мого доброго приятеля, корінного москвича, колишнього чільного співробітника Російського інституту стратегічних досліджень Алєксандра Ситіна: “Насправді зло в метафізичному (не історичному і не морально-людському, де воно має конкретні "дієві" обриси) сенсі є не що інше, як абсолютна повна відсутність добра плюс спроба за рахунок брехні видати відсутність добра за його наявність.Так от Росія ("русский мир") є саме таке абсолютне зло, бо в цій субстанції немає (і ніколи в історії не було) добра, і при цьому постійно лунає брехня про те, що саме ця відсутність добра насправді і є його (добра) найвище втілення.”

Тому виконання договорів Росією не було і не могло бути. Вона ніколи не була і не є чесним партнером і йде на переговори з сильними – щоб їх дурити, з слабкими – щоб їх узалежнити від себе. Своїми діями, тоном і поведінкою Москва і раніше, і зараз відверто демонструє презирство до партнерів та підписаних нею договорів,

"Оновлена" Путіном 2020-го року конституція Росії не визнає верховенства міжнародного права над внутрішнім законодавством, яке, до того ж, є загальновідомим «дишлом». Тому Росія є недоговороспроможною державою не тільки де-факто, а вже й де-юре - тобто вона вже не тільки не несе, а й не може нести відповідальності за будь-що підписане нею.

ЧОМУ ПЕРЕГОВОРИ З РОСІЄЮ Є І БУДУТЬ НЕЕФЕКТИВНИМИ ЗАРАЗ

Головна ціль Росії,  чітко і неодноразово заявлена Путіном, полягає в ліквідації України, як держави і українців, як етносу. Тому очевидно, що предметом переговорів  для Кремля може бути лише алгоритм цієї ліквідації: одночасна смерть всього організму чи смерть, розтягнута в часі з поступовим відчленуванням його частин..

Сторони, сівши за стіл перемовин, стають партнерами по переговорах. Ми готові назвати Росію партнером після Бучі, Ірпеня, Харкова, Маріуполя? І чи  партнера бачить в нас Росія  після її заяв про те, що України й українців немає і не може бути взагалі?

Навіщо ведуться переговори? Щоб з’ясувати  і звірити позиції сторін, співставити їх з можливостями своїми та іншої сторони і знайти компромісне – тобто прийнятне для обох - рішення і сумлінно виконувати його. Якщо сторони або хоч одна зі сторін не збираються виконувати договір – навіщо він потрібен, як і переговори, в результаті яких він укладений? Тому, перш ніж писати нові угоди з Росією треба подивитися на те, як вона виконувала і виконує вже підписані договори. Тому що договороспроможність – це здатність не тільки досягати угоди, а й виконувати взяті на себе зобов'язання. І тут поставлю два простих питання: до якого ступеню треба бути наївним і як можна надіятися на нові й ефемерні гарантії, підписання і виконання яких цілком залежать від завідомо недоговороспроможного ворога? Як можна свідомо позбавлятися перспектив незрівняно надійніших гарантій у вигляді членства в НАТО від тих, хто цьому ворогові разом з нами протистоїть?!

Принципова неможливість «компромісного» підходу у переговорах з путінською Росією, досить наочно викладена відомим литовським політиком, депутатом Європарламенту Андрюсом Кубілюсом: "В 2010 році на посаді прем'єр-міністра я протягом години мав неформальну бесіду з Путіним, і після неї у мене з'явилося враження, що я вже давно знаю цю людину . Він нагадав мені молодого гопника з передмістя Вільнюса, де живуть російськомовні. Якщо така людина розуміє, що ти хочеш вести переговори, вона примітивно трактує це як твою слабкість і завдає удар."

Після масових вбивств та ґвалтувань, після намагань фізично ліквідувати Президента, після примусових депортацій та безлічі інших злочинів російська армія поставила себе на щабель терористичної організації, а РФ – терористичної держави. А з терористами, як відомо, перемовини не ведуться – їх просто знищують.

Переговори з країною, яка на тебе вже напала, веде жорстокі обстріли міст та чинить інші злочини щодо цивільного населення, неприйнятні. Тому, наприклад, коли у травні 1941 року до стікаючої кров’ю від масованих німецьких авіабомбардувань Великої Британії зненацька прилетіла для ведення переговорів третя за ієрархією особа Третього рейху Рудольф Гесс – його просто заарештували і посадили до в’язниці, де він і помер. Допоки Росія окуповує хоч квадратний метр України має діяти правило, висловлене свого часу останнім командувачем УПА Василем Куком: «Переговори з окупантами твоєї землі можуть тривати не довше автоматної черги».

Після створення потужної «антипутінської коаліції» наші двосторонні переговори з Росією не можуть не розглядатися членами цієї коаліції інакше ніж сепаратні.

У той час, як США, Європа, Канада та інші країни, побачивши нашу стійкість і повіривши в нас, продовжують розганяти на повну потужність конвеєр нашої підтримки та забезпечення зброєю, публічно заявляють, що вірять у нашу перемогу і  роблять все для її забезпечення - намагання про щось домовлятися з Москвою буде сприйняте і урядами, і громадськістю наших партнерів як спроба проведення сепаратних переговорів, незрозуміла відмова від перемоги і констатація непотрібності подальшої західної допомоги. Більше того, підписання сепаратної політичної угоди з Росією миттєво перетворить Росію із злочинця в гаранта домовленостей, а Україну - з героя в лузера. І ознаки поки що не розчарування, але нерозуміння вже є. Держсекретар США Е.Блінкен  нещодавно заявив, що якби Україна уклала угоду з Росією з відмовою від членства в НАТО для припинення конфлікту, Сполучені Штати поважали б це, навівши більш ніж промовисте пояснення: "Ми не збираємося бути більшими українцями, ніж українці".

Незадовільна кваліфікація переговірників і нерозуміння ними настроїв у суспільстві та армії приведуть такі переговори до абсолютно прогнозованого результату: угоди, яка за словами В.В’ятровича зруйнує єдність всередині України, антиросійський міжнародний фронт і виведе Москву з-під основних санкцій. Угоди, якої Україна не зможе, а Росія не захоче виконувати.

«Переговорна пауза» тривалістю 15 років про статус Криму стане періодом власноруч створеної Руїни, яка з кожним роком посилюватиметься, періодом деморалізації українців і маргіналізації України.

Підписання договору з Путіним означатиме, що треба забути про злочини Росії, про компенсацію нею шкоди, про іноземні інвестиції – бо хто у здоровому глузді вкладатиме гроші в країну, яка сама собі підписала трохи розтягнутий у часі смертний вирок? Мета ж Кремля – знищення України і відновлення імперії – залишиться незмінною.

То що – нам зовсім відмовлятися від переговорів? Ні. Просто вони мають проводитися  на інших майданчиках і в іншому форматі.

ЩО ТРЕБА РОБИТИ ДЛЯ УМОЖЛИВЛЕННЯ ДІЄВОСТІ ПЕРЕГОВОРІВ ТА ЇХ РЕЗУЛЬТАТІВ

Патологічна брехня і недоговороспроможність росіян знищують сенс двосторонніх переговорів. Тому для завірення справжності домовленостей з Росією і неухильного їх виконання Україна просто зобов’язана негайно зробити все для заміни двостороннього формату переговорів на багатосторонній. Будь-які прямі перемовини з РФ, яка вже всім цинічно продемонструвала своє повне презирство до міжнародного права,  мотивуватимуть Кремль на продовження злочинів. Тільки участь інших держав  (у першу чергу Великої Британії і США) в переговорах та у забезпеченні виконання досягнутих домовленостей  має сенс. Така інтернаціоналізація  повинна стати обов‘язковою не лише для стратегічних воєнно-політичних перемовин, а й усіх інших без винятку тактичних чи локальних домовленостей, скажімо про гуманітарні коридори чи обмін полоненими - всі вони мають бути забезпечені надійною збройною охороною міжнародного контингенту.

Переговори мають бути гранично жорсткими. Візаві Москви мають чітко продемонструвати відсутність страху. Бо в усіх дискусіях чи переговорах із Заходом Кремль поряд з паперами викладає на стіл перемовин «пістолет» – загрозу ядерного нападу.

І це бездоганно спрацьовує. Страх ядерної війни паралізує волю західних лідерів. Вони, як Даладьє і Чемберлен у 1938-му роблять все для умиротворення агресора, забуваючи, що намагання таким чином «принести мир» своїм країнам завжди приносили лише війну.

Американський президент і генсек НАТО у своїх виступах щодо українсько-російської війни як мантру повторюють, що американці та натовці взагалі не стрілятимуть у росіян. І Москва це розуміє як нерішучість, продовжуючи гру на підвищення ставок і намагання взяти Захід  «на ядерний понт».

Тому демонстрація небажання провокувати велику війну не спрацює на справу миру. Потрібне не умиротворення Кремля, а гарантоване запобігання його нападу.

Неможливо захистити добро, йдучи на поступки злу.

Неможливо залишитися вільними, погоджуючись із вимогами тиранії.

Неможливо залишитися живим, приймаючи одна за одною вимоги того, хто хоче твоєї смерті.

Мало мати силу, треба ще бути готовим без вагань її застосувати. Якщо такої готовності немає – ти боїшся, а отже, за переконанням росіян, є слабким і тебе треба «дотискати».

Для досягнення справедливого і надійного миру треба про нього не говорити, а просто покласти на стіл перемовин з росіянами свій «пістолет» – готовність до дзеркального застосування у відповідь будь-якої зброї, включаючи ядерну. А для цього у Заходу є чудовий і надзвичайно успішний приклад для повторення: власний досвід 80-х років минулого століття з реанімації та розвитку всього комплексу ядерної безпеки, рейганівської програми «Зоряних воєн», розробки і реалізації комплексу нових програм, які унеможливлять запуск, виліт з території РФ чи приліт на територію відповідальності НАТО російських ядерних ракет чи будь-яких інших носіїв зброї масового знищення.

А паралельно з цим - продовжувати без зволікань і страху допомагати Україні зброєю в необхідних для перемоги номенклатурі й кількості.

І останнє. Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр нещодавно визнав, що йому та Заходу не вдалося створити спільний європейський дім, до якого входила б Росія, не вдалося інтегрувати її у спільну архітектуру безпеки. Але хіба така як зараз Росія може бути не те що мешканцем, а й сусідом цього дому? У вікна якого періодично, як дотепер, жбурлятиме каміння і постійно підбиратиме відмички від дверей?

Будь-яка угода з Путіном зараз – це запрограмоване і гарантоване повторення Росією у майбутньому того, що вона робить на нашій землі зараз, карт-бланш на продовження агресії, санкція на нові смерті і страждання мільйонів українців – і не лише їх.

Будь-які придумані зараз гарантії без надійного і автоматичного механізму їх втілення – це окозамилювання. Не треба їх придумувати, вони є і їх ефективність доведена часом: це власна обороноздатність і членство в НАТО. Тим більше, що Захід вже заявив про неприйнятність створення для України якогось нового механізму гарантій, аналогічного ст.5 Вашингтонського договору.

Росія зупиниться у спробах чинити експансію лише тоді, коли експансія для неї стане гарантовано неможливою. Як зазначив Владислав Сурков у своїй минулорічній статті «Куди подівся хаос? Розпакування стабільності», протягом усіє своєї історії Московія існувала виключно завдяки «невтомному прагненню за межі», а постійна експансія є не просто однією з ідей, а «справжнім екзистенціалом» російського історичного буття.

Невидима, але фундаментальна причина нинішньої безпрецедентної агресивності Росії полягає якраз у тому, що їй вже більше нікуди розширюватися, навкруг неї просто не залишилося територій, які можна захопити. На півночі — Льодовитий океан, на сході — потужні США, Японія й Китай, на півдні — ніким не переможені  Іран з Афганістаном та Туреччина, яка суттєво потіснила Москву на Південному Кавказі, на заході — країни НАТО та поки що позаблокові Фінляндія, Щвеція та Україна.

Втім, Фінляндія і Швеція під враженням від російського «добросусідства» вирішили зробити діаметрально протилежне тому, що Україна декларувала у Стамбулі: негайно прощатися з нейтралітетом і подати заявку на вступ до НАТО.

Саме зараз Москва має остаточно переконатися, що ні зараз, ні в майбутньому у неї немає жодних шансів на успішну агресію по всьому своєму периметру, включаючи кордон з Україною.

Лише у цьому випадку хаос, який, за визнанням В. Суркова, постійно породжувався і до того примусово «експортувався» Кремлем, неминуче повернеться всередину Росії і стане детонатором звільнення росіян від «кочової матриці», їхнього трансформування в осілу націю, як це сталося раніше з іншими кочовими народами.

Маємо допомогти Росії в цьому. Своїм затятим опором агресії ми вже зробили велику роботу, залишилося зробити останній крок. За прикладом Фінляндії та Швеції маємо негайно виконати норму Конституції і прагнення чотирьох п’ятих наших громадян та подати заявку на вступ до Альянсу вже у травні.

Нацизм у ХХІ столітті відродився лише тому, що у 1945-му був розбитий Гітлер, але залишився його поплічник і союзник у розв’язанні ІІ Світової війни - Росія. І цю війну, нарешті треба закінчити. Щоб дійсно всі її ініціатори були покараними, а жертви – відомщеними.

Наше минуле – це суцільні поразки від москви, які ми часто отримували не на полі бою, а за столом переговорів. Робімо, нарешті, висновки. Наше майбутнє розпочнеться лише з перемоги над Ордою і ми вже бачимо і світ бачить, що це реально. 

Маємо унікальний шанс.

Або зараз – або ніколи.

 

Павло ЖОВНІРЕНКО, голова Правління ГО «Центр Стратегічних Досліджень»
Рубрика: