Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Маска «Вагнера»

СБУ офіційно висунула підозру ватажку ПВК Дмитру Уткіну
18 жовтня, 2017 - 18:33
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА, СПЕЦІАЛЬНО ДЛЯ «ДНЯ»

Після того, як двоє бійців російської приватної військової компанії «Вагнер» засвітилися на весь світ, опинившись у полоні в ісламістів у Сирії, СБУ нарешті офіційно висунула підозру ватажку ПВК Дмитру Уткіну, який свій позивний «Вагнер» узяв на честь улюбленого композитора Адольфа Гітлера. Його і його компанію звинувачують у веденні бойових дій проти сил АТО на Донбасі. СБУ зібрала достатньо доказів злочинної діяльності вагнерівців і їхнього командира. Бійцям «Вагнера», зокрема, інкримінується знищення Іл-76 з українськими десантниками під Луганськом. За оцінкою СБУ, ПВК «Вагнер» налічує понад 5 тис. бійців, із яких та чи інша інформація про персональні дані є на 1570 осіб, включаючи загиблих.

Давно вже не секрет, що під маскою бійців ПВК проти українських військ воюють кадрові російські військові з частин спеціального призначення. Маска приватної компанії дозволяє Москві заперечувати участь у Донбаській війні регулярних російських військ. Хоча досі невідомо, чи залишаються бійці «Вагнера» в списках російського спецназу, чи від них, як і від інших російських добровольців-»відпускників», у разі загибелі або полону Москва відхрещується, як від «безрідних найманців», яким ніякої допомоги, зокрема у вигляді виплат сім’ям у випадку загибелі годувальника, не виплачується.

Сам Дмитро Валерійович Уткін у російській армії був підполковником і до 2013 року командував дислокованим у Печорах Псковської області 700-м окремим загоном спецназу 2-ї окремої бригади ГРУ. Як з’ясували журналісти інтернет-видання «Цензор.нет», він народився 1970 року в селищі Смолине Кіровоградської області, навчався в місцевій школі і, за розповідями деяких жителів Смолиного, приїздив їх провідати улітку 2016 року, вже після того, як його ПВК відвоювала на Донбасі. Серед смолинців поширене переконання, що їхній земляк у Росії має дуже високий статус: «Якби ти зараз бачила, де Дімка живе, у тебе щелепа відвисла б! Як Рінат Ахметов! Джакузі-макузі-шмакузі, прислуга і все, що хочеш». І що прикро — земляки, швидше, пишаються цим, ніж засуджують «Вагнера» як ватажка російської приватної армії, що воює проти України.

Незадовго до захоплення Криму Уткін звільнився в запас і спочатку працював у Moran Security Group, приватній компанії, що спеціалізується на охороні морських суден у піратонебезпечних районах. Можна підозрювати, зокрема, що бійці MSG супроводжували торговельні судна, які постачали російську зброю урядам Ірану і Сирії. Проте досить скоро західні держави юридично заблокували постачання зброї режиму Башара Асада на цивільних суднах, і цю «благородну місію» змушені були взяти на себе російські військові кораблі. Натомість сирійський диктатор почав дедалі більше потребувати піхоти і спецназу в невгамовній громадянській війні. І ось тут Уткін по-справжньому знайшов себе.

Менеджери MSG 2013 року організували «Слов’янський корпус», найманці якого на чолі з майбутнім «Вагнером» вирушили до Сирії. А після повернення Уткін із ветеранів сирійської кампанії сформував ПВК «Вагнер», першою операцією якої якраз і стала участь у російському захопленні Криму в лютому-березні 2014 року. А потім у Луганську люди «Вагнера» відіграли приблизно ту саму роль, яку зіграв загін Стрілкова-Гіркіна у Слов’янську і Донецьку. Бійцям «Вагнера» також приписують ліквідацію норовливого польового командира «Бетмена» (Олександра Бєднова), який вступив у затяжний конфлікт із ватажком «ЛНР» і російським ставлеником Ігорем Плотницьким. Хоча честь ліквідації такої славетної фігури, як «Бетмен», у «Вагнера» оспорюють і інші «лицарі успіху», включаючи чинних офіцерів ГРУ і ФСБ.

Згідно з публікаціями низки ЗМІ, ПВК «Вагнер» фінансує (чи, принаймні, фінансував у минулому) російський православний мільярдер Євген Пригожин. Якщо це дійсно так, то, швидше за все, структури Пригожина були лише посередницькою ланкою між «Вагнером» і таємними статтями російського бюджету. За деякими відомостями, у розпорядженні ПВК «Вагнер» перебував полігон «Молькіне» Південного військового округу в Краснодарському краю. До Сирії основні сили ПВК були передислоковані наприкінці 2015 року. Там, за різними оцінками, вагнерівці втратили кілька десятків убитими пораненими. Якихось достовірних даних про втрати ПВК «Вагнер» на Донбасі досі немає.

Щодо долі Уткіна-«Вагнера», який не приховував своїх нацистських симпатій, найпоширеніша версія свідчила, що його було убито в січні 2016 року в Донбасі під Озерянівкою. Ця версія до певного моменту здавалася цілком правдоподібною. Надто багато людей і структур, включаючи російські спецслужби, могли бути зацікавлені в усуненні «Вагнера». Адже він багато знав, і через його руки проходили дуже великі фінанси. Проте чутки про його вбивство під Озерянівкою виявились лише операцією прикриття, покликаною пояснити зникнення «Вагнера» з Донбасу. А вже 9 грудня 2016 року Уткін, ніби нічого й не трапилось, живий і здоровий, з’явився в Кремлі, де Володимир Путін давав прийом на честь свіжоспечених кавалерів російських орденів. «Вагнера» нагородили орденом Мужності, щоправда, невідомо, за що саме — за Крим, Донбас, Сирію чи за все разом. Але в будь-якому разі саме це нагородження незаперечно свідчить, що ПВК «Вагнер», як і інші російські ПВК, діє за дорученням і під повним контролем російської держави. До речі, на фотографії на тому прийомі разом із Путіним сфотографувався не лише Уткін, але й інші керівники російських ПВК із відставних (або чинних) офіцерів спецслужб — Герої Росії Андрій Трошев і Андрій Богатов, а також Олександр Кузнєцов, який 2010 року нібито вирушив відбувати термін ув’язнення за викрадання людини в Нижегородську область. А опинився, як можна здогадатися, на Донбасі і в Сирії.

Отже, українські правоохоронні органи недаремно висунули Уткіну підозру у злочинах проти України. От лишень шанси на те, що «Вагнер» потрапить до їхніх рук, близькі до нуля. Навіть у випадку різкої зміни політичного режиму в Росії така людина або безслідно розчиниться, або буде знищена своїми подільниками. Оскільки надто вже багато знає.


«ВИКОРИСТАННЯ ПВК УСКЛАДНЮЄ ДОВЕДЕННЯ ФАКТУ РОСІЙСЬКОЇ ПРИСУТНОСТІ»

Дмитро ТИМЧУК, народний депутат, фракція «Народний фронт»:

— Використання Росією приватних військових компаній (ПВК), зокрема на Донбасі, дуже ускладнює доведення факту російської присутності в Україні, а саме держави РФ, як агресора. Таким чином вони можуть використовувати своїх військових, при цьому офіційно залишатись осторонь конфлікту. В цьому і був головний задум створення таких структур Кремлем і їх використання проти України. На Донбасі і в Сирії загибель кадрового російського військовослужбовця викликає куди більший резонанс, ніж загибель представника ПВК, який підписує відповідний контракт, знає на що йде і знає про ризики. Що стосується Донбасу, то щодо діяльності російських ПВК проводились відповідні операції СБУ. За наявною інформацією ПВК «Вагнера» працює в тісній співпраці із ГРУ ГШ РФ. Можна сказати, що це позаштатний підрозділ ГРУ. Спочатку йшла мова, що ПВК створюють начебто для охорони важливих стратегічних об’єктів у РФ, але насправді, коли Путін створював систему ПВК, то йшлося зовсім не про якісь там підрозділи, які будуть охороняти газопроводи «Газпрому», як це уявлялось міжнародній спільності. Вже тоді вибудовувалась схема «гібридної війни», яку Путін почав активно реалізовувати в тому числі і в Україні.

За нашими даними в квітні-травні 2014-го року були перші входи штатних російських ДРГ ГРУ на територію сходу України. Вони посилювались російськими найманцями, які набирались знову ж таки із числа колишніх спецназівців. Їх використовували, зокрема, в Слов’янську, де оперувала як мінімум одна штатна ДРГ російського ГРУ. Після захоплення Слов’янська вона одразу була вивезена. Особливістю ситуації було те, що тоді довелось росіянам залучити ПВК, тому що навіть залучення колишніх спецназівців, які мали працювати у взаємодії із ДРГ ГРУ, все одно не показувало достатній рівень ефективності. Все ж таки багато з них вже втратили свої навики, була вже не належного рівня дисципліна та взаємодія. ПВК — це в свою чергу колишні кадрові військовослужбовці, які залишаються в строю, але під іншим «дахом», з іншою зарплатнею, іншою мотивацією. Відповідно вони більш ефективні ніж звичайні російські найманці. 

«УКРАЇНА МАЄ ВІДПОВІДАТИ АСИМЕТРИЧНИМИ ЗАХОДАМИ»

Валентин БАДРАК, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння:

— Приватні військові компанії є дієвим сучасним механізмом, який застосовується у війні. Він відпрацьований на африканському континенті досить потужно. На жаль, в Україні він не віднайшов свого відображення, хоча є компанії, які пропонували уряду свої послуги. Що стосується суто російських реалій, то це дуже вигідна ситуація, коли за гроші можна фактично «купувати бойові дії». На мій погляд, використання приватних військових компаній Росією набуло досить серйозних масштабів і ці питання нею відпрацьовувалися в тому числі під час війни в Чечні. Безумовно, вони несуть пряму загрозу Україні в тому числі через те, що такі компанії можуть виконувати диверсійні заходи на всій території нашої держави. Фактично питання боротьби з ними має обмежений характер, тому що важко довести, що та чи інші військова чи парамілітарна структура фінансується з Кремля. Тому це вимагає удосконалення механізмів роботи розвідувальних органів в Україні, контррозвідувальних структур. Використання Росією ПВК є викликом нового типу, як для України так і для світу. Одна справа, коли питання використання таких компаній локалізовано на африканському континенті і зовсім інша справа, коли це почало поширюватися на регіони, які до того не знали подібної загрози, в тому числі, це стосується і Європи.

— Сили спеціальних операцій, які нещодавно створені в Україні, мають протистояти таким загрозам?

— ССО мають протистояти таким загрозам, але з самого початку ССО розглядались як асиметричні можливості нанесення удару, тобто удару у відповідь. Обмежений характер застосування ССО полягає в тому, що рівень використання таких сил є найвищим і доходить до президента. Це викликає ланцюгову реакцію щодо необхідності пояснення тих чи тих дій на міжнародній арені. Інша справа, що для дій з нейтралізації загроз від російських ПВК, створено Управління Спеціальних операцій в системі Служби зовнішньої розвідки. Мені важко судити наскільки це Управління розвинене зараз, але я бачу ознаки того, що Україна не зовсім іде шляхом застосування альтернативних можливостей. Зокрема Україна побоюється використовувати у війні на сході країни асиметричні заходи. Напевно, причиною цього є бажання української влади розв’язати конфлікт суто дипломатичним і політичним шляхом, в той час як ворог діє, застосовуючи усі можливі механізми, в тому числі приватні компанії, різноманітні терористичні засоби. Саме тому загроза з боку Кремля виглядає більш небезпечною внаслідок широкого інструментарію засобів. Її можна порівняти із атакою варварів на цивілізований світ, який до цього просто не готовий. Ми постійно стримуємо себе, європейські цінності нас примушують утримуватись від багатьох імовірних заходів, тоді як ворожа країна робить все без сумнівів і не зважаючи на цінності та позицію інших країн світу.

— А як бути з нашими ПВК?

— Мені відомо про принаймні одну приватну воєнну компанію, яка запропонувала свої послуги Україні, але для реалізації такої пропозиції в державі, зокрема, немає відповідного правового поля. Це ускладнює перебування, тим більше діяльність таких військових компаній в Україні. Поруч з цим ми маємо обмежений характер використання державних механізмів, таких як ССО та взагалі спеціальних підрозділів різних відомств. Тому ми опиняємось в ситуації сторони, яка лише обороняється і не може робити будь-які кроки на випередження.

— Тобто замість того, щоб вести активну боротьбу, в тому числі на окупованій території, ми вимушені займати позицію виключно пасивного стримування?

— Так.

— Немає відчуття того, що законодавче поле для використання в Україні наших ПВК не врегульоване саме тому, що певні сили просто бояться наявності подібних структур, які можуть опинитись непідконтрольними конкретним владним особам?

— Цілком може бути однією із причин. Тут прямий зв’язок. І підтвердженням цього є те, що у нас досі належним чином не врегульовано питання територіальної оборони. Лунали пропозиції і експертів, і представників адміністрацій на місцях з приводу того, щоб довірити питання територіальної оборони місцевим громадам і щоб за рахунок саме територіальної оборони готувати мобілізаційний ресурс, на який зараз постійно вказують військові чиновники. Останні регулярно пояснюють всім, чому в нас така численна армія, і постійно говорять про необхідність її збільшення, що підтверджує прихильність їх до армії радянського типу, а не про перехід до професійної армії сучасного зразка. Вбачаю тут прямий зв’язок із побоюванням того, що якісь місцеві адміністрації можуть опинитися в опозиції центральній владі та посилять свою позицію за рахунок територіальних громад. Всі ці питання, які начебто — на різних полюсах, насправді мають спільні корені системи побудови оборони. Те, що українська влада іде шляхом владнання конфлікту політичним і дипломатичним шляхом, і в той же час відмовляється від критичних механізмів, робить Україну більш вразливою. Зараз ми для Росії справді дуже вразлива мішень і будемо в такому стані ще щонайменше два роки. Мається на увазі, що ми досі не маємо зброї фактичного стримування, тобто в системі переозброєння не з’явилася зброя, яка мала б стратегічний характер, наприклад, ракети.

Підготував Валентин ТОРБА, «День»

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments